|
|
   |
Святкуємо! Датою заснування Одеської пуб- лiчної, а нинi Одеської нацiональної наукової, бiблiотеки вважається 25 (13 старого стилю) вересня 1829 року, коли iмператором Миколою I було пiдписано рескрипт про заснування книгозбiрнi в Одесi. Урочисто вiдкритий 27 квiтня 1830 року, книжковий читальний заклад був другим в Росiйськiй iмперiї i першим на землях України, призначеним для широкого загалу.
Скiльки дослiджень вже присвячено славетнiй iсторiї цього найстарiшого в Українi витоку знань! Але ж ростуть новi поколiння, та й вiд повторювання молитва не псується... отож, нагадаємо.
Мiський бюджет iмперської Одеси видiляв кошти: на закупiвлю книг, на опалення i зарплатню бiблiотекарю та сторожу щорiчно призначалося 3500 рублiв.
Iдея заснування в мiстi публiчної бiблiотеки належала, згiдно з думкою дослiдникiв, Олексiю Iраклiєвичу Льовшину (1798—1879). Член Державної ради Росiйської iмперiї, один з розробникiв реформи зi скасування крiпацтва, уродженець Воронежської губернiї, випускник Харкiвського унiверситету, iсторик, етнограф, Льовшин в 1831 роцi посiв мiсце одеського градоначальника. Втiм, дiяльнiсть його задля добробуту мiста була рiзноманiтною: i директором театру, i головою багатьох комiтетiв, i опiкувачем Iнституту благородних дiвиць. Його клопотаннями було засновано газету «Одесский Вестник», розпочато впорядкування Пересипу й будiвництво сходiв, вiдомих нинi як Потьомкiнськi.
Пiдтримцi з боку О. I. Льовшина значною мiрою зобов’язаний своєю кар’єрою iсторик i етнограф Аполлон Скальковський (1808—1899), майбутнiй член-кореспондент Росiйської академiї наук. Його Льовшин пiдтримав в написаннi монографiї «Первое тридцатилетие города Одессы (1793—1823), первая история города» — працi, у якiй, зазначимо, помiтне мiсце вiдводилося ролi українського козацтва в освоєннi краю.
...Льовшин не був одиноким у впровадженнi своєї просвiтницької iдеї: його пiдтримали археологи Iван Бларамберг, Iван Стемпковський (фундатор Одеського iсторико-краєзнавчого музею); ботанiк Карл Десмет (засновник Ботанiчного саду, що на Французькому бульварi); поет Василь Туманський. I, на щастя Одеси, iдея знайшла потужну пiдтримку в особi генерал-губернатора Новоросiйського i Бесарабського, графа Михайла Семеновича Воронцова i наближених до нього родинних кол: Ланжеронiв, Наришкiних, Iскуль, Суворових та iн.
Втiм, i сам Воронцов був геть не чужий дiянням благочинства й просвiтницького меценатства. Одеськiй публiчнiй бiблiотецi граф подарував зiбрання книжок французьких класикiв iз власної бiблiотеки, з свого маєтку на Черкащинi, i ще неодноразово робив пожертви для придбання нових книг.
...Для розмiщення книгосховища було видiлено двi кiмнати на нинiшньому Приморському бульварi в «доме присутственных мест». У 1883 роцi Одеська мiська публiчна бiблiотека разом з музеєм старожитностей отримала в спiльне користування споруду, зведену за проектом Ф. Гонсiоровського (нинi Археологiчний музей). Бiблiотеку було пiдпорядковано мiнiстерству внутрiшнiх справ, з 1837 року — мiнiстерству народної освiти, з 1863 року — одеському мiському громадському управлiнню.
Чи знаєте ви, що...
