Нещедра творчiсть на п’янкi меди. Терни шукань — щодня немилосерднi. Талан — невдоби, як не городи. Ужинки зчаста по трудах — мiзернi.
Покропила святою водою, Аби сили не мучили злi. З непокритою йду головою По широких просторах землi.
у кокони спокою вгорнутi бурi пiд гладдю незмiрна пiтьма вiдтiнки вiд сiрого аж до лазурi вiд стiнки вiдчалив баркас
Ти щире серце бачиш Сам, Землi i неба Володарю. Усi багатства я вiддам За щастя батькiвського краю
Я тобою мертва... я тобою... поросла кудлатою травою я не чую музики... на ранок я — розбите скло старих фiранок
Я пророк iз примусу — однак Пророкую, обпiкаю душу: Бачу, що в нас так i що не так, Бачу все — i вистраждати мушу
усе — вiд неба i до хлiбних злакiв — уже мiж нас подiлено давно i навiть вiрш без роздiлових знакiв таємної обiтницi вино
Секунда
Україно — Україно ненька наша мати Хто ж тебе кохати буде Всi тут винуватi Не вини мене прощення прошу
Природа в нас не вийде з моди Від помилковості ідей. Я славлю вас, мости і броди, Все, що об’єднує людей
