За гуманізм, за демократію, за громадянську та національну згоду!
||||
Газету створено Борисом Федоровичем Дерев'янком 1 липня 1973 року
||||
Громадсько-політична газета
RSS

Газета — Читач — Газета

Бристоль

№9—10 (11457—11458) // 06 февраля 2025 г.
Бристоль

У перші дні великої війни, коли все тільки починалося, хтось з іноземних колег запитав: чи дійсно я припускаю, що росіяни будуть гатити по історичних центрах Києва, Харкова, Одеси чи Львова?

Я не припускав — я був впевнений. Я добре знаю росіян з їхньою мантрою «так не діставайся ж ти нікому!». Я усвідомлював, що все, до чого вони могли дотягнутися, вони будуть намагатися спаскудити, а те, до чого не зможуть дотягнутися, — знищити. Я знав, що до пам’яті — як до чужої, так і своєї — вони ставляться без емоцій, що знести історичну будівлю і побудувати на її місті нову і мертву, але «краше прежньої» для них звичайна справа. Я усвідомлював, що вони не відчувають душі ані в людях, ані в будівлях. Що для них милуватися морськими пейзажами чи старовинними храмами — насамперед атрибут, а не потреба, намагання імітувати присутність душі й емоції. Я не забув Кеніґсберґ, «зачищений» від руїн своїх старовинних споруд і перетворений на безглуздий Калінінград. Я не забув і того, що за вісім десятиріч після Другої світової війни жоден із провідних російських письменників не згадав про трагедію цього великого міста, одного з головних цивілізаційних центрів Європи. Єдиною літераторкою, яка доторкнулася до ран Кеніґсберґу, виявилася Галина Пагутяк — і цей її плач на чужих руїнах став передбаченням того, що Москва хотіла б зробити з українськими містами.

Вона б хотіла вбити їхню душу, вона б хотіла зруйнувати їхню атмосферу. Бо коли ти вбиваєш місто — ти вбиваєш і надію його мешканців на те, що все повернеться до норми, і вони знову будуть ходити спокійними мирними вулицями повз знайомі будівлі. Бо якщо немає вулиць і немає будівель — яка там душа!

Після того, що відбувається майже кожного дня на вулицях Харкова, після зруйнованих кам’яниць у історичному центрі Львова, після ударів по музеях і театрах нас, звісно, вже нічого не може здивувати. Але здивування і туга — різні відчуття. Ракетний удар по «Бристолю» викликає відчуття туги і розпачу: як можна бути такими бездушними? Колись, після Другої світової війни, про цю бездушність чудово написав блискучий польський есеїст Єжи Стемповський, який на руїнах Європи наголошував, що у тих, хто планував ці знищення, не було відчуття безперервності цінностей, що продовжували жити у знищених будівлях, які й були спадщиною Європи, її атмосферою, її скромністю і надмірністю, її шиком і її тихою молитвою. Кожний загиблий храм і кожний померлий будинок відбирав у Європи те, чого вона вже ніколи після двох великих війн не могла собі повернути.

Такі ж відчуття з’являються в мене сьогодні, коли я думаю про спроби знищити історичні центри наших міст, про варварів, які нічого не забули і нічому не навчилися. Я думаю, що люди, які віддають накази і запускають ракети, ще кілька років тому могли ходити вулицями, які вони сьогодні знищують, сидіти на літній терасі одеської кав’ярні і говорити супутниці, що якраз дивилася на «Бристоль»: «Смотрі, какой красівий дом». Чи думали вони, що колись намагатимуться знищити цей будинок? Як на мене, їм і тоді було байдуже…

«Бристоль» завжди відрізнявся від класичних європейських готелей. Звісно, Бернардацці будував саме класичний європейський готель, але інтер’єри нагадували вам, що розкоші й вишуканості ніколи не буває багато. Європейський готель часів «Бристолю» зачаровував вас строгістю форм і зручністю життя, а от сам «Бристоль» давав вам можливість показати себе у всіх люстрах цієї одеської Європи — і навіть «гостініца «Красная» не змогла це змінити! Так, «Бристоль» — це завжди була надмірність. Але хіба не за цю надмірність, не за цю вітальність, не за це вміння посміятися над власною самовпевненістю ми любимо Одесу? От у «Бристолі» завжди було все від надмірності, хвалькуватості та іронічності великого міста на Чорному морі — міста, яке росіяни, як той потворний Голум з романів Толкієна, завжди вважали «своїм золотцем», завжди заздрили і казилися, що воно наше, а не їхнє. І от по центру цього міста вкотре прилетіла ракета. І потрапила прямісінько у «Бристоль».

Я завжди любив такі готелі, застиглі у своєму часі. Готелі, у вестибюлях яких можна фізично відчути присутність гостей, які щойно залишили свої номери сто років тому. Я уявив собі, як зі своєї кімнати в «Бристолі» повільно спустилася до бару Віра Холодна, і побачив жах в її очах, коли вона почула удар чогось жорсткого і невблаганного зовсім поруч з готелем. Чорні глибокі очі Віри Холодної. Келих шампанського, який вислизнув з рук і розбився на шиплячі уламки. Переляканий зойк готельних каріатид. Відгомін ракетного удару в нічному місті. Тепер я буду згадувати все це разом. І це теж буде атмосфера — атмосфера іншої Одеси, яку все одно не вдасться знищити.

Віталій ПОРТНИКОВ. 02.02.2025 (zbruc.eu)



Комментарии
Добавить

Добавить комментарий к статье

Ваше имя: * Электронный адрес: *
Сообщение: *

Нет комментариев
Поиск:
Новости
08/11/2023
Запрошуємо всіх передплатити наші видання на наступний рік, щоб отримувати цікаву та корисну інформацію...
16/07/2025
Одещина впевнено впроваджує «Мрію», повідомляють в Одеській ОВА...
16/07/2025
Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль офіційно подав до Верховної Ради заяву про відставку...
16/07/2025
Погода в Одесі 18—23 липня
09/07/2025
З6 по 16 липня в штаб-квартирі ЮНЕСКО (Париж, Франція) Комітет всесвітньої спадщини проводить 47 сесію. Серед інших, розглядаються питання, присвячені нашому місту, зокрема звіт про стан збереження «Історичного центру Одеси»...
Все новости



Архив номеров
июль 2025:
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31


© 2004—2025 «Вечерняя Одесса»   |   Письмо в редакцию
Общественно-политическая региональная газета
Создана Борисом Федоровичем Деревянко 1 июля 1973 года
Использование материалов «Вечерней Одессы» разрешается при условии ссылки на «Вечернюю Одессу». Для Интернет-изданий обязательной является прямая, открытая для поисковых систем, гиперссылка на цитируемую статью. | 0.032