|
|
   |
Жовте листя додолу злiтає,
Отже, осiнь панує навкруг...
А я парком поволi блукаю,
Все гадаю: та де ж вiн — мiй друг?
Де шукати його менi варто,
У якiй вiн країнi живе,
Чи пiти до ворожки на картах,
Хай розкаже менi все, як є?
Хай укаже, i я тої ж митi
Все покину й поїду туди,
Аби тiльки було десь у свiтi
Це джерельце живої води...
Я пройду крiзь усi перепони,
Помандрую у рiзнi мiста,
Тiльки б нашi з’єднались долонi
I вуста вiдшукали вуста.
Щоб, тримаючи мiцно в обiймах,
Кожен з нас одночасно сказав:
«Ось який ти, мiй свiте єдиний!
Як же я тебе довго шукав!».
Лариса Юрченко