|
|
   |
В номері за 20 березня «Вечірня Одеса» анонсувала цю подію: унікальний захід «Спротив через культуру — від Марселя до Одеси», ініціатором якого виступив почесний професор загальної та порівняльної літератури університету Екс-Марселя пан Алексіс Нуселович. Співорганізатором виступив Офіс «Одеса — місто літератури ЮНЕСКО». Підтримали захід мерії Марселя та Одеси, мерії 4-го та 5-го округів Марселя, Alliance francaise d’Odessa, Асоціація «Братерство Франція —Україна Прованс», «Майстерня художників в еміграції», Рух Place Publique.
Зустріч проходила в онлайн-форматі за допомогою платформи Zoom, що з’єднала Hyperion Space в Марселе і Одеську школу мистецтв № 1 імені Е.Г. Гілельса, де знаходились учасники.
— Це були дві години фантастичної творчої колаборації, дві години спілкування мовою мистецтва: поезії, музики і танцю, — підбиває підсумки заходу «Спротив через культуру — від Марселя до Одеси» керівник Офісу «Одеса — місто літератури ЮНЕСКО» Майя Дімерлі, яку нещодавно визнано лауреатом редакційного конкурсу «Люди справи». — Дві години, які вкотре довели, що сила культури може гідно протистояти варварству під назвою війна.
В тій частині події, що відбулася в Одесі, пролунали музичні композиції у виконанні викладачів і учнів Мистецької школи № 1 імені Еміля Гілельса, свої поетичні твори читали одеські поети Ігор Божко, Владислава Ільїнська, Марія Галіна, Олександр Хінт і Анна Стремінська. Катерина Харченко читала вірші французьких поетів часів спротиву у перекладі українською.
А родзинкою став виступ хореографа та танцівниці Дніпровського театру опери та балету Тетяни Проскурякової, яка представила імпровізаційні танці під вірші французьких та українських поетів. Війна застала її у Франції на гастролях. Як зазначила балерина, поєднати танець та поезію виявилося нескладно, бо у цих видів мистецтв — одна душа. Музичний ритм вірша дозволяє імпровізувати. У Дніпрі Тетяна Проскурякова вже ставила міні-виставу на тему війни, де поєднала поезію і танець. У Марселі балерина співпрацює із «Майстернею художників в еміграції». За словами Тетяни, у цьому місті, яке називають «французькою Одесою», щосуботи в районі старого порту відбуваються демонстрації українців, завдяки чому місцеві жителі знають правду про війну в Україні.
Про те, що французи цілком і повністю підтримають українців, свідчили виступи організаторів події «Спротив через культуру — від Марселя до Одеси».
Так, Алексіс Нуселович у своєму вступному слові відзначив, що «…у 2022 році Путін напав на український народ. Але він також напав на українську культуру, і він напав на культуру як таку. Диктатори ненавидять культуру. Тому що культура — це пам’ять, тому що культура — це сталість, тому що вона — надія. Культура — ворог фашизму, і фашизм її боїться. Отже, вона може з ним боротися».
Жан-Марк Коппола, заступник мера Марселя, відповідальний за культуру для всіх, творчість, культурну спадщину та кіно: «Сьогодні, коли світ переживає найбільші потрясіння, коли війна, коли несправедливість б’є всюди, біля воріт нашого континенту, в Україні, у цьому місті Одесі, яке є нашим побратимом, ми поділяємо глибоке переконання: культура — це зброя опору та свободи…У віршах Десноса, Елюара чи Рене Шара продовжує жити дух французького опору. Вартові надії, вони писали в темну ніч, у болю та страху, щоб освітити шлях до свободи.
І сьогодні їхні голоси змішаються з голосами українських поетів, ця поезія народжена в стражданнях і тривозі, але несе в собі закваску гідності та незалежності народу, який лише просить поваги та бути почутим».
Давид Санчес, президент асоціації «Братерство Франція — Україна Прованс»: «Одеса та Марсель поділяють середземноморську душу, відкритість до світу, яка зробила наші міста місцями зустрічей, торгівлі та обміну ідеями. Нас об’єднує цей дух свободи, різноманіття та спротиву, коли історія змушувала нас до цього. У той час, коли Україна зазнає нападів війни, ми маємо обов’язок солідарності та пам’яті. Обов’язок нагадувати, що культура є зброєю спротиву. Адже перед гарматами й ракетами, перед руйнуванням і терором культура залишається бастіоном проти забуття, світлом, що осяює майбутнє. У той час як Росія прагне стерти та заперечити українську ідентичність, життєво важливо її зберігати та поширювати через музику, театр, кіно, які продовжують жити, незважаючи на війну та безперервні бомбардування».
