Європа наша!
№69—70 (11517—11518) // 04 сентября 2025 г.
Оксана Забужко
Презентація нової книги Оксани Забужко «Наша Європа», випущеної видавництвом «Комора», з успіхом пройшла в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі імені Василя Василька.
Ця збірка есеїстики написана переважно після 2022 року й об’єднана темою Європи, її невивчених уроків XX століття та її майбутнього. Модератор зустрічі Світлана Бондар вела розмову, задавала питання і приймала записки від глядачів, тож однією книгою дискусія не обмежувалася.
Але важливо ось що: наші українки, що зараз масово переїхали до Європи, вражають своєю освіченістю та духовним розвитком, вони такі самі, як європейки, це працює на імідж держави. Європі легше захищати тих, кого знає, чия культура їй відома, вважає Оксана Забужко, ведучи у цій книзі багатоплановий діалог з Європою, конкретними співрозмовниками виступають письменники Пауль Целан, Ален Польц, Мілан Кундера, Чеслав Мілош, сучасні політики, таксисти, прості люди.
Останнього разу пані Оксана була в Одесі у 2018-му, на Міжнародному літературному фестивалі. За спостереженнями письменниці, наше місто зараз втратило паризьку легкість та атмосферу безтурботного Середземномор’я. Воно й не дивно.
— Я дуже цікавлюсь новинами про Хаджибейський замок, — повідомила Забужко. — Зрозуміло, перша письмова згадка означає, що на той момент тут вже були порт та місто. Зрозуміла тяглість наявності тут міста ще у XV столітті. Я з великим інтересом чекаю результатів досліджень, але до першої згадки тут вже якесь поселення було. Тож певно на мапі України викарбовується нове «вічне місто» на кшталт дискусій, які точаться навколо віку Києва. Одеса не знає, скільки насправді їй років…
Галина МАР’ЇНА. Фото Олега ВЛАДИМИРСЬКОГО
Комментарии
07.09.2025 | Дмитро Довбуш
Сонет-телефонограмма
Всеблагому пану Олегу Станиславовичу
....................................................................
Левый терминал
Не верит глаз, не верит око,
не верит весь функционал
сёгодньодення, и ширóко
ликует левый терминал,
всепрозорливый и бесстрастный
при непонятности большой
и малой при погоде ясной
и iсторично дорогой.
Ликует даже пан Коцюба
и весь его древесный ряд,
при виде буквенного чуда,
когда отчётности горят
на быстромедленном огне
внутри событий и извне.
04.09.2025 | Дмитро Довбуш
Не зайвий додаток до тематики викладеного
Поселення було засновано в останній третині XIV століття. Першу писемну згадку польського історика Яна Длугоша (1415—1480) про порт Kaczubyeiow (Кацюбіїв) датують 19 травня 1415 року.
«Більше того, за той час вони прибули до Владислава, короля польського, нунція патріарха та імператора грецького, з листами та свинцевими булами, що стосується Лігнатура, щоб прийти до них турки, які зазнавали переслідувань і гноблень різними способами, маючи лише щедрість зерна. Владислав, король Польщі, намагаючись задовольнити потреби народу з благочестивим співчуттям, дав і розщедрив необхідну кількість зерна, і в своєму порту Королівство Качубеїв, щоб прийняти тіло, він відправив у Камєнець, з звідти через Стотрич, Несвіж, Кобрин, Кшеменєч, Райско, Садове, Турзіско, Мітбо, до Литви, щоб задовольнити натяк Олександра Вітавді…»
Поселення з'явилося на берегах Одеської затоки Чорного моря в період Великого князівства Литовського, Руського, Жемайтійського за часів правління князя Вітовта. Заснував його, за переказами, знатний магнат-шляхтич Kocub Jakuszynski. Інженер та картограф XVII століття Гійом Левассер де Боплан у 1639 році уклав рукописну карту, яка виготовлена як гравюра голландським картографом Вільгельмом Гондіусом та надрукована в Данцигу в 1648 року. На карті позначене місто Коцюбіїв. За переказом мандрівника і письменника Османської імперії Евлії Челебі (1611—1682) «землю фортеці Ходжабай» заснували після 1484 року: «Коли султан Баязид II завоював Аккерман, один заможній чоловік, якого прозивали Бай, отримавши дозвіл султана, збудував в цьому місті на скелі міцне укріплення і розташував в ньому загін воїнів. Він став володарем п'яти стад по тисячі п'ятсот овець, і після довгого щасливого життя його стали називати Хаджибай».
Татарська версія
На узбережжі Одеської затоки існувала Перекопська орда на чолі з беком Хаджі (ймовірно, він був у хаджі в Меці і Медині), якого називали Хаджі-бей (крим. حَاجِیبَیْ, дослівний переклад: «князь, який побував у хаджі») (у слов'ян відомий як Качібей). Цей бек брав участь у битві на Синіх Водах 1362 року і був розбитий Великим князем литовським Ольгердом. «Повість про Поділля» називає Хаджі-бея серед «отчичів» та «дідичів», тобто спадкових власників цих земель. Права нащадків Хаджі-бея на ці землі підтверджуються ярликами кримських ханів до середини XV століття.
Дмитро Довбуш
