За гуманизм, за демократию, за гражданское и национальное согласие!
Общественно-политическая газета
Газета «Вечерняя Одесса»
RSS

Разное

Харакірі московії

№42—43 (11179—11180) // 02 июня 2022 г.

Злочинний напад Кремля на Україну викликав реакцію в Україні зовсім не ту, на яку чомусь сподівався ослаблий розумом «вождь» московії. Цю акцію орди світ означив і назвав «харакірі для рашки». Багато хто у світі знайшов у діях путлєра і гітлера багато схожості. Визначили режим рашки як «фашистський». Виникло одразу й слово «рашисти».

Захист російськомовних людей перетворився на суцільне їх знищення у Харкові, у Маріуполі, у Донбасі.

Поставлено хрест на майже готовому «Північному потоку», отримано такі санкції, яких не мали інші країни-терористи. Відбулася глорифікація по всій Україні найстрашнішого для Москви чоловіка — Степана Бандери.

А що цікаво стало для мене, як колишнього голови літературної студії «Гарт», я хочу розповісти.

Що найцікавіше для нас — російськомовні поети стали раптом пробувати свої сили у писанні українською мовою.

Ось і на Одещині — телефонує мені Таїсія Саприкіна, чудова авторка чотирьох книжок російськомовних (до однієї з них — «Театр» — у 2017 році я написав передмову), дивує мене отакими словами: «Олексо Сергійовичу! Я чомусь нині вранці написала вірш українською мовою!» — «!!!!????» — «Так, зненацька мені серед ночі після сирени пішло українською!! Бо ж я живу в Україні!».

Це мене і обрадувало, і приємно здивувало. Я згадав, як переходили на українську мову Осип Федькович, Панас Мирний, Ольга Кобилянська, Олена Теліга, Леонід Кисельов, Володимир Шовкошитний, Станіслав Бондаренко та багато інших наших письменників і поетів.

Попросив прочитати написане. Таїсія не наважується, боїться, що багато помилок. Нарешті читає строфу, другу… Я дивуюся і кажу: «Які помилки? Це чудово! То значить, ви знаєте мову?».

Таїсія Павлівна повторила: «Та ні, не знаю… Але чомусь написалося…».

І далі майже щодня Таїсія Павлівна читала мені нові і нові вірші.

Пояснювала: «Я ж з дванадцяти рочків живу в Україні, мабуть ця мова, яку я щодня чула і від людей, і з телебачення, і з радіо, всоталася, увійшла мені в підсвідомість!!»…

Ось кілька віршів Таїсії Саприкіної з кількох десятків написаних за ці три місяці війни:

Навколо майже ні душі,
Навколо хибний світ.
Давненько в пошуках стежин
Кружляю по кривій.
Кільце війни стискає час
І наше майбуття.
Скажи, чому не чує нас
Мій Бог — моє життя.
Нас оминає вищий дух —
Скажи мені — чому?
Чому серед смертельних мук
Не сіє мудрих дум?
Щоб вірним шляхом перемог
Дістатися мети…
І щоб не розгубився Бог,
Як розгубився ти.

31 березня 2022 р.

Не підпускаю відчай до душі,
Хвилин не підпускаю хворобливих
.Висаджую між нами на межі
Пухнасті пір’я —
хай зростають крила.

Не підпускаю туги та страждань,
Нещирих почуттів не підпускаю…
Не хочу я дійти до того раю,
До того —
де знесилять без вагань.

14 травня 2022 р.

Та ця радість моя раптом отримує ще одне підсилення.

Відкриваю якось Фейсбук, де серед моїх друзів є Леонід Кулаковський, автор кількох книжок російською мовою, член Національної спілки письменників.

Відкриваю — і шокований! Бо читаю оцей файл:

Леонід Кулаковський, 15 травня о 09.07:

«Мене знають як російськомовного автора, і це дійсно так. Але я завжди з великою повагою ставлюся до мови країни, з якою пов’язана більша частина мого життя. Більш того, іноді намагаюся писати мовою Шевченка, Стуса, Симоненка, Драча, Костенко й інших чудових майстрів слова землі під Чумацьким Шляхом. Так, іноді виникають певні проблеми. Так, поки це експерименти, і їх небагато. Але вони є.

В нашому житті іноді щось відбувається вперше. Зазвичай у таких випадках відчуття вирують, і вони неоднозначні. Ось і я зараз дещо хвилююсь, бо вперше на своїй сторінці виношу на суд один з таких «експериментів».

