|
|
   |
Трагіфарс «Саме там, саме тоді» за п’єсою американського драматурга Бернарда Слейда віднині «прописався» в Одеському академічному театрі музичної комедії імені Михайла Водяного. «Прописка», як і в інших драматичних виставах: камерна зала «На висоті». Але відгук основного репертуару тут зберігається…
Одесити вперше побачили цю п’єсу на початку дев’яностих, чарівна Наталя Гріншпун з її прозорою шовковистою шкірою, золотавим волоссям, осяйною усмішкою та палахкотливими очима грала Доріс. А Лев Котляр зробив свого Джорджа сповненим самоіронії кучерявим інтелігентом, який не чекав і не шукав кохання, аж раптом… Одружені не одне з одним чоловік та жінка закохуються. Але ж у кожного є благополучна родина з трьома дітьми! Є над чим замислитися. Рішення таке: зустрічатися раз на рік в тому самому готелі. Щороку Доріс вражає Джорджа, бо в неї постійно з’являються нові інтереси й захоплення, міняються смаки та судження багато про що.
В нинішній постановці коханців грають заслужена артистка України Ірина Ковальська та лауреат міжнародного театрального фестивалю Денис Фалюта. Це чудовий творчий дует з довгою історією, до цієї вистави актори йшли закономірно. Цікаво, що герой Дениса Фалюти теж схильний до трансформацій, він встигає кілька разів змінити амплуа — від простака до інфернального героя. До того ж режисер та сценограф, заслужений артист України Максим Булгаков знімає тонку плівку реальності, «дозволяючи» закоханим перевдягатися в персонажів «Летючої миші», «Моєї прекрасної леді», «Цілуй мене, Кет», «Кабаре»…
Рідний репертуар не забутий і пропагується, це добре. Еліза Дуліттл вчилася говорити правильно та грамотно, Доріс в цьому образі приголомшує Джорджа тим, що відучилася гаркавити. Приборкання норовливої Кет, чи то пак, Доріс, вдається нашому герою не без зусиль (вагітні жінки теж, буває, тікають на побачення, забаганкам немає зупину, бо ж гормони бушують). Перевтіленням допомагають майстерно виконані костюми роботи Анастасії Баторій.
Вир пристрастей захоплює нашу пару від самого початку. Проте коли життя дає трохи часу, аби порозумітися по-людськи, кохання не тільки не згасне, але зігріватиме аж до старості. Чи правильно зустрічатися раз на рік, чи не чесніше було розлучитися і побратися між собою? Хай судять вищі сили, не драматург, не режисер і не глядачі. Значно важливіше, що Доріс із Джорджем цілком типові ірраціональні люди, схильні грати з життям, така вже їхня природа. В них вийшов чарівний театральний проєкт, а що призів за таке ніхто не дає, ці двоє переживуть.
Марія Гудима