|
|
   |
Хазяйка відомого в Одесі арт-простору «Діалоги», що на Соборній площі, 2, Олена Велика (величне прізвище тендітної жінки!) у свій час покинула успішний бізнес та опановує професію галериста. І робить це теж успішно, бо є перфекціоністкою. Відновлюючи сторінки історії цього визначного культурного осередку, ми згадуємо кожну подію, кожний івент і щоразу посміхаємося. Бо мистецтво таки допомагає подолати життєві випробування, і це не порожні слова.
Власне, і арт-простір Олена організувала у важкий для себе період, передчасно втративши чоловіка. Знайшла приміщення в самому серці Одеси, навпроти Преображенського собору, обладнала, зібрала команду, все ретельно розпланувала, але вчасно відкритися не вдалося. Епідемія ковіду все поставила на паузу. Довелося починати з онлайн-марафону в соцмережах: кожного дня протягом місяця давали учасникам (а їх було понад 300) завдання зробити малюнок на різні теми: «Намалюй жовтогаряче», «Намалюй родину», «Намалюй сум», «Намалюй радість». Найактивнішим подарували каталог, який самі надрукували, інші отримали скетчбуки та заохочувальні дипломи.
Коли вже локдауну настав кінець, відкрилися фотовиставкою Марини Семенкової Black on the black, причому Олена зіграла роль однієї з моделей.
— На знімках я побачила якусь іншу людину, мені це додало сил, — згадує Олена Велика. — Дізналася згодом, що в Київській артакадемії можна за три місяці отримати в онлайн-режимі базові навички та знання галерейної справи. Одна зі студенток була вдовою київського антиквара та володіла неймовірною колекцією живопису покійного художника Євгена Ткаченка. У вересні 2020 року ми зробили шикарну виставку «Одесо, ти в серці моєму», приурочили її до Дня міста. За місяць роботи виставки було навіть продано три роботи, я зрозуміла тоді, що артринок подібний до будь-якого бізнес-проєкту: є продукт у вигляді картин художників, але для того, аби якісно продавати продукт, треба його досконально знати. Також треба знати конкурентне середовище.
Ковід відступав, але цілком не вщухав. Аби вивести багатостраждальних митців із депресії, Олена з командою розробила проєкт «Вірусне мистецтво», в якому взяли участь понад 70 авторів з усієї України. В «Діалогах» відбулася резонансна експозиція, деякі художники приїхали й самі, хтось надіслав по дві-три картини. Далі спільно з Баварським Домом організували приїзд до Одеси в липні 2021 року німецького експресіоніста Петера Файлера з виставкою «Бійка».
Яскраві виставки Юлі Катан та Іветти Малишко відповідали важливому завданню, яке для себе ставить наша Олена: відкривати нові імена.
— Але кожного разу ковід нас заганяв у кут, — підкреслює Велика. — В 2021 році у нас із березня до перших чисел травня був глибокий локдаун, не можна було проводити абсолютно ніяких заходів. Простір було закрито. А у травні ми відкрили відверту, кричущу виставку графіки Олени Сердюченко, розраховану на глядача 18+, потім була «персоналка» переможниці «Вірусного мистецтва» Angy (в миру її кличуть Ангеліною). Півроку я була зайнята підготовкою виставок Скобениної, Петера Файлера, другої виставки нашого давнього друга художниці Іокі. І який перегук назв: «Правда всередині», «Бійка» та «Бачити всередині». Всі ці виставки були такими, де треба дійсно вести діалог біля кожної роботи, картини ж треба не дивитися, а читати: через символи, колір, сюжет. Добре також знати біографію автора, аби розуміти, що ним рухає, що його надихає. Був період після закінчення локдауну в травні, коли у нас експозиція мінялася щотижня, ми могли вночі перевішувати роботи. Після Петера Файлера у нас була масляна пастель «Світ котиків» Ірочки Локтіонової, потім були експозиції абстракції, художньої фотографії… Рік ми прожили в активній, бурхливій діяльності, грудень закривали соціальним проєктом Олега Рижкова. Кожна робота присвячувалася проблематиці в суспільстві. І кожна виставка ставала маленькою історією «Діалогів». Відбір відбувався так: або це було нове ім’я, або такий аспект суспільного життя, про який треба говорити. Рижков спеціально писав протягом чотирьох місяців роботи для свого проєкту.
