Криза середнього віку

Саме така неприємність трапилася з героєм (він же бо автор п’єси та виконавець головної ролі) вистави «Шафа забутих потрібних речей», яка з’явилася в репертуарі Театральної лабораторії «Воля» (Садова, 13). Криза ця неминуча, просто хтось витратить на неї три дні, хтось три роки, а хтось, як актор Ігор Волосовський, перетворює переживання на мистецтво. І це, мабуть, найліпший спосіб!

Режисерка Стася Волошина захопилася ідеєю створити виставу як терапевтичну рефлексію, де кожний глядач може впізнати себе у герої. Одеське дитинство, шкільні пустощі, поклик театру та пошук себе в професії, коханні, стосунках із рідними… Про все це Ігор розповідає від першої особи, відверто й чесно (всі в Одесі живемо, усе бачимо на власні очі, так і було!). Спогади виймаються, наче речі з шафи, що її варто перебрати: може, чогось позбутися?

Але ні, у фіналі виявиться: зайвих речей у шафі немає, провітрили, поклали назад у тому ж порядку. Власне, вся дія ненав’язливо обертається навкруги старої шафи, часто-густо з неї вискакують чергові персонажі (за чоловічі відповідає Сергій Довганич, за жіночі — Оксана Фахретдінова).

Здійснювати подорож у часі дозволяють предмети реквізиту та костюмів, що їх знайшли по дачах друзів. Смішні дитячі шапочки, іграшки, шузи, що взяв на «Сьомому», скейт, електрогітара… Всі юнацькі захоплення, виявляється, не були марними, а набуті навички (один нижній брейк чого вартий!) лягали до акторської скарбнички, як і любовні переживання. Та й інженерна спеціальність, на якій так наполягали батьки, зайвою не була, згодилася, коли облаштовували «Волю» у підвалі, вийшло затишно.

Коли ж дійдеться до акторської біографії нашого героя, зала аж тіпається від сміху. Хто в темі, впізнає персонажів, хто з прототипами в житті не знайомий, посміється з їхніх типажів та вчинків. Театр, де Ігор встиг зіграти старого, дідуся, бандерлога та бандита, інший театр, де образів було створено ще менше, кіностудія, де мало не втопився, форсуючи річку у формі солдата… І ось теперішній час, ніби все склалося якнайкраще, але питань не меншає. Всі ці «чому, чому» актор промовляє до глядачів, які так близько від нього.

Як підкреслює режисерка, у «Шафі забутих потрібних речей» відроджується атмосфера знайомих вулиць та районів Одеси, де герой з маленького хлопчика, який не знає, куди рухатися, перетворюється на дорослу людину, яка не боїться йти власним шляхом.

Іноді виникає бажання розібрати шафу свого життя, повикидати речі-спогади… А чим замінити? Вигаданою реальністю? Краще й надалі дбайливо зберігати, з вдячністю притрушувати сушеною лавандою, поки не підкрався, боронь Боже, склероз і не зжер пам’ять, як та міль дитячу вовняну шапочку.

Марія Гудима. На фото Олега Владимирського сцени з вистави