— у день вiдкриття фонди книгозбiрнi налiчували близько 5000 одиниць зберiгання;
— з 1 сiчня 1897 р. по 1 сiчня 1911 р. бiблiотеку вiдвiдали 1 429 609 читачiв, якi отримали за своїми запитами 2 441 967 книжок; з мiського бюджету за чей час бiблiотеку було профiнансовано на 193 642 рублi;
— у 1889 роцi Одеськiй мiськiй публiчнiй бiблiотецi було подаровано бiблiотеку Одеського слов’янського благодiйного товариства: 2545 назв видань у 3647 томах, а також колекцiя рукописiв та видань стародруку;
— нинi книжковi фонди Одеської нацiональної наукової бiблiотеки налiчують понад 5 000 000 друкованих одиниць (проти 187 000 в 1917 роцi) i охоплюють лiтературу з усiх галузей знань; неабияку цiннiсть становлять iсторичнi та iншi краєзнавчi матерiали, зокрема, перiодична преса Пiвдня України; у вiддiлi рiдкiсних видань та рукописiв зберiгаються цiннi рукописи XII — XV столiть, iнкунабули (першодрукованi книги), стародруки та iн.;
— нинi протягом року фiксується близько 300 000 вiдвiдувань постiйними читачами, яким видається близько 2 000 000 документiв.
ОТОЖ, у рiзнi перiоди буття нашої ОННБ її очолювали рiзнi спецiалiсти бiблiотечної справи. В Росiйськiй iмперiї це були: А. Ф. Спада (1829—1842), М. Н. Мурзакевич (1843—1852), А. Б. Ашик (1852—1854), М. I. Керстич (1854—1868), М. Ф. де Рибас (1858—1882), В. О. Яковлєв (1882—1896), М. Г. Попруженко (1896—1919). Деякi вартi особливої уваги. Зокрема, представники родини де Рiбас, рiдня одного з фундаторiв Одеси, адмiрала Йосипа де Рiбаса: лiтератор Михайло Фелiксович Дерiбас (племiнник) та його син, письменник-iсторик-краєзнавець Олександр Михайлович Дерiбас, автор досi широкознаної, популярної книги «Старая Одесса», — саме вiн, до речi, ввiв до вжитку слово «одесика». Посада «бiблiотекар» була почесною в мiстi...
Микола Никифорович Мурзакевич (1806—1883): син смоленського священика, краєзнавця. Iнiцiатор створення Товариства старожитностей в Одесi, в 1839 роцi; був його вiце-президентом, директором музею старожитностей. Для системного поповнення бiблiотеки налагодив спiвробiтництво з установами й iнституцiями Петербурга, Москви, мiст Кавказу, якi надавали обов’язковий примiрник своїх видань одеськiй «публiчцi»; з Iмператорською Академiєю наук, Мiнiстерством народної освiти, iншими мiнiстерствами й товариствами. На 1852 рiк, коли Мурзакевич покинув бiблiотеку, присвятивши себе викладанню в Рiшельєвському лiцеї, публiчна бiблiотека нараховувала 12 022 примiрники.
Михайло Георгiйович Попруженко (1896—1919): iсторик, фiлолог, професор Новоросiйського унiверситету i секретар Одеського товариства старожитностей; перекладач бiблiйної «Книги Царств», що вважається спецiалiстами важливим внеском в iсторiю слов’янських перекладiв. Попруженко судилося стати iсторiографом одеської «публiчки»: його звiти по Мiськiй публiчнiй бiблiотецi регулярно друкувалися з 1896-го по 1916 рок, а 1911 року свiт побачив видання нарису «Одесская городская публичная библиотека (1830 — 1910 г.)»: своєрiдний лiтопис бiблiотечного життя.
...У зв’язку з наступом бiльшовикiв i рiшенням евакуювати бiлогвардiйськi вiйська Попруженко емiгрував з родиною у лютому чи березнi 1920 року. До кiнця свого життя Михайло Попруженко жив у Софiї, де викладав на iсторико-фiлологiчному факультетi столичного унiверситету.
Зокрема, хронiкам Попруженка завдячуємо ми фiксацiєю значної для мiста й бiблiотеки подiї. Завдяки клопотанню попечителя бiблiотеки графа Михайла Толстого на розi вулицi Херсонської (нинi Пастера) мiська управа вiдвела дiлянку для закладки спецiальної бiблiотечної будiвлi. Михайло Попруженко — серед членiв комiсiї. Розробку проекту доручено архiтектору, нащадку чорноморських козакiв Федору Нестурху (Нештурху), який на клопотання графа Толстого був вiдряджений до Петербурга, Москви, Варшави та Харкова для ознайомлення iз найновiшими бiблiотечними спорудами. Нестурх розробив шiсть варiантiв проекту.
