|
|
   |
Як повідомляла «Вечірня Одеса», минулого тижня у нашому місті з офіційним візитом перебувала спільна місія Центру всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та ICOMOS, міжнародної організації, яка відповідає за охорону пам’ятників та пам’яток. У програмі перебування шановних експертів, як повідомляв офіційний сайт мерії, були зустрічі та кілька виїзних нарад.
На жаль, пресконференцію за підсумками візиту заплановано не було. Не відбулася вона й експромтом. А шкода. Адже дуже хотілося почути відповіді на питання, які безпосередньо стосуються життєдіяльності центральної частини міста — об’єкта всесвітньої спадщини, і так званої буферної зони, розташованої навколо центру Одеси, на яку також поширюються встановлені ЮНЕСКО жорсткі вимоги щодо управління та розвитку об’єктів та територій.
Нагадаємо, що спільна місія приїхала одразу після варварського ракетного обстрілу історичного центру Одеси. Серйозно постраждали готель «Бристоль» та будівля Філармонії, Музей західного та східного мистецтва та філія Літературного музею, Будинок Вучині та будівля, де колись розташовувався банк «Порто-франко». Понад 15 пам’яток культурної спадщини отримали поранення.
А ось про об’єкти Одеського порту — чи постраждали вони, якщо так, то обсяг збитків, передбачувана вартість відновлювальних робіт, терміни їх виконання — не було інформації. При тому, що частина вантажних терміналів входить до буферної зони списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Більше того, якщо з алгоритмом відновлення постраждалих будівель центру міста більш-менш усе зрозуміло — на жаль, не вперше Одесі доводиться відроджувати свій звичний архітектурний вигляд, то з Одеським портом все складніше. Це виробничий об’єкт, від якого залежить успішне функціонування «зернового коридору». Тому відновлювальні роботи після прильотів необхідно проводити максимально швидко. Однак цьому, швидкості виконання, заважають вимоги... ЮНЕСКО, що пред’являються до будівництва нових та капітального ремонту об’єктів, що діють на території буферної зони.
До того ж навіть в умовах військового стану на території морського порту йдуть роботи з реконструкції та капітального ремонту причальних гідротехнічних споруд, транспортних естакад, автомобільних та залізничних шляхів, підпірних стінок, енергетики та водопостачання, які задіяні у процесі перевалки вантажів на морські судна. Регулярна необхідність проведення відповідних будівельних робіт є безумовною характеристикою будь-якого функціонуючого морського порту.
Тому й хотілося запитати експертів місії, а паралельно й представників міської влади: так, може, час вивести територію Одеського порту з зони культурної спадщини, що охороняється, залишивши в ній тільки ті об’єкти, які жодним чином не задіяні у виробничому процесі?
Примітно, що це питання виникло не сьогодні. На жаль, актуалізувала його війна.
Нагадаємо, що рішенням Одеської міської ради від 25.03.2015 р. значна частина території Одеського морського порту, в тому числі та її частина, де розташовані та функціонують перевантажувальні термінали цього порту, була включена до Центрального історичного ареалу Генерального плану міста Одеси. Потім на черговій 46 сесії Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО ту саму частину території Одеського морського порту було включено до меж буферної зони, встановленої навколо об’єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
При цьому що про це думають Адміністрація морських портів України та самі портовики, тоді не спитали. Суб’єктів портового бізнесу просто поставили перед фактом. А спитати треба було б.
Чому — пояснює кандидат юридичних наук, директор ТОВ «ДКМТ», член Ради Одеського морського порту Данило Найда:
— У відповідності до частини третьої статті 372 Закону України «Про охорону культурної спадщини», проведенню будь-яких містобудівних, архітектурних перетворень, земляних робіт тощо на об’єкті всесвітньої спадщини, його території, в буферній зоні передує інформування Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. При цьому рекомендації Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО є обов’язковими для виконання при проведенні таких робіт. Далі. Проєкти містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень на територіях, включених до історичних ареалів населених місць у відповідності до положень Закону України «Про охорону культурної спадщини», потребують отримання відповідних погоджень та висновків Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, департаменту культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради. Виникає питання: чи адекватні такі вимоги функціонуванню порту, в якому ідуть щоденні виробничі процеси, пов’язані із перевантаженням експортних та імпортних вантажів, які мають величезне значення для економічної безпеки держави? Особливо гострого характеру ця проблема набуває у світлі регулярних ракетних обстрілів портової інфраструктури та необхідності проведення відновлювальних робіт у максимально стислі строки.
Як звертали увагу фахівці портової галузі, включення вантажних терміналів Одеського порту до буферної зони до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО вже створило низку проблем.
По-перше, законодавчі обмеження, які існують для будівельних робіт на територіях ЮНЕСКО, ставлять під загрозу реалізацію Стратегії розвитку морських портів України, яку свого часу затвердив уряд, та Плану розвитку Одеського морського порту.
Зокрема, перешкоди для інвестування в портову інфраструктуру принесуть вкрай негативний ефект для економіки держави. Адже після завершення війни, за прогнозами експертів, очікується надходження в країну великого обсягу інвестицій. Одеському порту вони дуже потрібні: для відновлення виробничої інфраструктури, а також для створення нових можливостей та потужностей для експорту та імпорту продукції.
Далі. Війна призупинила процес приватизації об’єктів портової галузі чи передачі в концесію. В Одеському порту є такі об’єкти, про які свого часу активно інформувало Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України. Однак якщо збережуться вищезазначені законодавчі обмеження, то програми концесії та приватизації будуть під загрозою.
Ну і по-третє. Включення вантажних портових терміналів, що діють, в охоронну або буферну зону ЮНЕСКО є суто одеським «винаходом». Ніде у світі не можна знайти прикладу того, щоб великий порт, що функціонує, опинився в таких же умовах, як Одеський. Усі знайдені прецеденти стосуються або територій, на яких раніше «історично» розташовувалися порти, які або вже припинили функціонувати, або були перенесені на інші території, або невеликих рибних портів (пірсів), які сьогодні використовують виключно для швартування невеликих рибних човнів та яхт, або тих частин порту, які на сьогодні не використовуються для цілей вантажоперевалки.
І ще один дуже показовий у зв’язку з цим приклад. У свій час морський порт англійського Ліверпуля був включений до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Однак коли на територію порту «зайшли» нові проєкти розвитку та будівництва, ліверпульських портовиків виключили зі списку.
То що нам заважає зробити так само? Ось ці питання хотілося поставити експертам із спільної місії Центру всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та ICOMOS. Тепер сподіваємося отримати відповіді за фактами, викладеними у цій газетній публікації.
Олег Суслов