|
|
   |
Знакова п’єса Бертольта Брехта «Добра людина із Сичуані» у виконанні молодих студійців з’явилася на сцені Театральної лабораторії «Воля» (Садова, 13). Український переклад Миколи Ліпісівіцького вийшов друком у 2021 році, привернувши увагу різних театрів країни.
Одразу зазначимо, що цей твір — класика німецької драматургії, написаний у 1938—1940 роках, його готує до постановки зараз і Одеський академічний український музично-драматичний театр імені Василя Василька. Тим краще, Брехта забагато не буває. А «Добру людину із Сичуані» драматург написав за мотивами старовинної китайської казки у формі притчі, що у алегоричному вигляді пропонує повчання.
Звісно, учбова вистава не передбачає розкішних декорацій та костюмів. Ба навіть музики немає, актори-початківці мають продемонструвати перш за все досконале сценічне мовлення та вміння працювати зі світлом (вірніше, у світлі). Усі виконавці одягнені дуже просто, переважно навіть бідно, життя героїв суворе, за існування треба боротися. Це одна з написаних Брехтом в екзилі п’єса, коли автор поїхав з Німеччини після приходу до влади нацистів й «міняв країни частіше, ніж черевики», адже на батьківщині його книжки підлягали спаленню.
Перший персонаж, якого бачать глядачі, це екзальтований худенький водоніс Ванг (Маргарита Фонталіна), до руки якого немов приросло відро. Аж сунуть на нього три розкуті (аж до клоунських носиків та перук) боги, які засперечалися про те, чи можна знайти дійсно добру людину на цій Землі. Катерина Загороднюк, Юлія Ткаченко та Любов Щербакова грають цих небожителів дуже кумедно, а в сцені суду ще й вигинаються на драбині, наче на пілоні!
Ванг мусить знайти для цієї трійки притулок, але ані багаті, ані бідні не поспішають прихистити подорожніх, і наш водоніс істерично кидається до глядачів: може, хтось із них допоможе? Момент імерсивності не стає богам у пригоді (кому потрібні в хаті троє розбишак?), а ось проста бідна дівчина Шен Те, яка змушена торгувати собою, зглянулася над ними. Віра Корольченко не студійка, головну роль все ж таки довірили досвідченішій акторці. Неважливо, що Віра не схожа на китаянку, варто подивитися, як вона грає доброту, довірливість. Боги щедро заплатили Шен Те за гостинність, дівчина купує тютюнову крамницю… Але скоро вона знову опиниться на панелі, бо охоче впускає у своє житло всіх нужденних і навіть ладна взяти шлюб із відвертим шахраєм на ім’я Янг Сун (Артем Юрченко), хоч її руки й домагається пристойний молодий пан Шу Фу (Анастасія Калічава)…
Окрім того, що переважна більшість виконавців грає по дві ролі, необов’язково зображаючи персонажа своєї статі, Віра Корольченко перевтілюється за сюжетом у власного кузена Шуй Та, суворого чоловіка в шкірянці, який владно ставить на місце будь-кого і знов робить бізнес прибутковим… А якби не гендерні забобони, до цієї містифікації вдаватися не довелося б, одначе східна жінка і досі не завжди вміє сказати «ні». Також у цій історії є пані Мі Цю і Безробітний (Софія Солошенко), пані Шін і Поліцейський (Анастасія Чечельніцька), Ма Фу (Олександр Власов), Старенька і Жінка (Марія Гордієнко). Парадоксальні повороти сюжету до кінця притчі тримають залу в тонусі, а дівчатам та хлопцям вочевидь подобається знаходитися у фокусі глядацьких емоцій. З апетитом їдять свій акторський хліб!
— На вистави молодіжної трупи ми не продаємо квитків, а пропускаємо за донати, — розповідає засновниця «Волі», режисерка Стася Волошина. – Вважаю, що молодіжні трупи мають створюватися разом із професійними. Дуже часто виникає така ситуація, що коли людина йде до акторського вишу, вона опиняється у шоці, особливо коли занурюється у професію, бо не готова до реалій. Вона має ілюзії щодо цієї професії, а ми хочемо, аби люди з самого початку розуміли, що на них чекає. І тоді їхній вибір вже буде свідомим, вони розумітимуть, до чого готуватися. Акторством треба займатися лише тоді, коли ти не можеш цим не займатися. Якщо потенційно ти готовий до будь-якої іншої роботи, туди і йди. Ми збираємо людей, які вже свідомо обрали свій шлях. В нашій трупі є й люди, які вже пройшли свій великий акторський шлях. Початківців ми готуємо ретельно, проходимо всі дисципліни аж до вокалу, сольфеджіо, сценічної ритміки, сценічного бою. Згодом додамо трохи фехтування. Зрозуміло, на першому плані акторська майстерність, сценічне мовлення, танці, все це комбінується. В цілому студійці в нас займаються від двох до п’яти років. Цьогоріч двоє наших учнів вступили до Київського національного університету театру, кіно та телебачення імені Карпенка. Попри те, що мені важко втрачати цих дуже талановитих хлопців та дівчат, буду і надалі готувати їх до вступу.
Марія Гудима. Фото Олега Владимирського