В 1897 роцi М. М. Толстого було обрано попечителем Мiської публiчної бiблiотеки, i цей обов’язок граф Михайло Толстой справляв протягом 22 рокiв.
Чи знаєте ви, що...
— в 1883 роцi на службу до бiблiотеки було прийнято першу жiнку: Мальвiну Миколаївну Пфейфер; вона працювала в бiблiотецi до 1906 року;
— нинi ОННБ налiчує 178 бiблiотечних працiвникiв, з котрих 166 — жiнки, тобто 93,7% професiйного складу: новi часи — новi пiснi;
— у рiзний час фiксованими користувачами теперiшньої ОННБ були: Д. I. Менделєєв, I. I. Мечнiков, I. М. Сєченов, Д. К. Заболотний, М. Ф. Гамалiя, В. П. Фiлатов, В. П. Глушко, М. Ф. Комаров, I. К. Карпенко-Карий, П. I. Нiщинський, О. I. Купрiн, I. О. Бунiн, К. I. Чуковський, О. I. Грiн... та iншi.
...Меценат, почесний громадянин Одеси, юрист-правознавець, граф Михайло Михайлович Толстой (1863—1927, Женева).
Кiлька тисяч книжок в роскiшних палiтурках, що їх цей благотворитель подарував бiблiотецi; щорiчне поповнення бiблiотечних фондiв на його грошi — вiд 500 до 1800 рублiв готiвкою. Заснування бiблiотечного вiддiлу рукописiв. Меблi й найкраще на той час обладнання. А в 1909 роцi граф подарував бiблiотецi дiлянку землi, яка примикала до бiблiотечного подвiр’я, для будiвництва книгосховища. Бiблiотечний музей, заснований Толстим для зберiгання дорогоцiнних гравюр, документiв, витворiв живопису, — нинi це славнозвiсна «зала iменi графа Толстого», вiддiл рiдкiсних видань i рукописiв, в якому висить i портрет мецената, — точнiше, копiя «Портрета графа М. М. Толстого», виконана сучасним одеським художником Володимиром Межевчуком; оригiнал же, пензля М. Д. Кузнєцова, зберiгається в Одеському художньому музеї.
У квiтнi 1919 року тяжко хворого Михайла Михайловича Толстого нова влада викинула з його родового будинку, дозволивши взяти з собою при вiд’їздi з Одеси два лiжка, шафу, самовар i трохи харчiв. I ця шляхетна людина, покидаючи батькiвщину назавжди, вiддала свою розкiшну приватну бiблiотеку Одеськiй «публiчцi».
На порозi стояла нова, кривава й суперечлива, епоха...
Чи знаєте ви, що...
— 30 сiчня 1924 року бiблiотеку було включено до числа наукових установ (постанова колегiї Наркомату освiти України);
— в 1926 роцi розпочато створення предметного каталогу;
— 1 серпня 1930 року постановою Раднаркому УРСР утворено Одеську наукову бiблiотеку (було об’єднано три науковi бiблiотеки: Державна публiчна, Центральна наукова, Українська державна);
— 8 травня того ж року, за розпорядженням НКО № 249-є, при бiблiотецi створюється таємний вiддiл, куди було передано всю неходову та «iдеологiчно шкiдливу» лiтературу; вiддiл iснував до 1988 року.
...I ця епоха теж дала свiту своїх непересiчних особистостей. Зокрема, в галузi бiблiотечної справи. Наша газета в номерi вiд 25 квiтня с.р. оповiдала про подвижницю книжкової справи Олександру Миколаївну Тюнєєву — видатного перекладача, бiблiографа й краєзнавця, засновника, в 1922 роцi, Музею книги в Одесi, другого пiсля петербурзького Рум’янцевського, вже на теренах СРСР; працюючи, за окупацiї Одеси у Другу свiтову вiйну, директором майбутньої ОННБ, Тюнєєва героїчно приховала й врятувала вiд пограбування окупантами раритетний книжковий фонд бiблiотеки, яким ми тепер з вами користуємся.
