|
|
   |
Україно — Україно ненька наша мати
Хто ж тебе кохати буде
Всi тут винуватi
Не вини мене прощення прошу
Заповiт Тараса знаю
По дорозi що до храму
Я його читаю
«Поховайте та вставайте...»
Вже кайдани рвуться
I дорогою до Храму
Люди стрепенуться
Бо вiдчули силу слова
«Заповiт» читали
I громадою до влади
Разом завiтали
Будуть змiни, буде користь
Я це розумiю
I роблю що можу
I роблю що вмiю
В боротьбi за правду
Є такi прикмети
«Подолаємо незгоди»
Якщо поле чистим буде
Будуть добрi сходи
Будуть сходи i походи
Буде i весiлля
Бо без цього ми не люди
Без свого корiння
Є корiння з родоводом
Ним я i пишаюсь
Україна в серцi в мене
Тут я залишаюсь.
Вони iдуть
Його несуть
А ми стоїмо
З пониклою головою.
Його, її нема зi мною.
Лунають пострiли
I тишина.
Вiйна. Вiйна. Вiйна.
Р.S. До поки будемо ми терпiти,
Що гинуть нашi дiти?..
Я переймаюся тобою
На злетi крил своїх.
Не бачу я
Кохання є
I це з тобою
Iз вiку в вiк
Любов моя...
Воно було, iснує
Й завжди буде.
В народi є
Свiй заповiт
Допоки жiнка
З чоловiком буде
Не зникне в Українi Родовiд.
Коло часу зi мною штовхається.
Напрям руху змiнити не змiг.
Але це мiй життєвий забiг...
Рухаюсь швидко. Напрям мiй вiрний.
Стежка протоптана ця вже давно.
Всупереч часу вiдстань мiняється.
Тiльки моя — але не його...
Господи, прошу, дай нам надiю.
Любовi побiльше i щастя свого.
Тяжко його зберегти у народi,
Але воно є...
Бажаю iз вiрою всiм його!..