Славний син степу

До семидесятилiття вiд дня народження вiдомого українського поета Миколи Палiєнка

Саморозкриваючись перед свiтом i собою, прорiк один iз найбiльших поетiв в Європi — «покажiть менi мiсце, де народився поет, i я наважуся розгадати його сутнiсть...».

Слова, прикметнi для осягнення як душi українця взагалi, його звiку й наскрiзь пантеїзованої ментальностi («обожнення Природи» — за Сковородою), так i таланту конкретного нашого сучасника Миколи Палiєнка.

Й ось, на моє глибоке переконання, найважливiшою складовою (чи багатством) обдарування М. Палiєнка i є органiчна, красива причетнiсть свiтосприймання (i свiтотворення) цього поета є феномен рiдної природи:

Степ — мiй Бог!..
У цих краях чудовий древнiй Буг,
Очерети, мов стрiли, голосистi.
Колись отут стояв Iван Богун —
I терпла шабля у руцi. Колись тут
Iшли полки в задумi вiковiй...

Так несподiвано поєднується в однiй поезiї i диво рiдної побузької природи, i водночас трагiчнiше вiдблискiв нацiональної iсторiї. Знаю i цiню кожен рядок поета: адже народжений вiн буквально на моїх очах, бо ж товаришуємо з Миколою аж пiвстолiття та й народжений i я майже на вирах пiвденного Бугу, тiльки дещо пiвнiчніше, на лонi нашого, також благословенного Господом Богом Подiлля...

Велику вiдпечать на стихiю i сенс поезiї М. Палiєнка наклав саме його козацький край, де ще, видається, повисло у веселцi над темпераментним Бугом вiдлуння великих битв Iвана Сiрка, Богуна та Семена Палiя. I це — стихiя серця i душi митця.

I народився поет також би мовити, «символiчно»: напередоднi визволення вiд фашистiв його рiдної Семенiвки, що на Миколаївщинi, 3 квiтня 1944 р. У сiм’ї красивих, «немов ластiвки», та працьовитих селян. Поет глибоко вiдчував i знав своє генетичне корiння, та чи не молитовно ставився до нього:

Мої тiтки — красунi України
в оазисах чорнобильських снiгiв...

Або:

Українська жiнко, iменами
Долями багата у вiках,
Ти в бiдi нiкого не минала,
А свою молола в вiтряках.
Дай води напиться, степовичко, —
Вiчно сiєш для снопiв жита...
Нитку силиш — блискавку у вiчко,
Щоб сколола небо зашивать.

Так, з розрiзнених поезiй, постав якби «збiрний образ» України-матерi, дружини або ж видатних постатей нашої iсторiї i культури: Лесi Українки, легендарної Марусi Чурай, Лiни Костенко...

Вельми важливою (i чи не крiзь життєвою) сторiнкою творчостi М. Палiєнка є витворення ним образу Тараса Шевченка (це своєрiдна «книга в книзi» у доробку митця). Шевченка — не мiфологiзованого, а дiйсно пророка нацiї. Поет упродовж чи половини свого творчого життя по атому, по дiамантику збирав конкретнi деталi життєпису Тараса, то по-своєму поетично «коментував» їх сутнiсть. Усi цi труди з часом об’єдналися поетом в окремий, ощатний томик «Свята пора Кобзаря».

Предметом творчої iнтерпретацiї постають навiть окремi штрихи й деталi з життєпису Шевченка, як ось: виявляється, що батько Олександра Дерибаса переклав у свiй час вiрш Кобзаря «Перебендя» французькою мовою, або як ось поетично коментує М. Палiєнко мiкродеталь iз повiстi Т. Г. Шевченка «Варнак»: «Я поехал из Балты в Одессу на почтовых. Это было время полнолуния. Я проехал две станции до Балты, и меня застала ночь в степи — ночь лунная, светлая, тихая, очаровательная ночь!..».

Як вiдомо, Кобзаря просто магнетично тягнуло до Одеси, де на той час перебувала люба серцю поета, благородна княжна Репнiна iз знаменитого гетьманського роду:

Перекотились поколiння,
Перелетiли журавлi...
Степи над Балтою рiвниннi —
Долонi матерi-землi...
А за степами — море диха
На всю безмежну широчiнь...
I повен мiсяць тихо-тихо
Сiя над ними уночi.

Непростий життєвий i творчий шлях судився М. Палiєнку, але можна з певнiстю твердити: вiн пройшов його чесно та сумлiнно. Його численнi книги «Лукашева сопiлка», «Тяжiння поля», «Заповiдаю долю», «Зоря Шевченка», «Послання Чернечої гори», «Озвися перепiлкою», «Щоб Україна пам’ятала», «Свята пора Кобзаря», «А зозулi кували», «П’ять колоскiв iз голоду», «I дiєсловом любиш теж»... завжди знаходили благородне вiдлуння у нашого читача. Поет — лауреат лiтературних премiй iм. Павла Тичини, iм. Степана Олiйника, iм. Макара Посмiтного й ряду iнших. хочу побажати козаку-побратиму Миколі Олександровичу ясних житейських просторiв, доброго здоров’я i нових творчих наснаг.

Анатолiй Колісниченко. Кандидат фiлологiчних наук