Подвигом було пiд час вiйни й супроводження трьома спiвробiтницями бiблiотеки (Г. Б. Юрик, А. С. Деревинською, Е. С. Левiною) рiдкiсних музейних видань до Ташкента, де книжки було передано на зберiгання до Середньоазiатського унiверситету; подвижництвом було i повернення книжкового зiбрання до Одеси пiсля звiльнення нашого мiста.
В ОННБ в рiзнi роки за часiв СРСР працювали талановитi люди. Видатний пушкiнiст Михайло Павлович Алексєєв у 1924—1927 роках служив в Одеськiй публiчнiй бiблiотецi консультантом-бiблiографом, потому — завiдувачем бiблiографiчного вiддiлку. За народженням киянин, з часом — академiк АН СРСР, доктор honoris causa Ростокського, Оксфордського, Паризького, Бордоського, Будапештського унiверситетiв, член-кореспондент Британської академiї. Поховано його в Ленiнградi.
Богдан Михайлович Комаров, киянин; у 20-тi — 30-тi роки; бiблiограф, лексикограф, природознавець i журналiст. Батько Богдана Комарова, одеський нотарiус, був спiвзасновником товариства «Просвiта» в Одесi. Богдан Комаров був спiворганiзатором Українського бiблiографiчного товариства в Одесi, спiвредактором журналу «Записки українського бiблiографiчного товариства в Одесi».
Одесит Саул Якович Боровий: економiст, соцiолог, iсторик єврейства України й Росiї, археолог, педагог. Зокрема, вивчаючи упорядкований iсториком А. А. Скальковським архiв Сiчi Запорiзької, знайшов багато цiкавих документiв, якi лягли в основу його докторської дисертацiї 1940 року «Исследования по истории евреев на Украине XVI-XVIII вв.», що її вiн захистив в Iнститутi iсторiї АН СРСР.
...Директори нинiшньої ОННБ за радянських часiв — А. I. Ольшанський, В. А. Загоруйко, I. Д. Мазуренко. Званням «Заслужений працiвник культури України» та «Заслужений дiяч мистецтв України» було вдостоєно 10 її працiвникiв.
«НАША ГОРДIСТЬ — люди, сповненi iдей i енергiї для їх втiлення», — каже молода генеральна директорка ОННБ Iрина Бiрюкова.
На початку вересня виповнився рiк її працi на цiй посадi. Коли у серпнi ми з нею мали цю бесiду, Iрина ретельно й не без хвилювання готувалася до творчо-виробничого звiту перед наглядовою i вченою радами ОННБ, до складу яких входять суворi багатопрофiльнi спецiалiсти.
«Менi є з ким порадитись в бiблiотецi, i це так важливо, коли люди тебе розумiють, — зiзналася вона. — Я маю свої план-мiнiмум i план-максимум, а також дорожну мапу iнформатизацiї бiблiотечних процесiв, бо цей напрям розвитку — моя пристрасть!». А що їй вдалося протягом року запровадити, ми тут не повторюватимемо, — читачу варто набрати у пошуковику на нашому сайтi лiтери «ОННБ», i рiчний звiт буде в нього як на долонi: це таки був плiдний i яскравий рiк для бiблiотеки! Iрина ж поки що аспiрантка ОНУ iменi
I. Мечнiкова i готує на iсторико-фiлософському факультетi, який свого часу закiнчила, кандидатську дисертацiю на тему культурно-просвiтницької дiяльностi бiблiотеки i засобiв популяризацiї книги в сучасних умовах. Ще й закiнчила з вiдзнакою в 2015 роцi Академiю держуправлiння, присвятивши магiстерську роботу розвитку електронних ресурсiв ОННБ.
Чи знаєте ви, що...
— день 14 лютого, День Святого Валентина, або ж День закоханих, що набув у нас незвичайної популярностi, збiгається датою з Днем дарiння книжок?
