За гуманизм, за демократию, за гражданское и национальное согласие!
Общественно-политическая газета
Газета «Вечерняя Одесса»
RSS

Далекое-близкое

Секрет ритуальної шаблi

№115—116 (10815—10816) // 10 октября 2019 г.
Секрет ритуальної шаблi

Справжнього вигляду Захарiя Чепiги час не зберiг. Залишилися лише свiдчення про те, що наполегливi спроби художникiв-козакiв «зняти з нього портрет» колоритний козарлюга з отаманською величчю i по-старечому мудро зауважував: «Раз ти маляр, то малюй богiв, а я, як бачиш, генерал».

Але от дивна рiч — всi росiйськi енциклопедiї ряснiють портретами отамана-чорноморця без жодних вибачень i посилань, що образи запорозького батька Кубанi, як iкони, написанi зi слiв старих людей, якi знали Чепiгу в рiзнi моменти його життя. «Маляри» водили пензлем по полотну, як Бог на душу покладе i пiдкаже уява... Вiдомо, що художник повинен поєднувати правду з красою. Не той випадок!

У портретi Чепiги нi того, нi iншого. Округле обличчя з повними щоками, русявий «оселедець» майже до перенiсся. В обличчi Чепiги немає нiчого урочистого, величавого, того, що притаманне безстрашному воїновi. Так зазвичай зображують добрякiв. Важко повiрити, що людина з портрета — це i є зухвалий у бою Чепiга, вiдважний козак, що зневажав смерть i першим брав штурмом фортецi, зокрема i Єнi Дунью у турецькому Хаджибеї (Коцюбiївi), а його подвиги межували з чаклунством.

До кiнця вiсiмнадцятого столiття залишалося три роки, коли Захар Чепiга помер, прославивши свiй час i козацьке iм’я нескiнченними ратними звершеннями. Чорноморськi козаки, прямi нащадки запорозьких, що вже освоїли Кубань, проводили свого батька в останню путь, влаштувавши гiднi знатної персони отамана пишнi поховання. Тiло козацького ватажка, засновника Катеринодара, вiдважного учасника оборони Кiнбурна, штурму Очакова, Гаджибея, Iзмаїла, везли шiсть добiрних вороних рисакiв, кожного з яких вели яскраво одягненi козаки у шитих срiблом чекменях-черкесках, що недавно увiйшли в станичну моду, i сорочках-вишиванках з траурним чорно-червоним орнаментом i лакових чоботях, прикритих широченними блискучими шароварами. Ще шiсть молодикiв, у високих, кольору кубанського чорнозему смушкових шапках з яскравими китицями, якi йшли по боках колiсницi, притримували труну. На її кришцi лежали, виблискуючи на сонцi дiамантами й рубiнами, нагадуючи дорогоцiнний скарб, витягнутий зi схованки на свiт божий, двi перехрещенi шаблi.

У докладно розписаному церемонiалi похорону про цю зброю йдеться коротко, без зайвих подробиць i епiтетiв, без зазначення точного походження: «...жалуванi царська i гетьманська».

Над описом церемонiї поховання славетного козацького отамана, адресованого бригадному генераловi Антону Головатому, сумлiнно попрацював, вiдчувши всю вiдповiдальнiсть моменту i проявляючи свої кращi лiтературнi здiбностi, козацький грамотiй вiйськовий писар Тимофiй Котляревський — батько видатного українського поета. Калiграфiчно виводячи кожну лiтеру звiту, вiн намагався побачити описувану картину очима Головатого, який знаходився на ту пору в далекому каспiйському походi.

Козацький писар задовольнився своїм звiтом. Картина виглядала наочно: попони з хрестами на крупах коней, нескiнченна колона козакiв, що виряджає Чепiгу в останню путь. Наляканi людьми птахи у небеснiй далечинi на самому краю кубанського степу, що вже став рiдним запорозьким переселенцям, позначали кiнець процесiї.

I ось натовп козакiв розступився, i до свiжої могили отамана Чепiги пiдiйшли козацькi старшини з перначами, прапорами та iншими знаками вiйськових вiдзнак, заслуженими Чорноморським козацьким вiйськом у нескiнченних битвах i походах, i розташувалися широким пiвколом навкруг домовини отамана... Котляревський замислився i згадав, що забув про найголовнiше. Помилку виправив вiдразу, зробивши приписку: «вiн похований у фортецi посеред призначеного для вiйськової соборної церкви дiлянки».

З роками, як водилося в iмперiї, про мiсце спочинку Чепiги забули, через те, що пам’ять про нього стала незручною, i могилу, i труну отамана вже в iншi часи виявили немов випадково. Привiд тодi трапився майже надзвичайний.