Хай вас не засмучують «стиглі яблука і грушки», бо перші чотири строфи написані декілька років тому, як роздуми про війну на сході України, і поки вони збирали пил десь під стільницею, у московському кремлі в когось зірвало шифер. З’явилось ще дві строфи…

Сад обгризений війною.
Тиша: мертва і страшна.
Що з тобою, що зі мною,
що накоїла війна?

Грушки, яблука і сливи,
наче сироти в траві,
навкруги сталеві зливи
й негаразди вікові.

Око бачить, вухо чує,
серце скривджене болить.
Лихо по землі кочує,
наче орди ковили.

Чи, невже, в калюжу сяде
мрія наша осяйна?
Що це з нами чуєш, саде,
що накоїла війна?

Ні, не хочу бути битим,
чуєш, мрія не помре!
Грайте, кобзи і трембіти,
Геть, брудне, гидке, старе!

Знову мальви і самшити
закрасують у саду.
Україна буде жити.
Буде — ордам на біду!

Чудово, як на мене! Але й це не все. На закінчення я приберіг дивовижного поета, моряка і волонтера Валерія Демиденка. Бо він уже не новачок в україномовному морі, бо ще 2017 року видав українську книгу віршів «Дзвони», поблагословлені нашими одеськими поетами Анатолієм Глущаком і Станіславом Стриженюком, які допомагали поету порадами і переклали кілька віршів.

Ця книга освячена премією поетичного конкурсу «Свою Україну любiть», проведеного у 2017 р. Всеукраїнським благодiйним культурно-науковим фондом Тараса Шевченка, який провадить праправнучка Тараса Шевченка Людмила Красицька.

Валерiй Демиденко пристрасним, гiркоправдивим словом розповiдає про героїзм захисникiв Вiтчизни в росiйсько-українськiй вiйнi, яку розв’язав 2014 р. Кремль. Ось один з «гарячих» віршів Валерія.

Дзвін

В очах кривавi кольори,
І розум наскрізь ріже дзвін —
Здіймають чорні вихори
Розриви з чотирьох сторін.

Повітря навпіл розрива
Війни музичний інструмент
,І болем землю покрива,
Життя розтрощуючи вщент.

Ці вибухи вбивають страх,
Катують душу в пломені,
А думка б’ється ніби птах:
«Мій Боже, поможи мені…».

Валерій Демиденко виступав перед воїнами у складі гурту «Друже Музико» і у Фейсбуці поширив отаке побажання: «Ми обов’язково ще заспiваємо разом з гуртом «Друже Музико» та прочитаємо віршi про нашу перемогу. I будемо до самої смертi пам’ятати тих хлопцiв, якi слухали нас в Авдiївцi, Карлiвцi, Мар’їнцi, Попаснiй, Сартанi, Павлополi, Марiуполi, а потiм захищали Життя вiд ворожої навали. Ми з вами — i є Україна. А ще — мільйони таких самих, як ми».

Отаке витворяє війна, розпочата орками і їхньою ордою.

Олекса РІЗНИКІВ. Член Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України



Комментарии
Добавить

Добавить комментарий к статье

Ваше имя: * Электронный адрес: *
Сообщение: *

Нет комментариев
Поиск:
Новости
22/06/2022
Открывать или нет сезон отдыха на морском побережье Одесской области и места купания должны решать военные. Об этом заявил представитель Одесской областной военной администрации Сергей Братчук...
22/06/2022
Верховная рада Украины поддержала ратификацию Конвенции Совета Европы (СЕ) о предотвращении и борьбе с насилием в отношении женщин и домашним насилием, известную как Стамбульская конвенция...
22/06/2022
Прогноз погоды в Одессе 23—28 июня
22/06/2022
Кабинет Министров принял постановление о реализации экспериментального проекта по оформлению паспорта гражданина Украины и паспорта гражданина Украины для выезда за границу гражданам, находящимся за пределами страны...
15/06/2022
На днях гостем редакции был Павел Виктор — преподаватель физики Ришельевского лицея. И лауреат нашего конкурса «Люди дела» по итогам 2021 года. Интересный получился разговор! Причем не только о физике...
Все новости



Архив номеров
июнь 2022:
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30


© 2004—2022 «Вечерняя Одесса»   |   Письмо в редакцию
Общественно-политическая региональная газета
Создана Борисом Федоровичем Деревянко 1 июля 1973 года
Использование материалов «Вечерней Одессы» разрешается при условии ссылки на «Вечернюю Одессу». Для Интернет-изданий обязательной является прямая, открытая для поисковых систем, гиперссылка на цитируемую статью. / ams | 0.063