За гуманизм, за демократию, за гражданское и национальное согласие!
Общественно-политическая газета
Газета «Вечерняя Одесса»
RSS

Далекое-близкое

Голодомор. Історична травма українського народу

№93—94 (11333—11334) // 23 ноября 2023 г.
Голодомор. Історична травма українського народу

Щорічно в четверту суботу листопада в Україні вшановують пам’ять жертв Голодомору 1932—1933 років і масових штучних голодів 1921—1923 і 1946—1947 років. Останньою новиною стало рішення від 12 жовтня 2023 року про визнання Голодомору 1932—1933 років геноцидом українського народу Парламентською асамблеєю Ради Європи.

Чи часто ми задумуємось про те, що їжа може бути не лише інструментом природнього задоволення потреб людини, а й інструментом повного контролю над нею. Мабуть, що не часто. А ось вся комуністична верхівка, починаючи з «гуманіста» Леніна, це дуже добре розуміла.

«Это средство контроля и принуждения к труду посильнее законов Конвента и его гильотины... Гильотина только запугивала, только сламывала активное сопротивление, нам этого мало... Нам надо сломать и пассивное, еще более опасное сопротивление... И мы имеем средство для этого... Это средство — хлебная карточка, хлебная монополия, всеобщая трудовая повинность...», — писав Ленін в статті «Удержат ли большевики государственную власть?», що була опублікована в жовтні 1917 року в № 1—2 журналу «Просвещение». Ще більш конкретно висловлювався Максим Літвінов, заступник народного комісара закордонних справ РСФСР під час переговорів з американцями про поставку харчів у 2021 році: «Джентльмены, еда — это оружие!».

Як твердять науковці, 16,5 млн. убитих голодом українців забрали три хвилі голодів, що прокочувались такими благодатними і багатющими землями України: у 1921—1923, 1946—1947 і найстрашніше — в 1932—1933 роках. І всі вони допомагали радянській владі фізично нищити корінне українське населення, придушувати український національно-визвольний рух та спротив.

Це багато хто розумів ще тоді. Так, італійський дипломат Серджо Ґраденіґо 22 травня 1933 року у своєму черговому повідомленні до Посольства Італії в Москві писав з Харкова: «...Теперішня катастрофа спричинить колонізацію України переважно російським населенням. Це змінить її етнографічну природу. Можливо, в дуже близькому майбутньому не доведеться більше говорити ні про Україну, ні про український народ, а отже, не буде й української проблеми».

А Рафаль Лемкін — польський юрист єврейського походження, який ввів у світовий контекст поняття геноциду, у своїй статті, що зберігається в архівному фонді Нью-Йоркської громадської бібліотеки, назвав Голодомор «класичним прикладом радянського геноциду, його найдовшим і найширшим експериментом русифікації, а саме — винищення української нації».

При цьому десятиліттями потужна комуністична пропаганда та розгалужена жорстка цензурна система унеможливлювала в публічному просторі будь-які згадки про голод в Україні — це відразу трактувалось як контрреволюційна, а згодом як антирадянська діяльність. Населення ж на тлі тоталітарної кривавої вакханалії вправно освоювало практики мовчання, які згодом несвідомо передавались підростаючим поколінням.

Відомий американсько-український дослідник Джеймс Мейс, аналізуючи наслідки Голодомору для українського суспільства, називав наше суспільство «постгеноцидним» і вважав, що сталінська політика «до певної міри знищила Україну як таку, в сенсі, що вона зробила кардинальний розрив у процесі нормального розвитку українського народу».

Репресивною політикою колективізації, масовими конфіскаціями врожаю, терором радянська влада штучно звела інтереси особистості до інстинктів виживання, тотально деформувала культуру споживання їжі, що природним чином складалася протягом віків й закарбовувалась у традиціях та суспільних нормах. Голодні люди змушені були переступати як ірраціональні, так і раціональні заборони. Голодувальники ловили журавлів, лелек, чапель, яких в Україні здавна оберігали, а їхні гнізда ніколи не руйнували. А доведені до останньої межі відчаю порушували й найсуворіше харчове табу — вживання м'яса здохлих тварин та людського м'яса.