Лоран Керме, член Асоціації «Марсель — Одеса» та Амбасадор міста Одеси у Франції: «Через три роки після початку цієї повномасштабної загарбницької війни ми знаємо, наскільки крихким і невизначеним може здаватися майбутнє. Але перед обличчям насильства, перед обличчям варварства, у нас є потужна зброя: культура. Через поезію, музику, танець ми стверджуємо нашу людяність, нашу відданість свободі, демократії, гідності».
Сара Горог, директорка Марсельського відділення «Майстерні художників у вигнанні»: «Поєднання художників у вигнанні та не у вигнанні демонструє солідарність з Україною, яка є дорогою моєму серцю. Також символічно важливим був виступ митців з Ірану, Німеччини, Франції та інших країн». «Майстерня художників у вигнанні» ставить собі за мету виявляти художників у вигнанні з усіх країн, підтримувати їх відповідно до їхньої ситуації та потреб, надавати їм робочі простори та встановлювати зв’язки з професійними мережами (французькими та європейськими), щоб забезпечити їм засоби для розвитку їхньої практики та реструктуризації».
П’єр Райман, віце-президент і співзасновник руху «За Україну, за їхню та нашу свободу!», а також співорганізатор зустрічі «Спротив через культуру — від Марселя до Одеси»: «З лютого 2022 року, але насправді з 2014 року, Росія проводить систематичну політику культурного стирання, яка має глибоко заперечувальний характер. Це не просте опортуністичне мародерство, а спланована на найвищому рівні російської держави діяльність.
Путін висловив це прямо: «Для нас Україна є невід’ємною частиною нашої історії, нашої культури та нашого духовного простору». Ця заява — не просто думка, це ідеологічна основа державної політики. Ця політика в культурній сфері набуває трьох взаємодоповнюючих форм. По-перше, російська влада створила повний законодавчий арсенал для «легалізації» крадіжок культурної спадщини. По-друге, русифікація спадщини. По-третє, навмисне знищення того, що не можна русифікувати.
Те, що ми спостерігаємо, є спробою культурного етноциду. Мета — не лише привласнити мистецькі скарби, а й стерти будь-які сліди окремої української культурної ідентичності. Саме тому опір через культуру — це не додаток до душі, а життєва необхідність для України і, що є центром цього чудового заходу, нагальна потреба для Європи.
У цій ситуації наша відповідальність потрійна. По-перше, документувати ці злочини. По-друге, підтримувати міжнародну свідомість. Нарешті, всіма способами підтримувати сучасне українське культурне виробництво. Це найкраща відповідь на заперечення: показати, що українська культура не тільки жива, але й динамічна та творча».
— Розкажіть, будь ласка, про ініціативу «Опір через культуру — від Марселя до Одеси»: коли вона виникла, хто був її автором, які цілі вона ставить, хто її учасники?
— «Опір через культуру — від Марселя до Одеси» є частиною серії подій, які я організовую з лютого 2022 року. Як член-засновник асоціації «За Україну, за їхню та нашу свободу!» та професор порівняльного літературознавства в університеті Екс-Марсель, я організував на своєму факультеті різноманітні заходи: так звані «солідарні семінари» під назвою «Література проти війни» (7 щотижневих занять з березня 2022 року), колоквіум під назвою «Культура проти війни, або Україна, реальність у темній плоті», транс’європейський захід під назвою «Форум Європа — Україна: культура та опір» (24 лютого 2023 року), колоквіум під назвою «Україна 2024. Гідність і опір» (8 квітня 2024 року) з нагоди присвоєння звання почесного доктора університету Екс-Марсель філософу Костянтину Сігову. Усі ці заходи залучали українських науковців. Як віцедекан, відповідальний за наукову роботу, я також організував у своєму університеті прийом кількох українських науковиць-біженок у Франції.
Поставити підтримку України під знак культури є для мене керівною лінією, що випливає з простого спостереження: Путін, атакуючи Україну, атакує українську культуру та культуру загалом.
Існуюче побратимство між містами Марсель та Одеса спонукало мене цього разу локалізувати культурний опір та знайти митців для участі у прямому заході між двома містами, з’єднаними через Zoom. Для вшанування та коментування події виступи також виголосили керівники партнерських асоціацій та установ в обох містах, а також два українські філософи, пан Костянтин Сігов та пані Інна Голубович.
— Як Марсель і Франція загалом сприйняли новину про вторгнення Росії в Україну?
— Слід розрізняти позиції французького уряду та французької громадської думки. З моменту вторгнення громадська думка була схвильована та висловила своє співчуття українському народу, водночас визнаючи певну необізнаність щодо ситуації. 2014 рік був далеко, і навіть Майдан чи окупація Криму мали лише обмежений резонанс за межами певних кіл. Французьке населення відкривало для себе забуту реальність війни, жахалося Бучі чи Маріуполя та усвідомлювало географічну та культурну близькість України. Їхня солідарність виявилася у численних гуманітарних відправленнях та щедрій практиці гостинності щодо українських біженців, будь то розміщення, адміністративна допомога чи супровід різного роду. Солідарність триває й донині.
