Шведи, які захищають Україну

Про них розповідає книга «Синьо-жовта війна». Розшифрую назву — так історично склалося, що наш і шведський прапори мають однакові кольори. «Синьо-жовту війну» вже видано у Швеції, зараз готується її переклад українською.

А дізнався про книгу від її автора — шведського журналіста Алекса Воронова. З ним познайомився на навчальному воркшопі, який проводився в Одесі в рамках шведсько-українського проєкту «Медійна екосистема України». Проводила тренінг громадська організація «Платформа прав людини» у співпраці із шведською організацією Global Reporting.

Алекс Воронов був одним із запрошених спікерів. На колегу зі Швеції увагу звернув одразу. Смаглява шкіра, прізвище явно нескандинавське, добре розмовляє українською та російською.

Ну а коли познайомилися, коли зав’язалася розмова — відверта, душевна, то вкотре здивувався, які хитросплетіння долі може вмістити життя людини. Алекс Воронов — гарне підтвердження сказаного вище.

Він — швед, українець, східноафриканець. Батько Алекса родом з Уганди, сам він народився в… Одесі! І вже 40 років мешкає у Швеції, громадянин цієї країни.

— Так, мій батько навчався у військовому училищі, — розповідає Алекс Воронов. — Моя мати навчалася у військово-морському училищі. Я народився у 1975 році. Мій батько зайнявся політикою та був рішучою опозицією до тодішнього угандійського режиму. Після викрадення пасажирського літака в 1976 році стало зрозуміло — особливо тим угандійцям, які перебували за кордоном, — що вдома настали темні часи. Батько дійшов висновку, що повертатися додому небезпечно. І попросив політичного притулку у Швеції. Маму виключили з комсомолу за зв’язки з іноземцем, їй відмовили у візі, як тоді казали моряки. Але їй все ж вдалося здобути освіту та закінчити інститут зв’язку. Про всяк випадок мене відправили до родичів у місто Великі Луки. І щойно моя мама закінчила навчання, ми одразу ж вирушили до Швеції.

— То що ви пам’ятаєте про Одесу того часу? — питаю я.

— Зізнаюся: я практично нічого не пам’ятаю, — каже Алекс Воронов. — Але мама завжди мені казала: Одеса — це твій другий дім. І я зберігаю це відчуття у своїй душі. Ми завжди пов’язували майбутнє нашої родини з Одесою. Що стосується спогадів про рідне місто, то це спогади моїх батьків. І, гуляючи Одесою, я їх відтворюю. Ось Оперний театр — саме тут у моїх батьків було перше побачення. Вулиця Китобойна — тут ми жили, знімали кімнату в приватному секторі. І багато, багато іншого.

— А звідки таке екзотичне прізвище?

— Воронов — це прізвище діда по матері.

До журналістики Алекс потрапив завдяки участі у політиці. Коли вчився в економічному виші, вступив до ліберальної партії, став членом молодіжного об’єднання. У Швеції, розповідає мій співрозмовник, у кожній газеті є відділ коментарів. Журналісти, які там працюють, пишуть авторські колонки на злободенні теми суспільства. Традиційно відділи коментарів тяжіють до тих чи інших партійних ідей. Алекс Воронов, який тільки-но розпочинав свій трудовий шлях, працював у програмі розвитку ліберальної партії, вів, до речі, два проєкти по Україні. Познайомився із журналістами однієї з газет. А ті й запропонували: мовляв, улітку всі штатні співробітники йдуть у відпустку — чи не хочеш спробувати свої сили?

Алекс погодився. Спробував. Сподобалось. І ось уже чверть століття Алекс Воронов у журналістиці, сьогодні він вважається одним із найавторитетніших фахівців у своєму творчому форматі.

— Війна в Україні: що про неї говорять у Швеції? — таке було моє наступне запитання.

— Відразу скажу, що у Швеції розуміють: війна, розв’язана Росією, розпочалася у 2014 році, — відповідає Алекс Воронов. — По Криму позиція однозначна: це окупація, анексія. Щодо Донбасу такої однозначності розуміння не було. Багато хто в Швеції думав, що тамтешній сепаратизм — це якийсь внутрішній політичний рух в Україні, який, безумовно, підживлювався Росією. 24 лютого 2022 року все розставило по своїх місцях.

