|
|
   |
Минулого року одеській художниці Тетяні Партіній пощастило впродовж трьох місяців перебувати у фінській арт-резиденції організації Artists At Risk. Зараз існує багато пропозицій від європейських організацій. Там багато освітніх та волонтерських програм для молоді, зустрічаються й пропозиції для художників, арт-менеджерів та представників культури з різних її галузей, які опинилися в небезпечній ситуації. На жаль, це зараз і про українців.
Жила одеситка на віллі Хейняваара, що знаходиться посеред лісу неподалік від Йоенсуу, адміністративного центру Північної Карелії.
— Оскільки прямого шляху зараз через війну немає, довелося їхати автобусом до Варшави, звідти літаком до Гельсінки, там я провела ніч в готелі, вранці був потяг до Йоенсуу, де мене зустріла хазяйка резиденції та відвезла до Хейняваари, — розповідає мисткиня. — Мене зустріли дививожні люди, добрі, доброзичливі, гостинні. За необхідності підвозили до міста, будь-яку проблему допомагали вирішити. Навіть коли я опинилася у Гельсінки та стала запитувати дорогу далекою від досконалості англійською (треба було самостійно купити квиток на автобус та я трохи розгубилася), мене терпляче вислухали, перепитали та допомогли зорієнтуватися.
Резиденція Story Villa Heinavaara, де мешкала Тетяна Партіна, належить подружній парі. Господарі купили будівлю старої школи в нульових, переїхали в це село. На ділянці два будинки, в одному вони живуть самі, інший перетворили на арт-резиденцію. Вони не художники, але їм близька ця тема. Сірпа Сутінен, хазяйка резиденції, — журналістка, зараз фрілансер. На мистецтві вона розуміється. Там, до речі, не тільки художники бувають. У жовтні якраз на пару тижнів приїздили танцюристи зі Швейцарії та Франції. Зручна майстерня підійшла й їм. Зрештою там відбулася спільна виставка Тетяни та фінської мисткині Мер’ї Макконен. Зробили п’ять видів листівок із репродукціями Тетяниних робіт.
— На виставку приїздили з Йоенсуу, Гельсінки, Лаппенранти. Були люди з сусідніх та не дуже сусідніх сіл. Вони там живуть дуже розкидано, і при цьому в курсі, де що відбувається цікавого, чимало людей, котрі цікавляться культурними подіями. Взагалі я жартую, що мною охоплений був весь північний схід країни і навіть частина півдня. Цікаво, що вважається, нібито справжні фінни живуть саме в Північній Карелії, традиції зберігаються у них. Звісно, як і у нас, є ті, кому це однаково, проте є ті, хто зовсім спокійно може проїхати і за 10, і за 50 кілометрів заради зустрічі з мистецтвом. Ми й самі одного разу їздили до села, де в місцевому клубі на відмінному роялі давав концерт піаніст із Барселони, — каже одеситка.
Тетяна малювала рожеві хмарки іван-чаю, він же кипрій, соняшники та безліч грибів.
— Коли я збиралася в дорогу, мені радили взяти теплу куртку, а вона мені знадобилася тільки у жовтні, — посміхається художниця. — Дивовижно, як на цьому маленькому клаптику землі може вміститися величезна кількість всіляких видів грибів. А ще я там варила брусничне варення, навіть привезла додому трохи. На вирубаних ділянках поки ще багато сонця, виростають малинники. Я встигла скуштувати дикої малинки, дуже смачна. Звісно, там водяться ведмеді, мені розповідали, що час від часу бачать їх наживо. Кішок там не зустрінеш, а ось зайців — запросто. Білки, ясна річ, птахи різні — це все гуляє під ногами. Подейкують, ведмеді заходять до населених пунктів, рисі взимку заходять, у всякому разі, мені розповідали, що бачили їхні сліди навколо будинків у Хейняваарі.
Ходити фінським лісом Тетяні було непросто. Там скелястий грунт, багато каміння залишилося з часів льодовикового періоду, величезні камені поступово заростають мохом. Під мохом може виявитися яма, треба уважно дивитися під ноги. Плюс фінни зрізують нижні гілки з дерев, либонь вони самі опадають, теж заростаючи мохом, їх ніхто не прибирає, за них можна перечепитися.
Виявилося, це така нова тенденція від «зелених»: як впало гілля, так воно й має лежати й перепрівати природним чином. Ну й до цього додається суцільна пагорбистість даного регіону. Саме слово «ваара» означає «пагорб». І воно присутнє в назвах багатьох місцевих населених пунктів: Хейняваара, Саареваара, Тууповаара, Кіітелюсваара. Тож ходиш повсякчас вгору-вниз. Зате на виставці довелося почути від місцевих: «Прекрасно, що ви нам показали красу нашої землі».
Гарний в них смак щодо мистецтва, а в нашої землячки назавжди залишаться спогади про смачну цілющу воду, дари лісу та людську доброту. Займатися улюбленою справою у безпеці, коли у рідній країні війна, — це ковток щастя, Тетяна Партіна тепер це точно знає.
Марія ГУДИМА. Фото з особистого архіву художниці