...Але що спонукає людину обрати роботу бiблiотекаря? Ну, колись було так — як не вписалась молода вчителька в шкiльну систему, то їй хiба що в бiблiотеку або у товариство «Знання». Проте, є багато людей — нинi це переважно жiноцтво, — що, заглибившись в бiблiотечну роботу, найшли в нiй своє покликання.
«Це робота обрала мене, — переконана Iрина Олександрiвна Бiрюкова. — Я, до речi, ще застала замовлення унiверситету вiд бiблiотеки на спецiалiста i прийняла розподiл, у 2001 роцi. Починала провiдним бiблiотекарем. А починалося — в районнiй бiблiотецi мого рiдного Арциза, на вулицi 28 Червня. Я повз неї додому ходила й нiколи не проминула! Я виросла в бiблiотецi! Така собi трiада: сiм’я —школа — бiблiотека. Досi пам’ятаю свята дитячого читання. I по закiнченню унiверситета в мене вдало склався пазл. Таке враження, що знов пiрнула в тепле море дитинства».
...I вона перелiчує менi бiблiотечних спецiалiстiв, якими пишається ОННБ, — на жаль, бiдкається вона, неможливо «вспомнить всех поименно», газетних шпальт бракуватиме, бо ж у штатi понад 270 працiвникiв у 27 пiдроздiлах, i «у нас, як у театрi, ми не подiляємо колектив на «творчий» i «нетворчий» склад, для вистави працюють усi, усi вони — «нашi», усi докладають зусиль заради спiльної справи». Проте вираженi лiдери є!
Ольга Миколаївна Бєльницька, заступник генерального директора з бiблiотечної роботи, Лiна Володимирiвна Арюпiна, заступник генерального директора з наукової роботи та iнформатизацiї; Наталiя Матвiївна Диба, завiдувачка вiддiлу мiжнародних проектiв; Свiтлана Григорiвна Сердюк, завiдувачка науково-методичного вiддiлу; Вiктор Володимирович Кавецький, заступник генерального директора з АГЧ; Тетяна Василiвна Щурова, завiдувачка вiддiлу мистецтв; Марина Вiкторiвна Житник, завiдувачка довiдково-iнформацiйного вiддiлу; Наталiя Сергiївна Прошина, завiдувачка вiддiлу створення та органiзацiї електронних ресурсiв; Марина Iванiвна Тодорова, головний бухгалтер; Емiлiя Iванiвна Василевська, завiдувачка вiддiлу комплектування; Дарiя Михайлiвна Дейч, завiдувачка сектору методичного забезпечення бiблiотечної дiяльностi науково-методичного вiддiлу; Анна Володимирiвна Iванченко, головний бiблiограф науково-бiблiографiчного вiддiлу; Ельвiра Євгенiївна Заборцева, провiдний бiблiотекар сектора презентацiй бiблiотечних фондiв вiддiлу зв’язкiв з громадськiстю та реклами; Валентина Олександрiвна Клейнбурд, завiдувачка сектору читальних залiв вiддiлу обслуговування користувачiв; Андрiй Володимирович Серебряков, iнженер першої категорiї вiддiлу iнформацiйно-технiчного забезпечення бiблiотечних процесiв; Марина Валерiївна Миргород, завiдувачка сектору наукової органiзацiї працi та управлiння науково-методичного вiддiлу; Юлiя Вiкторiвна Середа, прибиральниця службових примiщень АГЧ.
...А ветеранка ОННБ, заслужений працiвник культури України, досвiдчений бiблiограф Ганна Iванiвна Єфiмова, авторка бiблiографiчного покажчика «Розстрiляне Вiдродження», — «наша зiрка»! Читачу, вам, либонь, запало в пам’ять лихолiття 90-х? Коли бiблiотекам вимикали опалення й свiтло, а бiблiотекарям, вчителям i рештi «бюджетникiв» довгими мiсяцями не давали зарплатнi? Що взагалi утримало людей на плаву? Споконвiчна надiя, помножена на той терпець, що, боронь Боже, урветься?.. У тi роки Ганна Iванiвна стала признаним неформальним лiдером, що очолив групу ентузiасток — працiвниць бiблiотеки, якi щодня телiпали пiшки аж з Черьомушок по мертвiй трамвайнiй колiї. З єдиного вiдчуття обов’язку: як то — не прийти на робоче мiсце, коли читач прийде?!