За десять днів до початку війни Алекс вкотре був в Україні. Гостював у своєї куми Наталії в Ірпені. За словами шведського журналіста, передчуття війни навіть для нього, іноземця, було відчутним. Але все одно не вірилося у найстрашніше. А тут ще кума наганяла страху. Вона чомусь була впевнена, що війна розпочнеться не сьогодні-завтра. І першим полем бою стане аеродром у Гостомелі. Так воно в результаті і сталося… А Наталю Алекс на початку березня рятував, вивозячи з палаючої України.

Тоді ж надійшла цікава пропозиція від однієї газети. Мовляв, давай створимо «під тебе» у відділі коментарів спеціальну колонку про Україну. Ти ж добре знаєш цю країну — ось і пиши про війну. «Саме цієї пропозиції чекав», — зізнається Алекс. З колишнього місця роботи звільнився, бо розумів, що війна надовго. На спеціальній посаді працював два роки. Наразі Алекс Воронов — офіційно фрілансер в інформбюро, яке готує матеріали для відділів коментарів більш ніж тридцяти газет. Журналіст працює за різними напрямками: пише про війну в Україні колонки, репортажі, коментарі, записує підкасти. Матеріали Алекса Воронова із задоволенням друкують, бо написані журналістом, який бачить війну на власні очі.

— Я дуже багато часу проводжу в Україні, — каже Алекс Воронов. — Моє завдання: досягти того, щоб війна в Україні залишалася в центрі уваги шведської громадськості.

Одним із результатів поїздок на фронт стала книга «Синьо-жовта війна». У книзі три основні герої. Перший — військовий медик. Хлопець навчався у військовому училищі. Коли почалася війна в Україні, кинув навчання та приїхав на допомогу. Пішов служити до госпитальєрів. На війні він пробув півтора роки. Зараз повернувся додому, вирішив продовжити здобувати освіту. Імені цього героя у книзі немає, є лише позивний — Свен.

Друга дійова особа — Олівер Метс. Колись його сім’я з релігійних причин емігрувала з Естонії. Олівер служив у миротворчих контингентах у Косові, Македонії. Про те, що Україні треба допомогти боротися з ворогом, зрозумів ще 2014 року. За словами героя, для нього немає жодних сумнівів у тому, що Росія — це екзистенційний ворог, який хоч би яким миролюбним не здавався, все одно думає лише про війну на знищення. За словами Олівера, він вважав, що війна почнеться з рашистської агресії щодо балтійських держав. Але полем бою стала Україна. Виходить, їй треба допомагати.

Ще одна героїня книги «Синьо-жовта війна» — волонтерка на ім’я Тільда Адденбрук. У Швеції дівчина працювала продавцем. Якось вона зустрілася з людьми, які допомагали українським біженцям у Польщі. Справа в тому, що в перші дні війни державні органи багатьох європейських країн були буквально заціпенілі. Тому практично вся робота щодо прийому біженців та їх подальшого супроводу до країн ЄС лягла на плечі простих та небайдужих європейців. Організація, де працювала Тільда, допомогла переїхати до Швеції понад двом тисячам громадян України. Потім волонтерка займалася перевезенням гуманітарних вантажів до Львова. В принципі, цим самим Тільда займається і зараз. Тільки вже знаходячись буквально на передовій. Спочатку вона жила у Харкові, а тепер перебралася до Краматорська.

Книга «Синьо-жовта війна» вийшла у листопаді 2023 року. За словами Алекса, зараз, при перекладі її українською, текст буде відкориговано та доповнено. Напевно, з’являться і нові герої. Шведський журналіст розуміє історичну цінність своєї роботи: написане ним — це документ про сьогодення. Коли книга Алекса Воронова «Синьо-жовта війна» вийде в Україні, наша газета обов’язково повідомить.

…На пропозицію приїхати до рідного міста на навчальний воркшоп відповів охоче. І знайшов, що Одеса ожила порівняно з першими місяцями війни. «Є ілюзія нормальності життя», — ділиться враженнями Алекс. Йому дуже хотілося зустрітися з українськими колегами, які трудяться в умовах війни, але розповідають не лише про війну. Адже, на думку Алекса Воронова, такі журналісти роблять свій внесок у те, що Україна бореться і вірить у перемогу.

Олег Суслов. Фото автора