В це зараз важко повірити, але Олена першою у воєнній Одесі повернулася до виставкової практики. Виставку білоруського художника Віталія Місюковця було відкрито 11 березня 2022 року.
Потім пішли соціальні проєкти: листи дітей на підтримку Україні з усього світу, виставка студентського антивоєнного плакату, експозиція в межах гасіння марки «Ассоль вже не та» на Головпоштамті, арттерапія з дітками з Маріуполя, котрі знаходилися на закритій базі в Коблево, арттерапія з дітками в Миколаєві.
— Так я познайомилася з експертом проєкту Європейського Союзу з екологічного моніторингу Чорного моря Оленою Марушевською, Олександром Заклецьким, це люди з оточення директора Національного антарктичного наукового центру Євгена Дикого. Придумали для дітей проєкт, що поєднує і знання, і творчість плюс комьюніті, нетворкінг такий дитячий, який ми назвали «Чорноморський щоденник-2022». Діти слухали лекції про мешканців Чорного моря, разом із художниками Олегом Рижковим та Оленою Неминущою робили таку об’ємну аплікацію, назвемо її асамбляж, із камінців, гудзиків, шматочків пластику, фрагментів журнальних ілюстрацій. Провели виставку до Дня Чорного моря 31 жовтня, були нагородження, призи, солодкий стіл, — нагадує Олена.
Продовжувалися виставкові проєкти, також громадська організація «Успішні жінки» з Херсону проводила тут неймовірну кількість майстер-класів, їх було понад вісімдесят: з психоемоційної підтримки, з навчання SMM-копірайтінгу, арттерапія також мала місце. А ще «Діалоги» стали популярним майданчиком для лекцій. Цикл лекцій з історії одеської архітектури читає Сергій Котелко, Сергій Седих розповідає про одеських художників, Євгенія Печенегова — про катакомби. Запустився фестиваль українських короткометражних фільмів з легкої руки режисера Олени Кутінової.
— У нас немає меценатів, спонсорів, є донати, низка лекцій за запитом лекторів платні, ми доступніші за багатьох. Мрію, аби в нас була нестача стільців. Плавно до цього йдемо. Люди свою тривогу та страх перекривають зазвичай шопінгом та ресторанами, до нас тягнеться творча молодь, приходить зі свідомим інтересом. Не тому що це модно. Бачачи такий інтерес, наші лектори готові ділитися своїми знаннями годинами. Паралельно ми запустили на найближчі чотири місяці дитячу школу «Чорноморська мозаїка». Олена Кутінова знімає ролики на заняттях школи, викладає їх на ютубі, це допомагає охопити більшу кількість слухачів. Мрію зробити ролики інклюзивними, з сурдоперекладом, аби дітки з порушеннями слуху теж могли знайомитися з мешканцями Чорного моря, воно є нашим багатством, з ним пов’язане наше здоров’я, воно визначає наш темперамент, це вже частина нас самих. Хотіла б ще торкнутися питання купівлі авторських робіт в період війни. Саме на українське мистецтво сьогодні є попит в усьому світі. За три з половиною роки у нас було продано близько ста робіт, це дуже хороший показник. Сьогодні є можливість за доступною ціною купити як інтер’єрні, так і колекційні твори: у фондах наших «Діалогів» є роботи Олега Соколова та Алли Крикун. І ми готові знайти будь-яку роботу будь-якого автора в залежності від побажань, сюжету, цінності, — резюмує Олена Велика.
Марія Гудима. Фото з особистого архіву Олени Великої