|
|
   |
Богдан СУШИНСЬКИЙ
(Уривок iз статтi «Поет без Голгофи, як Христос — без хреста»)
Як поет, Борис Нечерда зароджувався у другiй половинi п`ятдесятих. Починав вiн з благословення Максима Рильського. В архiвi доньки Б. Нечерди — Орисi Борисiвни збе"рiгаються два досi не опублiкованих листи поетичного метра. Я не сказав би, що на творчостi Нечерди помiтно позначилися манера письма Рильського, його образне свiтобачення... Проте не слiд забувати, що досить часто вплив великого поета на початкiвця, тим паче — талано"витого, здiй"снюється немовби опосередковано — через магiю слави, фiлософiю свiто"сприймання, через велич нацiонального духу.
Борис Нечерда закiнчував школу, коли в 1957 роцi з`явилася збiрка поезiй М. Рильського «Троянди й виноград», яка засвiдчила, що великий поет нiби вiдроджується разом iз вiдродженням волелюбностi його народу, котрий, пiсля смертi Сталiна, пiсля культового словоблуддя, починав вiдчувати перший подих iдеологiчної вiдлиги шiст"десятих. А в 1959-му, саме тому роцi, коли зав`язалося листування мiж юним початкiвцем i «живим класиком», побачила свiт i книжка «Голосiївська осiнь», котра з новою силою висвiтила в Максимовi Рильському талант витонченого лiрика. Того ж року читач зустрiвся зi ще однiєю збiркою його, написаною пiд враженням вiд подорожей до Францiї та Бразилiї. Отож, Б. Нечердi було що вiдкривати в творчiй лабораторiї митця, було чим захоплюватися.
Проте iснує ще одне пояснення, чому саме вiн звернувся з листом до Рильського. Рiч у тiм, що батько Максима Тадейовича родом був з села Романiвки Попiль"нянського району, що на Житомирщинi. Тож чи варто дивуватися, що Борис Нечерда, який зростав у Ярешках Андрушiвського району, тобто неподалiк вiд родинного гнiзда Рильських, звернувся зi своїм першим, ще школярським, вiршем саме до славетного земляка. До того ж, i самого вiрша, який, до речi, не увiйшов нi до жодної з поетичних збiрок, було присвячено Максиму Тадейовичу. Дружина Бориса, Нiна Григорiвна, пригадує, що саме оце «земляцтво» i надавало (за словами самого поета) юнаковi хоробростi, коли вiн звертався до Рильського. Будемо сподiватися, що вiрш цей ще вдасться вiднайти по численних записниках Бориса Андрiйовича, а в архiвах Рильського — його лист, копiї якого в домашньому архiвi Нечерди, здається, не збереглося. А поки що подаю тексти листiв, якi, повторюю, друкуються уперше.
«Дорогий Борисе! Вiдповi"даю з великим запiзненням — ви не можете уявити, скiльки у мене роботи. Спасибi за вiрш, менi присвячений. Вашi двi поезiї — «Про хлiб...» i «Коли зацвiтають» — менi сподобались. Не розумiю тiльки рядкiв («Про хлiб...»):
Є ще порох в поро"хiвницях,
I у цьому уся бiда (пiдкреслено М. Рильським. — Б.С.).
Чому бiда? i Як набереться у Вас п`ять-шiсть таких поезiй, то пришлiть менi. Може, десь надрукуємо. Тiльки не шлiть ранiше, нiж у вереснi, бо я до того часу не буду в Києвi. Вiтаю Вас зi вступом до iнституту (мається на увазi iнститут iнженерiв морського флоту, до якого Б. Нечерда вступив влiтку 1958 р. — Б.С.) — славне дiло ви собi обрали, i зовсiм воно не суперечить поезiї!
М. Рильський. 15.VII.1959».
Судячи з тексту другого листа М. Рильського, Борис Нечерда справдi дочекався вересня i надiслав йому кiлька нових вiршiв. Цього разу метр вiдповiв значно швидше, i враження вiд вiршiв одеського студента в нього були значно при"ємнiшi: «Дорогий Борисе! Вiршi, що Ви менi прислали, свiдчать, як я гадаю, про Ваше зростання. Вони свiтлi своїм настроєм i свiжi. Можливо, що менi вдасться щось iз них надрукувати. Не зовсiм ясний рядок — «Ще захiд зрiв червоним оком». «Зрiв» — у розумiннi дивився? Трохи штучно... Радий, що ви набралися «вдосталь вражень». Всього Вам доброго.
М. Рильський. 8.Х.1959».
Важко погодитися з
М. Рильським, що в кон"текстi образностi, яка вимальовується рядком «Ще захiд зрiв червоним оком», слово «зрiв» здається штучним. Спробуйте пройтися сино"нiмiчним рядом, i ви зрозумiєте, що замiнити його майже неможливо. При"наймнi, без суттєвих смислових та емоцiйних втрат. Ну, але то вже справа смаку i вiдчуття слова, якi в кожного поета суто iндивiдуальнi...