«Що б я була як директорка, коли б за моєю спиною не стояли такi люди?!» — питається Iрина Бiрюкова.
...А чого варта її «права рука» — заступник генерального директора з бiблiотечної роботи Ольга Миколаївна Бєльницька!
Чи знаєте ви, що...
— за часiв СРСР бiблiотекарям видавали молоко як працюючим на шкiдливiй роботi: книжковий пил шкодить здоров’ю, до того ж вiн є алергеном; книжковi зiбрання регулярно й ретельно обробляються пилососом;
— за один робочий день одна бiблiотекарка обслуговує 500 — 600 користувачiв; якщо врахувати по 3 — 5 книжок на кожного читача, не беручи до уваги перiодику, то за один день на бiблiотекарку випадає приблизно 100 кiлограмiв пересунутого вантажу;
— рiчна пiдшивка газет або журналiв, взятих у тверду обкладинку, що їх на ваше замовлення бiблiотекар приносить з фондiв, важить 5 — 6 кiлограмiв;
— мiж нинiшнiх українських бiблiотекарiв поширений жарт: скiльки слонiв сьогоднi ми перенесли?
ОТОЖ, заслужений працiвник культури України Ольга Бєльницька: бiблiотечний ветеран i... захоплююче цiкавий спiврозмовник.
Вона працює за дипломним фахом: в ОННБ — вже 33-й рiк. Закiнчила свого часу Харкiвський iнститут культури: факультет бiблiотекознавства й бiблiографiї, — були колись цi спецiалiзованi факультети в наших вишах, а тепер їх скасували, замiнивши якимось непорозумiнням, званим «архiвною справою й документознавством», i професiонали галузi тiльки й могли, що зiтхнути й розвести руками. Звiсно, бiблiотекар, особливо працюючий в фондах, певною мiрою архiварiус, але ж!..
«Коли я вчилася, нас було два потоки, 250 студентiв на обох, — згадує Бєльницька, — а тепер бiблiотечних спецiалiстiв випускають ледь що 25 на рiк. Все тримається на старих кадрах».
Чи знаєте ви, що...
— гендерне питання гостро й цiлком офiцiйно стоїть у порядку денному буття наших бiблiотек, як стоїть воно й на теренах шкiльної просвiти;
— самовiддане бiблiотечне жiноцтво Одеси охрестило гендерне питання — «гембельним питанням», бо розради питанню поки що не вiднайшли.
«Що таке бiблiотекар? — роздумує вголос на моє запитання Ольга Миколаївна. — Звичайно, любов до книги, до читання. Але цього замало. Важить любов до людей! Без любовi до людей бiблiотекар не вiдбудеться. Читача треба любити, зустрiчати й проводжати, як востаннє в своєму життi. Читач має вiдчути, що тут на нього чекають, як на рiдну людину, що тут йому прагнуть допомогти. Оце i є два крила бiблiотечної працi: любов до Книги — любов до людей.
«Бiблiотекар завжди кладе на мiсце! — так менi давала настанови Ольга Федорiвна Ботушанська, — смiючись, додає Iрина Бiрюкова. — Святе правило бiблiотеки — впорядкованiсть iнформацiї. Тут у нас не тiльки лiрика, але й системне стратегiчне мислення. Важливо вмiти орiєнтуватися в iнформацiйнiй лавинi. При цьому, Iнтернет не вбиває, а актуалiзує бiблiотеку. Факт-чекiнг — перевiрка фактiв — нинi важливий аспект нашої роботи. Ми не маємо право рекомендувати читачу неперевiренi витоки й ресурси. Бiблiотекар — лоцман».
