|
|
   |
Кілька років тому я зацікавився долею одного з капітанів ЧМП — Рохеліо Ернандеса, головним судном у житті якого була «Колхіда». Прочитав кілька матеріалів, написаних про найцікавіші моменти його життя відомими у морському середовищі журналістами — Ст. Каткевичем, А. Хасіним, Л. Позолотіним.
Особливо мене «зачепив» абзац із спогадів суднового лікаря «Колхіди» Закіра Калмикова, датованих 2007 роком. Ось він: «А нещодавно мені розповіли, що могилу капітана вже важко знайти, вона заросла високою травою, і її ніхто не доглядає. Звичайно, давно вже немає і його Флори (дружина Ернандеса)... Але пам’ять про бравого легендарного капітана Ернандеса назавжди залишилася у всіх, хто знав його, а тим більше плавав під його керівництвом».
І хоча особисто я не був знайомий з капітаном Ернандесом, але всі ті історії про нього, які я прочитав, той образ, який у мене склався, ніяк не в’язалися з високою травою, якою заросла залишена всіма могила. Мені це здалося несправедливим. Ну не може бути загублена могила такої цікавої людини.
І ось, примірявши плащ любителя-історика, я почав із того, що (слава соцмережам!) розмістив у різних групах Фейсбуку оголошення про мій інтерес до цієї теми. Звичайно, відразу ж знайомі краєзнавці «накидали» масу корисних порад. Але знайшлося і декілька людей, які особисто знали Рохеліо Ернандеса. Один з них — моряк, що плавав на «Колхіді». А другий — син моряка з «Колхіди», у якого збереглася фотографія, де відображено зустріч католицького Різдва за святковим столом на теплоході на чолі з капітаном Ернандесом. Але, на жаль, не відгукнувся ніхто з родичів капітана, як не відгукнувся ніхто, хто б знав про місце його поховання.
Зі «Списку абонентів Одеської міської телефонної мережі» від 1971 року я дізнався, що Ернандес Р. Р. жив у будинку номер 7 на вулиці Садовій. Вказаний у довіднику номер телефону був, зрозуміло, недійсний. Одного сонячного дня я відвідав цей старий одеський будинок, ворота якого були на кодовому замку. Втім, мені пощастило. Після десятихвилинного очікування з парадної всередині дворової арки вийшов і попрямував до воріт немолодий чоловік. Дивно, але він був із старожилів двору і чудово пам’ятав капітана Ернандеса. Втім, він поспішав на Новий ринок, сказавши: «Там йде моя мама, вона вам розповість більше».
І справді, слідом із тієї ж парадної вийшла типова одеситка, яка, дізнавшись про мій інтерес до Рохеліо Рохельовича та про моє знайомство з її сином, негайно захотіла показати мені ту саму квартиру, де жив капітан зі своєю дружиною. «Там, углиб арки, ліворуч, на мезоніні», — з придихом розповідала вона. На цьому приємному знайомстві мій успіх закінчився. Виявилося, що квартира вже неодноразово міняла своїх власників, а про членів родини капітана, як і про те, де його поховано, моя нова знайома не знає. Довелося розкланятися.
У мене вже був досвід пошуку могил, якось цим займався на прохання мого знайомого з Ізраїлю, який давно виїхав з Одеси, але хотів поклонитися могилам предків. На жаль, без хоча б приблизного року смерті (а ще краще — дати) починати пошуки важко. І тут мені знову посміхнувся успіх — я отримав заповітні цифри. Далі — простіше.
Побувавши послідовно на Другому Християнському, Таїровському, Єврейському (про всяк випадок) цвинтарях, а також зателефонувавши архіваріусу Північного цвинтаря, я переконався, що їх зі списку можна викреслити. Залишалося ще кілька, але, враховуючи рік смерті, найперспективнішим був Слобідський цвинтар.
І, справді, в архівних книгах цього цвинтаря я нарешті побачив заповітний запис. Виявилося, що капітан Рохеліо Ернандес похований на 16 ділянці Слобідського цвинтаря. І знову в моїх стосунках із успіхом настала темна смуга. Якщо на Таїровському або Другому Християнському цвинтарях вказують не лише ділянку, а й лінію і місце (там досить правильна розмітка), то на багатьох ділянках Слобідського цвинтаря ховали без особливого порядку. Зайшовши на 16 ділянку, я побачив поряд з доглянутими могилами і огорожами, багато зарослих, непролазних місць з могилами і хрестами, що пішли в землю, з повністю вицвілими табличками. Проходячи там, де можна було пройти, протягом години я нічого не знайшов.
Вирішив повернутися на початку весни, коли на ділянці не буде буйної рослинності, а раптом пощастить, раптом не так уже й правий Калмиков, який написав «…могилу капітана вже важко знайти, вона заросла високою травою, і її ніхто не доглядає».
І ось нещодавно я повернувся на 16 ділянку. Дякую відомому краєзнавцю Андрію Крантову за приємну компанію та допомогу. Ми облазили ділянку вздовж і впоперек, кілька разів хотілося вже згортати експедицію. Але тут якась невідома сила потягла мене трохи вбік, стежкою, якою ми раніше не ходили.
Не повірите — могила була там. Ми пройшли метрів триста, і Андрій сказав: «Капітан далекого плавання Ернандес». Виявилося, що він просто читає напис на пам’ятнику. Так, запис З. Калмикова виявився (на щастя) невірними. Могила не поросла травою, а пам’ятник у доброму стані. Місія моя була виконана.
Постскриптум. Прошу всіх, хто володіє інформацією про капітана Ернандеса або його фотографіями, а також відомостями про його родичів, зв’язатися з автором статті за тел. 050-390-82-07.
Сергій ТЕТЕНКО. Аматор-історик