Французький уряд одразу засудив агресію, вжив заходів матеріальної підтримки, включаючи військову, Україні та брав активну участь у європейських ініціативах, зокрема в хвилях санкцій проти Росії. Однак, зберігаючи підтримку Києва, могла переважати певна стриманість щодо Путіна («не принижувати Росію»), а також претензія на можливість бути посередником між Україною та Росією. Проте ця позиція поступово зникла, і поворотним моментом стало зайняття Трампом посади президента США, що прискорило твердження французького уряду про повну підтримку України, радикалізуючи свої пропозиції як у політичному, так і у військовому плані.
— Чи багато зараз українців у Марселі? Скільком вдалося інтегруватися у французьке суспільство?
— Ці дані я отримав від пана Лорана Керме, Посла міста Одеси у Франції. За оцінками, влітку 2023 року в регіоні Прованс — Альпи — Лазурний Берег (PACA) перебувало близько 11 000 українських біженців, з концентрацією в Ніцці та Марселі. Численні ініціативи міста Марселя, державних служб Франції чи асоціацій, були впроваджені для полегшення інтеграції українських біженців у марсельське суспільство.
З березня по червень 2022 року пором компанії Corsica Linea «Mediterranee» був наданий для розміщення до 900 осіб, ставши таким чином найбільшим центром прийому українських біженців у Франції. Сьогодні більшість біженців вивчають французьку мову, влаштували своїх дітей до школи, працюють або шукають роботу.
— Розкажіть, як цього року готувалася ініціатива «Опір через культуру». Як відбирали учасників?
— Три організації відіграли особливу роль у розробці та реалізації заходу. «Майстерня художників у вигнанні» в Марселі, в особі її директорки Сари Горог, сприяла художньому керівництву та забезпечила участь українських та інших митців, зареєстрованих у її програмах, на добровільній основі. Офіс «Одеса — місто літератури ЮНЕСКО», в особі його керівника Майї Дімерлі, забезпечив мистецьку частину в Одесі, обравши 6 одеських поетів та поетес, які читали свої вірші. Нарешті, Мистецька школа №1 ім. Еміля Гілельса, окрім надання приміщення для заходу, відібрала митців, танцюристів та музикантів, які представили кілька виступів.
— Які види мистецтва були в пріоритеті?
— Оскільки захід відбувався перед глядачами, художні виступи мали бути сценічного характеру. Звідси вибір трьох жанрів: музика, танець, читання. Для останнього вибір поезії був зумовлений двома причинами: важливістю поезії в українській культурі та здатністю вірша передати серйозність та правду таких явищ, як війна чи опір. Важливо зазначити, що французькі вірші датувалися періодом французького опору німецьким окупантам під час Другої світової війни, тоді як українські вірші походили з сучасного опору, і всі тексти завдяки цьому діалогу сприяли переосмисленню концепції культурного опору.
Під час репетицій виникла особлива форма: імпровізація танцівниці під читання вірша. Ця мало поширена форма завдяки своїй оригінальності є формою опору, оскільки вона відрізняється від звичайних та класичних мистецьких практик. Певною мірою сольний танець виносить вірш за межі його власної мовної території і таким чином символізує зв’язок між Марселем та Одесою, що було ще більш очевидно, коли українська балерина Тетяна Проскурякова танцювала під французький вірш Робера Десноса «Це серце, що ненавиділо війну», який читав я.
— Чи будуть інші заходи, присвячені Україні, цього року?
— Успіх першого, а саме задоволення, висловлене як одеською, так і марсельською публікою, спонукав до планування інших заходів у співпраці між двома містами, завдяки офісу «Одеса — місто літератури ЮНЕСКО», зокрема семінарів з літератури за участю письменників та науковців, а також заходу з нагоди «Міжнародного дня джазу», що підтримується ЮНЕСКО.
— Які інші форми культурної співпраці та підтримки можливі між Францією та Україною, між Марселем та Одесою?
— Окрім музики, танцю та літератури, ще дві культурні сфери могли б стати майданчиком для спільних заходів між двома містами: кіно та музейна справа. Щодо останньої, то проєкт перебуває на стадії розробки за ініціативою офісу «Одеса — місто літератури ЮНЕСКО».
Також було б можливо у шкільній сфері організувати прийом у Марселі студентів Alliance franсaise d’Odessa для короткострокового перебування з метою мовної практики та культурного ознайомлення.
Підготував Олег Суслов. Фото Олега Владимирського