|
|
   |
Вона любила Одесу. Народжена у скрутні часи після війни, не помічала труднощів, які випали на долю її покоління. Будинок, у якому жила, вже давно знесений, на його місці — великий торговельний центр. А свого часу у двір заходили лахмітники, що скуповували alte schmotes, точильники-шлайфери, що гострили ножі та ножиці, бродячі актори.
Одного разу до двору зайшов циган з дресированим ведмедиком. Циган грав щось на скрипці, а ведмідь тупцював. З вікон люди кидали монетки — 10, 20 копійок. Цей дитячий спогад став лейтмотивом двох картин-автопортретів. На одній з них, вишуканій акварелі, юна Алла Єфремова дивиться у двір на цигана-скрипаля і його ведмедя, а у шибці відбивається її профіль. А на іншій, виконаній олівцем, додається постать вже дорослої жінки, навченої життям. Здається, що ти чуєш звуки скрипки, голоси ластівок, шум вітру… Ці роботи — справжній портал, що поєднує минуле та майбутнє.
У дворах звучали ідиш, українська, російська, болгарська, молдавська мови і ще якісь дивні говірки та діалекти, які органічно впліталися у архітектуру ХІХ сторіччя. Якось Алла йшла додому з бібліотеки, стискаючи в руках книжку, і почула мелодію фрейлехса (єврейський народний танок). Зайшла у сусідній двір, де сусіди святкували весілля. Цей спогад відтворився у декількох живописних та графічних роботах, багато з яких розійшлися світом — від США до Австралії.
Родина Єфремових жила у комунальній квартирі, в маленькій кімнаті з єдиним вікном у двір. Там була невелика кахлева груба, з якої якось випала вуглинка. Нею трирічна Алла намалювала невелику картину на щойно повапленій стіні. Її насварили, стіну почистили, і з того часу вона не уявляла собі життя без малювання.
На одній з пізніх робіт художниці зображено момент, коли у вікно залетіла ластівка. Маленькі Алла та Тетяна уважно стежили за птахом, аж доки ластівка не заспокоїлася і, посидівши трохи на шибці вікна, не полетіла у літнє небо.
Її дитячий світ був дивовижним. Недалеко були рибні ряди «Привозу», куди Аллочка ходила за свіжою рибкою. Іноді траплялося справжнє свято, і родина йшла до зоопарку, де був справжній білий ведмідь, слони, леви, тигри, чарівні птахи. Ці спогади простежуються на декількох ностальгічних роботах та у серії анімалістичних зарисовок майстрині.
Професійний шлях Алли Єфремової почався з відвідування художньої школи, де вона займалася у Миколи Митрофановича Зайцева — відомого українського митця, який працював у галузі станкового живопису, станкової і книжкової графіки і багато в чому визначив шлях майбутньої художниці. Пізніше Алла Іванівна вступила на щойно організований в Одесі художньо-графічний факультет Одеського педагогічного інституту імені К.Д. Ушинського, де її вчителями стала когорта видатних художників, головним з яких для становлення творчої манери та індивідуального стилю став Віктор Георгійович Єфіменко. Саме йому завдячує вона блискучою технікою, глибиною розуміння матеріалу, гармонійністю композиційних рішень. У стінах alma mater Алла Іванівна зустріла своє кохання й одружилася з одногрупником Миколою Ворохтою.
У роки навчання вона встигла виконати декілька поетичних етюдів, на яких зображено втрачені сьогодні куточки Одеси. З студентських робіт Алли Іванівни на нас світить сонце 60-х, дихає кохане Чорне море, гомонить листям Великий Фонтан.
З 1971 року Алла Іванівна Ворохта стала викладачем малюнку, живопису, декоративно-ужиткового мистецтва художньо-графічного факультету педагогічного інституту ім. К.Д. Ушинського, де працювала до 2001 року. Після однієї з виставок серія ілюстрацій А.І. Ворохти до казки Юрія Олеші «Три товстуни» була придбана Літературним музеєм міста Одеси з ініціативи засновника та першого директора музею М.О. Бригіна. Ці роботи є частиною постійної експозиції музею.
На жаль, свого часу не була надрукована книга Олеші з ілюстраціями Алли Іванівни, видання якої відбулося через 40 років, вже за часів незалежної України. Художниця підготувала до друку ілюстрації до творів Шолом-Алейхема, Жаботинського та Паустовського, багато з яких є сторінками з життя післявоєнної Одеси. На жаль, виданню цих книжок перешкодила нова страшна війна.
У Алли Іванівни Ворохти навчалися відомі українські художники Олександр Білозор, Іван Шишман, Наталія Аксьонова, Віктор Кореньок, Сергій Ткаченко, Сергій Папроцький, Наталія Попова та багато інших. Після виходу на пенсію Алла Іванівна Ворохта продовжила викладацьку діяльність у стінах художнього училища імені М.Б. Грекова. З 2008 року вона була активною членкинею Національної спілки художників України.
Алла Іванівна Ворохта була неодноразовим учасником престижних міжнародних виставок, в тому числі бієнале графіки у Пльзені (2012), Скоп’є (2018), Флорентийському бієнале (2019). Творчі роботи мисткині знаходяться у колекціях вітчизняних музеїв, приватних зібраннях в Україні та 67 країн світу. На більшості з них зображено вулиці Одеси, сюжети творів одеських письменників. Навіть на міжнародні виставки Алла Ворохта привозила насамперед Одесу, яка лейтмотивом проходила через всю її творчість.
Графічні роботи Алли Ворохти мають витончену лінію з характерною для майстрині складної градацією чорного і білого, дивовижною бархатистістю фактури малюнка. Її графіка дуже поетична, кожна робота наповнена точно знайденою пластичною ідеєю. Художниця працювала у всіх графічних техніках, однаково добре їй вдавалися офорти, малюнки пером, срібним та графітовим олівцем, сепією і сангіною, роботи пастеллю, гуашшю та аквареллю. Їй було тісно в рамках одного жанру, свідчення тому — прекрасні живописні роботи, витончені панно, виконані в техніці макраме, авторські ляльки, батик, художній розпис.
Художниця пішла засвіти 40 днів тому, але лишилися її вишукані роботи, лишилася її Одеса — місто, де Бог посміхнувся людям…
Микола ВОРОХТА. Заслужений художник України