...Як же нам було не згадати Ольгу Федорiвну Ботушанську — генеральну директорку ОННБ з 1986-го по сiчень 2018 року?! Лауреата нашого газетного конкурсу «Люди дела», повного кавалера ордену Княгинi Ольги, заслуженого працiвника культури України. Посiвши мiсце директора у складнi й скрутнi часи, вона виявилася вправним лоцманом. Слiд нагадати, що й наша ОННБ, тодi — державна наукова бiблiотека iменi М. Горького, ще не була в статусi нацiональної, тобто зарплатня робiтникам була значно меншою. Iнформацiйно-технологiчний прорив у бiблiотечнiй працi було започатковано за директорства Ботушанської.
З 2002 року в нинiшнiй ОННБ дiють iнформацiйно-ресурсний центр «Вiкно в Америку», електронний читальний зал та Iнтернет-центр, якi вiдкрито за пiдтримки Посольства США в Українi. Творчий обмiн з Канадою, Австралiєю — до цього теж доклала зусиль Ботушанська.
У 2000 роцi бiблiотека iнiцiювала проведення Всеукраїнської виставки-форуму «Українська книга на Одещинi», яка стала щорiчною, за пiдтримки Мiнiстерства культури України, Книжкової палати України i Української асоцiацiї видавцiв та книгорозповсюджувачiв, мiсцевої мiської та обласної влади.
«За Ботушанської» вiдбувся ремонт-реставрацiя фасаду бiблiотечної будiвлi, пам’ятника архiтектури; ремонт скла так званого зенитного лiхтаря стелi Музею книги (директорка добивалася цiєї реставрацiї чотири роки!)...
Чи знаєте ви, що...
— протягом 2018—2019 рокiв здiйснено реставрацiю зали рiдкiсних видань та рукописiв, включаючи старовинний паркет; залiв: одесики, наукових працiвникiв, мистецтв, довiдково-iнформацiйної;
— обновлену залу наукових працiвникiв прикрашає старовинна книжкова шафа, що її ОННБ, колишня Одеська публiчна бiблiотека, успадкувала вiд мецената, графа Михайла Толстого, з його волi; у квiтнi нинiшнього року сповнилося 100 рокiв з моменту вигнання славетного благотворителя за кордон бiльшовицької Росiї;
— «шафу Толстого» старовиннi теслi зiбрали без жодного гвiздка, на кшталт конструктора Лего;
— шафа дожила до наших днiв у спотвореному станi, втративши чимало елементiв; повернув шафi її автентичний вигляд реставратор Вiктор Швадович, кошти надали меценати.
I що б робила культура без меценатiв! I яке то небесне благоволiння, що знайшлися вони у ОННБ в скрутнi 90-тi i не покидають її нинi. Бо ж славетнi сторiнки в iсторiю благодiйництва в Одесi вписали генерал-губернатор Новоросiйського та Бесарабського краю граф Михайло Воронцов, одеський мiський голова Григорiй Маразлi, попечитель Одеської публiчної бiблiотеки граф Михайло Толстой, дипломат Олександр Стурдза та багато iнших. У нашi часи в ОННБ було започатковано портретну галерею «Люди щедрих сердець», присвячену новiтнiм благодiйникам.
Галерею розпочато у 1998 роцi за пiдтримкою Одеської обласної Ради миру та Свято-Архангело-Михайлiвського жiночого монастиря, чия настоятелька мати Серафима (Надiя Шевчик) — великий багаторiчний друг ОННБ, якому бiблiотека завдячує багатьма книжковими дарiннями. Почесне звання лауреата Галереї присвоюється незалежно вiд громадянства та мiсця проживання благодiйника як вияв суспiльного визнання благодiянь особи, що зробила значний внесок у справу доброчинностi й милосердя на Одещинi, за збереження духовної та культурної спадщини українського народу, пiдтримку значущих культурно-освiтнiх, мистецьких та соцiальних проектiв.
