|
|
   |
Третього грудня минуло 164 роки від дня народження класика англійської літератури, письменника-мариніста Джозефа Конрада (пол. Jozef Teodor Konrad Korzeniowski). Може виникнути запитання: до чого ця згадка про неювілейну дату письменника-іноземця? Виявляється, що він не такий уже й іноземець, бо народився в Україні, але найголовніше те, що наше приморське місто відіграло визначальну роль у виборі подальшої долі майбутнього письменника-мариніста.
Щодо місця народження майбутнього письменника єдиної точки зору немає. Найімовірніша версія — село Терехове Бистрицької волості Бердичівського повіту Київської губернії (тепер село у Бердичівському районі Житомирської області). Його батько, Аполлон Коженьовський, перекладав на польську мову твори Шекспіра та Гюго з англійської і французької. У рік народження сина батько служив управителем у маєтках багатих родичів і знайомих. Влітку 1861 року Коженьовські переїжджають до Варшави. Але невдовзі царська охранка викриває зв’язки батька з національним підпіллям. Його заарештовують і висилають до Вологди.
До місця заслання добиралися на перекладних уже взимку. У дорозі чотирирічний Юзеф підхоплює запалення легенів. До Москви не дозволили заїхати навіть задля медичної допомоги дитині. Життя хлопчикові врятував батьків знайомий по Вінниці, професор Московського університету Млодзяновський, який погодився поїхати за місто і взяти на себе лікування малюка. Одразу після одужання подружжя змусили їхати далі.
У Вологді мати захворіла на сухоти. Місцевий губернатор дозволив Коженьовським у січні 1863-го переїхати до Чернігова під нагляд поліції. Невдовзі після прибуття в Україну Евеліна з сином поїхала до містечка Новофастів (тепер село Погребищенський район на Вінничині) до свого брата Тадеуша Бобровського, щоб підлікуватися. Про це доповіли Київському губернатору, і він видав жорсткий припис: негайно повернутися назад. У квітні 1865-го матері не стало, Юзефові не сповнилося ще й восьми років, як він залишився в Чернігові з батьком, на ту пору вже теж невиліковно хворим.
Рік вони прожили удвох серед книг. Аполлон Коженьовський інтенсивно працював, перекладаючи на польську Шекспіра та Гюго, а син тихцем заглядав у його рукописи. Він вільно читав не тільки польською, а й французькою мовами. До школи хлопця батько не віддав — займався з ним сам. Тоді ж Юзеф отримав від батька й перші уроки польської дворянської честі. Мабуть, якраз звідти бере витоки поняття честі — ключове для розуміння поведінки головних героїв книг Джозефа Конрада.
Ще один дуже важливий особистісний урок він отримав від дядька, старшого брата матері. Тадеуш Бобровський працював мировим суддею й був помітною фігурою в громадському житті краю. З численних міст і сіл, де впродовж дитячих та підліткових років довелося жити Конраду, найулюбленішим був Новофастів, який дістався дядькові Тадеушу після одруження. Саме звідси Бобровський повіз племінника до Одеси на оздоровлення, і там хлопчак уперше побачив море... Що за ним — інші країни, інші землі? Згодом, уже на схилі літ, Джозеф Конрад напише:
«Мені було дев’ять літ чи близько цьому, і я, сидячи над картою Африки того часу, ткнув пальцем у білу пляму, яка приховувала нерозгадану таємницю цього континенту, і сказав собі з абсолютною певністю і вражаючою твердістю, котра уже давно в моєму характері:
— Виросту і побуваю тут!»
Побачене тоді море стало любов’ю на все життя, вона живитиме і його творчість. Саме звідси, з Одеси — вже назавжди — забрав батько, якому через різке погіршення здоров’я дозволили покинути Чернігів і перебратись у тепліші краї.
Увесь 1868 рік Юзеф з батьком прожили у Львові, потім вони переїхали до Кракова, де 23 травня 1869-го батько помер, залишивши свого 11-літнього сина круглим сиротою. На цей період припадають його перші літературні спроби. Він, зокрема, пише п’єсу «Очі короля Яна Собеського» та інші твори, пробує ставити їх із друзями.
Опікуном осиротілого племінника стає дядько Тадеуш. Його коштом Юзеф продовжує навчання у Кракові, а коли юнакові сповнюється сімнадцять років, Бобровський виділяє племіннику певну суму грошей і відправляє до Марселя. Це робилося з практичних міркувань: у родині боялися, щоб Конрада не забрали на військову службу в російську чи австрійську армію.
Три роки він плаває на французьких кораблях, але російське підданство не давало можливості Юзефу служити на французьких суднах, тому він перебирається до Англії і вже під британським прапором відвідує всі континенти. У 1881 році отримав сертифікат на право бути капітаном і британське підданство, офіційно змінивши ім’я на Joseph Conrad. У віці 36 років, після травми залишається на березі і займається винятково літературною творчістю, розповідає про людей, закоханих у власну справу, яким притаманні почуття обов’язку і товариської солідарності. Його твори справили великий вплив на багатьох письменників, включаючи Ернеста Хемінгуея, Грема Гріна, Вільяма Барроуза, Джозефа Хеллера та інших.
За життя Джозефу Конраду довелося почути й немало докорів. Зокрема про те, що він, мовляв, зрікся батьківщини, здобувши славу англійського письменника. У листі до директора бібліотеки Ягеллонського університету письменник з цього приводу зауважує: «…Я належно вшанував батьківщину, здобувши визнання і довівши англійцям, що шляхтич з України… знайде, що сказати їхньою мовою».
Місце для України в серці Джозефа Конрада залишалося завжди. Для проживання він обирає містечко Бішопсборн, графство Кент, за рельєфом дуже схоже на Поділля. У 1896 році Джозеф одружився з 22-річною англійкою Джессі Джордж (Jessie George), з якою мав двох синів, Бориса та Джона. 3 серпня 1924 року Джозеф Конрад помер від серцевого нападу. Похований на Кентерберійському цвинтарі у Лондоні.
Василь ВЕЛЬМОЖКО. Краєзнавець