Поетичний «нефігуратив» художника

Добре відомо, що художники натури поетичні, багато хто здатний втілити свої емоції та думки не лише в кольорах, але й у віршованому слові. Останніми роками митці Одеси все частіше оприлюднюють свої поезії. Назвемо хоча б збірки Діни Фруміної, Миколи Степанова, Олександра Дмитрієва, прихильно зустрінуті читачами.

Два роки тому побачила світ перша збірка живописця і графіка Володимира Кабаченка «Верша віршів». Вона засвідчила, зокрема, що автор обізнаний з сучасною модерною українською поезією, найперше з творчістю Тараса Федюка і Юрка Островершенка. Як і вони, Кабаченко відмовляється від традиційної атрибутики віршів — рим, розділових знаків. Але зосереджується на структурі думки, емоційній вибірковості вислову, — про що й свідчать нові твори художника.

А. Г.

Володимир Кабаченко

Канонізація тодішнього нонконформіста

Маєм чимало зразків божевілля вождів і народу...

Квінт Горацій Флакк

Самобутній корифей боротьби з системою
Принциповий хтивий розважливий
Невдоволений колгоспним побутом
Збурений естетськими рефлексіями
Кволим перебігом провінційної шизухи
Здавна плекав сад особистих амбіцій
Сповна віддавав належне кесареві
Тамував стійку відразу до тубільців
Блатував перед сільськими дебілами
Колотив понти лупив приколи
Теревенив про прийдешні покоління
Гуртував гній накопичив перегній
Шанував сад покохав себе в саду
Гартував крутеликів натаскував ліваків
Згуртував коло фанів викохав снобів
Що поділяли його уподобання
Втішився був коронований ними
Вони всмоктали кожне його слово
Про гніт свободу й непереможні ідеали
Вони прагли правди й крали фарби
Сподіваючись на заохочення і ласку
Він страхав мафією шугав полохливих
Вони замість правди знайшли притулок
Ревно боронили від зайд своє місце
Лунко голосили про свої права
Посилаючись на нього і вищий суд
Тим часом система впала сама по собі
Несподівано для себе без тиску зовні
Борець непомітно помер без боротьби
Ескадрон доспівав «яблучко» до кінця
Колишні матньочоси відчули себе віщунами
Відкривачами істин садового товариства
Новітні хмародери від того не хитаються
Шпана не забуває вивертати кишені пахана
Послідовники цитують його без посилань
Шануючись на людях надуваються сичами
Бідкаються відсутністю уваги наступників
Гірко скаржаться на стійке падіння «рівня»
Не скаржаться на стійке зростання шизофренії
Навіки вдячні ватажку за власну причетність
До героїчної боротьби саду з химерами системи
Втішені минулими мистецькими перемогами
Гучно молотять римейки цинічні фальшаки
Відлуння йде глузливий дим повзе
У тім саду на всі шість соток

ні моря ні неба ні хмар
ні снігу ні віри ні кари
одеса французький бульвар
дерев і будинків примари
ні глузду ні спину ні чвар
ні сліз ні погроз ні пошани
бульваром простує туман
зникають платани й каштани
трамвай захлинувся в сльоті
неквапно непевно невпинно
згубилась зупинка в імлі
так само непевно невинно
було колись та й нема
ніколи можливо й не буде
ні пророцтв задарма ні покути
плачу ієремії в тумані не чути
озвався ревун навмання
ніяково щемко марудно
знайшов таки сенс буття
ниє як пес приблудний

Безпорадність у сизому небі поволі загусла
Весняні хвилі Чорного моря і Крим навесні
Сонце в хмарах медузою млосною згасло
Смуга срібного берега.
Смуга березня взагалі

Чорний крук повесні походжає неспішно
Сірим сіяним пляжним солоним піском
Чорний крук чорну мідію трощить зловтішно
Затуливши її від братів своїх чорним крилом

Відчайдушно сорока на гілці скрекоче
Недолугість! Безладдя! Наруга! Ганьба!
Ще узимку здається було все нівроку
Нині ж Криму і флоту і моря нема

Взяв Гамлет бандуру
Та й заграв, що знав
Бути чи не бути?
Тихо заспівав
Пити чи не пити?
Луснула струна
Манівців багато
Вороття нема
Високе питання
Та битий кришталь
Чорне чи червоне?
В себе запитай
Неминуча чара
Невблаганне дно
Жити чи не жити?
Геть не все одно!