Подiбне забуття не перше i далеко не останнє в iсторiї. Iмперiя, осипаючи нагородами своїх козацьких героїв за життя, пiсля смертi про них геть забувала, нiби передумавши захоплюватися їхньою славою, а то й роблячи з неї секрет, з певною метою, щоб новi поколiння забули просту iстину — без українцiв не вiдбулося б жодної росiйської перемоги, а, цiлком iмовiрно, що i самої iмперiї.

У хронiках Кубанського козацтва згадується, що дев’яносто рокiв потому вiйськовий архiварiус Вареник додав на зворотньому боці листа-повiдомлення Котляревського цiкавий запис, яким з радiстю першовiдкривача повiдомляв майбутнi поколiння, що пiд час риття рову для фундаменту нової церкви на мiсцi розiбраного дерев’яного Воскресенського собору було вiдрито не зовсiм звичнi могили. За атрибутами своїми рештки були визнанi похованнями отамана Чепiги, вiйськового писаря Котляревського та протоiєрея Романа Порохнi, полковника Олексiя Височина, а також якоїсь жiнки, за переказами, дружини Антона Головатого Уляни. Прахи цi перенесено у новi труни (труну для Чепiги пожертвував сам Вареник) i перепоховано пiд трапезною церкви-новобудови.

При церемонiї спiвав вiйськовий хор, а у центрi уваги опинився наказний отаман Якiв Малама, командувач вiйськами Кавказького вiйськового округу, який щойно став генералом кавалерiї, той самий Малама, про якого на Кубанi склали пiсню, у якiй були такi слова: «вiн туркiв нещадно ганяв у полон».

Секрет ожилого iнтересу до отамана Захарiя Чепiги простий. У кабiнетах новоспеченого царя Миколи задумали освiжити в пам’ятi сучасникiв гучнi справи iмперiї та встановили пам’ятник Катеринi Великiй — спочатку в Одесi точнісінько з початком нового столiття, за задумом царя зобов’язаного стати часом об’єднання всiх пiдданих навколо корони. Саме з цiєї причини в цей час вийшла «Довiдкова книга Головної Iмператорської вiйськової квартири», яка, хоча i скупо, але вiддає належне Головатому, Чепiзi та чорноморському козацтву.

Усi цi столичнi «послаблення» повнiстю збігаються iз ставленням самого Малами до козацької спадщини. Саме при ньому мiсцева газета «Кубанськi обласнi вiдомостi» публiкує масу iсторичних, географiчних, етнографiчних матерiалiв, що правдиво вiдображають життя козацтва.

Сiм рокiв потому монумент, подiбний до одеського, при зацiкавленому ставленнi самого Малами, спорудили також у Катеринодарi. На колонi на честь Катерини Великої, на думку iмперських iдеологiв, царицю мав пiдпирати отаман Чорноморського козацького вiйська Захарiй Чепiга. Розрахунок вiрний — кубанськi козаки не пробачать вiдсутностi свого батька на пам’ятному монументi в серцi Кубанi. I тут виникла заковика — побачать славного отамана козацькi нащадки та обов’язково почнуть цiкавитися, а де ж могила Чепiги? Де упокоївся славний козацький воїн?

Поховання Чепiги вiднесли до розряду випадкових археологiчних знахiдок. Справа давня, винних у забуттi гучних звершень отамана не знайти, але прикра помилка виправлена, загублена могила опорядкована i має пристойний вигляд. Нехай же кубанцi провiдують, поминають i пишаються предком, що гiдно служив царському двору, ставши прикладом для наслiдування усiх пiдданих на безкраїх просторах iмперiї.

На одеському пам’ятнику Катеринi про козакiв i їхнiй подвиг при взяттi турецького Гаджибея безпардонно забули, вважаючи, що в Одесi нiкому подбати про козацьку спадщину, незручних запитань багатолика за нацiональним складом одеська публiка ставити не стане...

Проектом керував одеський архiтектор, той самий, що зробив з Одеси красуню, Юрiй Мелетiйович Дмитренко. I впорався з творчим завданням чудово! Наполягати на козацькому мотивi монумента Дмитренко, як вiдомо, не став, чи то виявив слабкiсть душi, адже iсторiю знав, чи, можливо, вважав, що фiгури катерининських фаворитiв бiльш вишуканi, нiж образи козацьких старшин з точки зору мистецтва. Козакам не за чином поставати перед одеситами поруч iз генералами?

З чинами i в Чепiги, i в Головатого все склалося якнайкраще. Обидва вони законно i по праву належать до генералiтету росiйської армiї, за ними чимало видатних вiйськових справ, що дивували сучасникiв. А ось нащадки цi факти призабули пiд тиском iдеологiчних настанов — не варто зайвий раз нагадувати, чиєю кров’ю политi чорноморськi береги, а то ще й претензiї виникнуть — землиця ця наша!

Допитливого ж дослiдника рано чи пiзно зацiкавить питання: а що ж то за гетьманська шабля така лежала на гробi отамана Чепiги в день його похорону?

