|
|
   |
Перші покази одноактної вистави-притчі «Лебедине озеро. Зона» відбулися на сцені Одеського академічного музично-драматичного театру імені Василя Василька).
Нагадаємо, у 1990 році вийшов однойменний копродукційний фільм-драма, знятий українським режисером Юрієм Іллєнко за сценарієм Сергія Параджанова. Стрічку вперше було представлено у Франції на Каннському кінофестивалі в програмі «Двотижневик режисерів» 13 травня 1990 року. На одеській сцені тепер є вистава за мотивами сценарію Сергія Параджанова та Юрія Іллєнка в адаптації Івана Орленка, з лаконічним оформленням Максима Лапка.
Час від часу з колосників спадає бутафорський сніг або лебедине пір’я, і разом із душами дійових осіб застигають глядацькі душі. Здавалося б, залишатися людиною — проста і зрозуміла річ, але не все так просто в цьому світі. Головний герой, ув’язнений, тікає з табору за три дні до свого звільнення й переховується, ще не знаючи про те, як близько вже до нього кохання та смерть. В цьому образі, безперечно, багато від особистості самого Параджанова, який відбував покарання майже п’ять років.
Роль Утікача дісталася Анатолію Голованю, артисту красивому й щирому, за його власним висловом, довелося відшукати в собі внутрішнього вовка. Але це символізм, порівняно з тим, що на сцену виходить жива коза. Припнута до кілка, вона намагається звільнитися, що природньо для кожної живої істоти. До речі, це не перший випадок, коли васильківці виводять на сцену козу. У 1925 році, коли давали «Собор Паризької богоматері», актриса, яка грала роль Есмеральди, на кожну виставу вела через центр міста з собою козу на повідку.
Наш Утікач не полишає спроб знайти свою волю, доходячи до суїциду. Сцену, в якій досвідчена лікарка в морзі робить йому переливання крові від конвоїра, вирішено символічно: жінка бере за руки того, який лежить нерухомо, й того, хто стоїть, поступово чоловіки міняються положеннями, ніби життя перетікає з одного в іншого. Кров «вівчарки» не має текти в жилах зека, і колеги по зоні вже погрожують Утікачеві найстрашнішими карами…
Фінальна сцена, коли Утікач потискує їм на прощання руки, пробирає до самого серця (в оригіналі кров переливали саме у Великдень, все це схоже на воскресіння), адже люди, мабуть, ніколи не навчаться милосердю.
Лікарку грає заслужена артистка України Галина Кобзар-Слободюк, Старим став заслужений артист України Павло Шмарьов. Є у виставі Матір, вона ж Жінка (Марія Буймович), Гертруда (Мирослава Ткач), Син, він же Хлопчик (Владислав Баторій), Конвоїр (Павло Примак). Ролі зеків та охоронців дісталися Юрію Рексу, Владу Цобенку та Сергію Корнейку.
Виставу створено до 100-річчя Сергія Параджанова, і режисер сподівається, що його постановка багатьох спонукає ближче познайомитися з фільмами генія із складною долею.
Марія ГУДИМА. Фото Олега ВЛАДИМИРСЬКОГО