Уже цілий рік маю відчуття, ніби мене посадили на два стільці, до того ж не запитавши, чи комфортно так сидіти за моєї субтильної комплекції, та ще й гроші за квитки вимагають за обидва надані місця. Уточнюю: я зараз — не про крісла в театрі, кінотеатрі або навіть у цирку. Хоча все, що відбувається, і в дійсності — ну просто «цирк». Щоправда, зовсім не смішно...
У перші дні великої війни, коли все тільки починалося, хтось з іноземних колег запитав: чи дійсно я припускаю, що росіяни будуть гатити по історичних центрах Києва, Харкова, Одеси чи Львова?
Почну з нагадування. Газета «Вечірня Одеса» має сайт. Там щочетверга публікується свіжий номер. Також на редакційному сайті є архів, де можна знайти публікації, починаючи з 2004 року. Під газетними матеріалами читач може залишити свій коментар. Для нас, журналістів «Вечірки», наявність зворотного зв’язку дуже важлива...
Мій батько був військовим льотчиком, і тому сім’я мандрувала по різних місцях Союзу. Влітку мене відправляли на батьківщину предків — у мальовниче село з романтичною назвою Коханівка, що на Ананьївщині Одеської області...
З початку тижня в редакцію звертаються містяни з одним питанням: коли буде опалення в будинках центру Одеси? Дзвінки надходили від жителів вулиць Ришел’євська, Преображенська, Гоголя та інших...
Хочу висловитися з приводу перейменувань топонімів міста Одеси. Дуже був здивований, коли дізнався, що без участі мешканців Одеси це питання було вирішено не на їх користь. Хочу це підтвердити на прикладі вулиці Толбухіна...
6 жовтня — важлива пам’ятна дата. Саме цього дня 1938 року народився наш земляк, відомий публіцист, засновник газети «Вечерняя Одесса» — Борис Федорович Дерев’янко. Його ім’я з гордістю носить наш ліцей!
Таке побажання напередодні Дня міста висловила постійна читачка Ніна Федорівна Кашина. Газету вона читає прискіпливо, не пропускаючи навіть найменших інформацій. Ніні Федорівні ми за це щиро вдячні — адже така читацька увага дозволяє робити газету цікавішою та кориснішою. Приводом для її дзвінка виявилася публікація в одному з недавніх номерів «Вечірки» нарису Михайла Пойзнера про капітанів Чорноморського морського пароплавства...
Не думала, что буду о таком писать в XXI веке. Но, как показало очередное дежурство на «горячем телефоне», наши читатели нелегко переживают жизнь без света и, как формулируют психологи, «хотят об этом поговорить». Понимаем. Жизнь по графику — это о порядке, а жизнь по графику отключений света — это о дискомфорте, практическом и эмоциональном...
Що все життя залишається разом з людиною? Світлини. На них зображені всілякі події, рідні, знайомі і незнайомі люди. Без імені, прізвищ, дат, адрес і написів. Для того, щоб у хвилини негоди щось самому пригадати. Або передати спогади ближньому...