Хто цей гетьман? За документами виходить, що шаблю подарував Захарiю Чепiзi князь Григорiй Потьомкiн, призначений незадовго до цього дружиною-царицею Великим гетьманом Iмператорських козацьких вiйськ Чорноморських та Катеринославських. Ясновельможний полюбляв хизуватися в багатому гетьманському каптанi, прикрасивши його стрiчками та орденами.

I що ж ми читаємо в росiйських довiдниках про Потьомкiна? Ось цитата — «Такий адмiнiстративний подiл регiону пом’якшується призначенням Григорiя Потьомкiна генерал-губернатором утворених адмiнiстративних одиниць. Одночасно князь став командиром усiх вiйськ, поселених у Новоросiйськiй, Азовськiй i Астраханськiй губернiях». Назва високої посади звучить непереконливо та обтiчно з умисним пропуском слова «козацьких». Згадай довiдник козакiв, i тодi весь бойовий шлях князя стане сходженням до слави за їхньої допомоги.

Царицину шаблю новообраному кошовому отаману Чепiзi Михайло Кутузов, за дорученням Потьомкiна, пiднiс пiд стiнами очакiвської фортецi пiсля загибелi отамана Сидора Бiлого. Церемонiя вiдрiзнялася вишуканою пишнiстю, Кутузов для бiльшої урочистостi з’явився перед козаками в оточеннi двадцяти гусарiв в яскравих, рiзнокольорових, що нагадують маскараднi костюми, доломанах та ментиках. Рядок iз казенного документа пояснює, чому армiя князя Потьомкiна, яка боролася пiд Кiнбурном, Очаковом, Хаджибеєм, на Дунаї називалася деякий час Катеринославською. Ядром її, а часто i «гарматним м’ясом», ставали нiхто iншi, як українськi козаки та селяни-рекрути Надднiпрянщини, яких осiдлало росiйське офiцерство.

Петро Рум’янцев у 1764 роцi був призначений президентом Малоросiйської колегiї, головним командиром козачих малоросiйських полкiв i у статусi генерал-губернатора Малоросiї обороняв Кiнбурн, вiв пiд Очакiв саме Українську армiю. Вiйсько, яке очолював катерининський намiсник, що змiнив на цiй посадi гетьмана, за складом повною мiрою вiдповiдало своїй примiтнiй назвi. Надалi найменування рум’янцiвської армiї навмисне викреслили з iсторичних хронiк, i це армiйське формування отримало номер. Наказ зi столицi зобов’язував iменувати армiю Другою.

Причина зрозумiла — маскування українського слiду у вiйнах. Царициних шабель у Чепiги було три. Перша — на честь заснування Чорноморського козацтва, друга — за штурм Iзмаїла, а третю кошовому отаману привiз до столицi забузьких козакiв приднiстровську Слободзею iз Санкт-Петербурга Антон Головатий разом з указом про переселення на Кубань.

Пiд час церемонiї коштовну шаблю вiд iмператрицi з оздобленим самоцвiтами рукiв’ям кошовому отаману пiднiс молодший син Головатого Юрiй. Старший Опанас на золотому блюдi — грамоту iмператрицi на володiння кубанською землею.

Юлiй ШАРАБАРОВ



Комментарии
Добавить

Добавить комментарий к статье

Ваше имя: * Электронный адрес: *
Сообщение: *

Нет комментариев
Поиск:
Новости
11/12/2019
В нескольких местах в центре Одессы — на Дерибасовской, у памятника герцогу де Ришелье, на Думской площади, у Оперного театра и на Трассе здоровья город планирует установить «тревожную кнопку» — антивандальную стелу для видеосвязи с оператором 102...
11/12/2019
Областная прокуратура подала иск в Хозяйственный суд, чтобы вернуть государству имущество санатория им. Пирогова, расположенного на территории Куяльницкого лимана, сообщает пресс-служба ведомства...
11/12/2019
Для детского консультативно-диагностического Центра по ул. Дворянской в рамках реализации городской программы «Здоровье» приобретена современная ультразвуковая диагностическая система экспертного класса...
11/12/2019
Культурно-просветительский проект «Гендерные штудии» организовал Одесский областной Совет мира, поддержала Одесская национальная научная библиотека...
11/12/2019
Погода в Одессе 13—19 декабря
Все новости



Архив номеров
декабрь 2019:
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31


© 2004—2019 «Вечерняя Одесса»   |   Письмо в редакцию
Общественно-политическая региональная газета
Создана Борисом Федоровичем Деревянко 1 июля 1973 года
Использование материалов «Вечерней Одессы» разрешается при условии ссылки на «Вечернюю Одессу». Для Интернет-изданий обязательной является прямая, открытая для поисковых систем, гиперссылка на цитируемую статью. | 0.012