Все ж довго тема Голодомору залишалась білою плямою на карті української і світової історії. Навіть в нашій, вже незалежній державі факт штучних голодів, не говорячи вже про сприйняття Голодомору 1932—1933 років як геноциду українського народу, тривалий час заперечувався певними політичними силами.

Але кожного року науковці та подвижники повертали історичну пам’ять українців — відкривались архіви, публікувались книги, оприлюднювались все нові факти і спогади про майже забутий жахливий злочин радянської влади. За останні кілька десятиліть, після років замовчування, ця тема стала

об’єктом серйозних наукових студій істориків, демографів, політологів, соціальних психологів, набула численних інтерпретацій, політичного забарвлення й міжнародного резонансу. Рефлексуючи на теми Голодомору ми символічно відмежовуємось від радянського минулого з його наративом «єдиного народу» і при цьому ведемо пошуки нових культурних практик збереження колективної пам’яті в майбутньому.

Наприкінці листопада 2006 року українським парламентом було прийнято Закон України «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні», що цілком справедливо можна назвати актом відновлення історичної справедливості щодо визнання Голодомору геноцидом українського народу. Це стало наочним свідченням, з одного боку, зміни парадигми в баченні нашої історії, а з іншого — значних, просто тектонічних, трансформацій нашого суспільства.

Можна стверджувати, що через 90 років Голодомор став центральною складовою української історичної культури. Хоча багатьох людей часто непокоїть такий «диктат минулого», і вони висловлюють сумніви в тому, чи можна творити нормальне життя суспільства в майбутньому, базуючись на колективній травмі.

У відповідь на це приведу слушну думку німецького дослідника Й. Рюзена: «Дивно з тим минулим. Воно минуло і все ж залишилось... Воно може лежати тягарем на наших плечах, і його нам так би хотілось позбутися. Але воно частина нас самих. Без нього ми не можемо жити. І воно має бути корисним для нашого життя».

А відтак, наше минуле, усвідомлене нами, свідчить: Голодомори 1932—1933 рр. не унікальне явище, а систематичні дії комуністичної російської імперії з нищення волелюбного українського народу.

Наш північний ворог і в минулому, і нині — один і той самий.

Наші предки, сильні й мужні, вижили, пройшовши самі важкі випробування, подолали страшну історичну травму й самостійно окреслили своє майбутнє. Ми єдині в історичній сув’язі поколінь, а значить, і ми, згуртовані й незламні, вистоїмо та переможемо в новітній російсько-українській війні...

То ж хай у кожному вікні світяться сьогодні свічки — як пам’ять про багатомільйонні жертви Голодомору-геноциду і разом з цим як вогник надії та віри в майбутнє.

Ярослава РІЗНИКОВА. Член НСЖУ, лауреат літературних премій ім. І. Франка та Г. Сковороди



Комментарии
Добавить

Добавить комментарий к статье

Ваше имя: * Электронный адрес: *
Сообщение: *

Нет комментариев
Поиск:
Новости
08/11/2023
Запрошуємо всіх передплатити наші видання на наступний рік, щоб отримувати цікаву та корисну інформацію...
17/04/2024
Во вторник, 16 апреля, Владимир Зеленский подписал закон №10449 о мобилизации, который парламент принял 11 апреля...
17/04/2024
В Звягеле, что в Житомирской области, состоялся чемпионат Украины по вольной борьбе в возрастной категории U-20...
17/04/2024
В Луцке состоялись Всеукраинские соревнования по стрельбе из лука среди сильнейших юниоров и кадетов...
17/04/2024
Днепр принимал 1-й в истории турнир Украинской СуперСерии по бадминтону...
Все новости



Архив номеров
апрель 2024:
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30


© 2004—2024 «Вечерняя Одесса»   |   Письмо в редакцию
Общественно-политическая региональная газета
Создана Борисом Федоровичем Деревянко 1 июля 1973 года
Использование материалов «Вечерней Одессы» разрешается при условии ссылки на «Вечернюю Одессу». Для Интернет-изданий обязательной является прямая, открытая для поисковых систем, гиперссылка на цитируемую статью. | 0.039