Ось їхнi iмена. Микола Павлюк, Володимир Фiлiпчук, Олег Платонов, Володимир Iванов, Юрiй Маслов, Леонiд Шемякiн, Валерiй Мазурiн, Сергiй Гриневецький, Руслан Боделан, Вiктор Денiсов, Сюзана Саварi-Полiдорi, митрополит Одеський та Iзмаїльський Агафангел, Микола Сердюк, Валентин Стремядiн, Валентин Симоненко, Сергiй Терзiєв, Олександр Дзигал, Леонiд Крючков.
I хiба тiльки книжки й меблi?! Бiблiотечна справа має свою приховану частину айсберга. Коли я запитую, яким бюджетом послуговується сучасна бiблiотека вiд держави, бiблiотекарi тiльки перезираються й зiтхають. «Залишкове фiнансування» культури, втiм, не секрет i не «ретро», скiльки не волай до «обранцiв» про перегляд тарифної сiтки. I що поробиш без благодiйництва, коли на тобi вiдповiдальнiсть: за систему газового пожежегасiння (її вiдновлено й модернiзовано вiд стадiї проекту), за пожежну сигналiзацiю (це робота перманентна, з модернiзацiєю згiдно технiчних умов сьогодення); за каналiзацiю; за полагодження даху; за вiдновлення системи теплопостачання; за ремонтування допомiжних примiщень...
Проте:
— Ми свiдки того, якi можливостi, який колосальний ресурс розвитку, який моральний стимул дає нинi людинi, громадi, суспiльству, державi добре працююча бiблiотека, — так завершує нашу бесiду Iрина Олександрiвна Бiрюкова...
25 вересня
Книжково-iлюстративна виставка «Формула успiху: до 190-рiччя Одеської нацiональної наукової бiблiотеки»;
фотовиставка «Скарбниця культури, освiти, науки — Одеська нацiональна наукова бiблiотека (1829—2019)»;
урочистостi з нагоди 190-рiччя бiблiотеки.
25—26 вересня
Мiжнародна науково-практична конференцiя «Бiблiотека як складова культурного, наукового та нацiонального розвитку держави». Пленарне засiдання, присвячене 190-рiччю заснування ОННБ.
Секцiя 1. Новi орiєнтири в сучаснiй бiблiографiчнiй дiяльностi.
У рамках секцiї: Пiдбиття пiдсумкiв VI Регiонального конкурсу на краще методичне та бiблiографiчне видання публiчних бiблiотек Пiвдня України.
Секцiя 2. Пам’ятки писемностi та культури у фондах бiблiотек.
У рамках секцiї: Презентацiя проекту «Скарби України: цифрова колекцiя книжкових пам’яток у фондi Одеської нацiональної наукової бiблiотеки» за сприяння Українського культурного фонду.
Цi скарби дають можливiсть познайомитися з iсторiєю, лiтературою, науковими досягненнями України та iнших країн, помилуватися зразками книжкового мистецтва, здiйснити подорож у часi та побачити свiт очима попереднiх поколiнь.
Особливу цiннiсть з огляду iсторiї, культури, науки України та свiту становлять рукописнi книги, стародруки (iнкунабули, палеотипи, видання кириличним шрифтом, видання XVIII ст.), українськi видання (1801—1945 рр.), iноземнi видання (1801—1900 рр.), окремi колекцiї, зокрема мiнiатюрних та бiблiофiльських видань, тощо. Одеська нацiональна наукова бiблiотека володiє потужним фондом книжкових пам’яток, який є унiкальною часткою нацiонального культурного надбання України.
Створення цифрових бiблiотек, вiдкриття вiддаленого доступу до раритетiв є одним з найактуальнiших статутних завдань у роботi бiблiотеки, спрямованих на збереження фондiв та якнайповнiше задоволення потреб суспiльства у доступi до культурної спадщини, без опрацювання якої неможливий подальший його розвиток.
Секцiя 3. Iнновацiйно-проектна дiяльнiсть бiблiотек на сучасному етапi.
Робочi мови конференцiї: українська, англiйська.
26 вересня
VI Регiональний конкурс на краще методичне та бiблiографiчне видання (пiдведення пiдсумкiв).
30 вересня
День вiдкритих дверей «Всеукраїнський день бiблiотек — свято читацької спiльноти»
Тiна АРСЕНЬЄВА