Шістнадцятого травня 1940 року в місті Сухумі народилася Людмила. Її мати — Олександра Семенівна Чуб, українка із Полтавщини. Побоюючись репресій, сімейство Чуб наприкінці 30-х років минулого століття мусило виїхати з Полтавщини до Абхазії. У 1947 році Людмила вступила до 1 класу школи № 3 міста Галі і провчилася в ній 11 років до самого випуску. Шкільні роки на все життя залишили світлі спогади. Коли навчалася в 7 класі, захопилася спортивною гімнастикою...
Кілька років тому я зацікавився долею одного з капітанів ЧМП — Рохеліо Ернандеса, головним судном у житті якого була «Колхіда». Прочитав кілька матеріалів, написаних про найцікавіші моменти його життя відомими у морському середовищі журналістами — Ст. Каткевичем, А. Хасіним, Л. Позолотіним. Особливо мене «зачепив» абзац із спогадів суднового лікаря «Колхіди» Закіра Калмикова, датованих 2007 роком...
На 86-ому році закінчився життєвий шлях Станіслава Євгеновича Суслова. У Вербну неділю він покинув цей світ, залишивши про себе добру пам’ять у родини, друзів і у нас, «вечіркінців»...
Він народився в Одесі 16 липня 2002 року. Звичайний хлопчик. Йому дали ім’я Максим. У шість років пішов у перший клас школи № 73. Паралельно займався плаванням. Отримував грамоти. П’ять років ходив на уроки малювання. Малював портрети. З глини ліпив статуетки. І дуже любив тваринний світ...
Так до другої половини 1940-х років називалася вулиця Шота Руставелі, яка знаходиться у районі Ближніх Млинів. Нині тут можна побачити житлові будинки лише на лівій її частині, але так було не завжди. У 1980-х роках всі старі будівлі по правій (парній) стороні були знесені, тоді ж зник квартал вулиці Скворцова (сучасна Мальовнича) та Новий провулок. Було знесено всі будинки, крім одного...
Вона любила Одесу. Народжена у скрутні часи після війни, не помічала труднощів, які випали на долю її покоління. Будинок, у якому жила, вже давно знесений, на його місці — великий торговельний центр. А свого часу у двір заходили лахмітники, що скуповували alte schmotes, точильники-шлайфери, що гострили ножі та ножиці, бродячі актори...
З глибоким сумом повідомляємо, що 8 березня на 79-у році життя після тривалої хвороби перестало битися серце відомого вченого і викладача, письменника і публіциста, щирого патріота України і громадського діяча Євгена Олександровича Акимовича...
Мойсей Олександрович Юзефович пропрацював в Одеській єврейській лікарні майже 35 років. За цей час він врятував безліч життів, але й сам не раз наражався на небезпеки під час проведених ним операцій. Він народився 1842 року в Одесі. Навчався в медико-хірургічній академії у Санкт-Петербурзі, де отримав спеціальність з хірургії, акушерства та жіночих хворіб. Після закінчення навчання у 1871 році Юзефович повертається до Одеси, де градоначальник Бухарін призначає його черговим лікарем у єврейській лікарні...
Цей будинок знає кожний одесит. Знаходиться він на розі вулиць Грецької та Преображенської. Колись тут був гуртожиток для молодшого офіцерського складу. Потім довгі роки у будинку розташовувався кінотеатр під різними назвами («Палас», імені Раковського, «Наукове кіно імені Горького», «Ударник», імені Горького, під час румунської окупації — «Акса»). Після 1995 року — клуб «Бінго», а потім їдальня мережі «Жарю-парю». Зараз приміщення офіційно порожнє...
Хочу розповісти про долю чудової людини — Ірини Костянтинівни Любимової — лікарки, яка все життя дбала про тих, хто пов’язаний з морем. Про долю трагічну, про долю завидну… Слово — Ірині Костянтинівні Любимовій: «Я, Любимова Ірина Костянтинівна (Юревич), народилася 28 лютого 1932 р. у Москві. Батько — Юревич Костянтин Феліксович, інженер. Мати — Авербух Ізабелла Семенівна, лікар, кандидат наук. Коли мені було п’ять з половиною років, у жовтні — листопаді 1937 року заарештували моїх батьків...
