|
|
   |
22 жовтня виповнилось 60 рокiв поетовi Василю Сагайдаку
Ще в сiмдесятих роках минулого столiття Василь Сагайдак iз сумом i сподiванням визнав — «сорок спаливши крил, я упевнився, врештi, що прийшов сказати».
Так, поет для того й народжується на свiтi бiлому, аби все закладене у нього Господом, батьками, Україною втiлити рядками i книжками. Довго Василевi Сагайдаковi не таланило зреалiзувати свої справжнi щириннi можливостi, бо, за винятком коротких павз, до дев`яностих рокiв ХХ столiття iшов не той час, а поезiї, як i хлiбовi (за висловом Григора Тютюнника), теж потрiбно погоди. Але й тодi, у збiрках «Плекаю квiти», «Сонетний двiр», «Шипшина», «Яворовi сани» свiтилися блискiтки, вкрапини високої поезiї, про що справедливо зауважила Галина Гордасевич — «з нього вийде гарний поет».
Се справдилося вже у XXI вiцi, коли вийшли збiрки «Повторення лiта», «Снiданок з русалкою» i «Великоднiй дощ». Iгор Римарук, що був редактором кальварiвського видання «Повторення лiта», узагальнив: «Позбавленi трiскотнi, псевдопафосу чи будь-якої фобiї поезiї Василя Сагайдака полишають його в числi найцiкавiших поетiв України на межi тисячолiть. Василь Сагайдак... продовжує закладенi Борисом Нечердою традицiї одеської школи української поезiї, скерованi на пошук оновленої поетичної мови i форми».
I направду — поет багато експериментує, пише з роздiловими знаками i без них, часами iгнорує велику лiтеру i переносить її разом iз заголовком у закiнчення твору, використовує верлiбр, котрий межує iз лiричною прозою, i водночас послуговується карбованим сонетом чи вишуканим формам японського вiршування, — але завше є поетом, що довiряє своєму розумному читачевi чи, вiрнiше, спiврозмовниковi.
У збiрку, що допiру з`явилася у свiт, увiйшли поезiї, якi написанi давно (60-тi роки ХХ столiття), недавно й учора. Вони адресуються всiм читачам, а передовсiм юнакам и юнкам, що переступають чи збираються переступити порiг до непростого незвiданого суперечливого, а зинкола жорстокого життя, i хочуть зберегти в колотнечi нових умовин свою незайману душу.
Любов IСАЄНКО.
Кандидат фiлологiчних наук, доцент Одеського нацiонального унiверситету iменi I. I. Мечникова.
Василь САГАЙДАК
П`ять листiв до Лукiана
* 1 *
може й собi написати на небi листа до Лукiана?
порожнi бiлi конверти пливуть на синьому тлi.
це — осiнь. а коли бути точнiшим — осяяння
усiх й усього сущого на сирiй та сивiй землi.
тепер опалого яблука до гiлля не притулиш, —
як не стрибає опудало — наш П`єро.
вiдлуння звукiв сопiлок вертаються у вулик —
мiнiатюрний Київ, де блищиться лiтера М (метро).
з`їмо виноград. кiлька грон зоставим для лиса,
бо скоро снiги заснують нову Золоту орду.
кроки твої перелунюють в шелепотiннi листя
i з ароматом квiтiв загусають в меду.
* 2 *
i мед замерзне. хiба на твоїх гарячих вустах
вiн вбереже запахи, звуки i барви лiта.
через город бреде соняшник — останнiй варяг, —
без голови, боковi пагони обрубанi до лiктя.
смерклося о четвертiй годинi пополуднi, тож
обiд переходить у вечерю. пiст — пшоно i капуста.
зiйшов молодик — гордий, немов венецiйський дож,
чимчикує по свiтi у жовтих футбольних бутсах.
нiчнi рибалки прорубають ополонку в льоду,
аби його втопити, але нiчого не вийде з затiї.
через молоду кригу озера до тебе навпрост iду
й замiсць зерна висiваю свої несправдженi мрiї.
* 3 *
не знаю, що з них зросте — арки мостiв, слова?
я живу з вiтряного боку свiту, тобто на морi.
а до нього приходять не тiльки вечiрнi дива,
а й допливають розбитi плоти — memento mori!
скам`янiлi дошки складаю в окремий зруб.
хай вiдають привиди, що не ховаю нiчого
вiд них i себе й не їм холодцю iз риб,
бо хоч Богу молюся, та дружу зi Сварогом.
тим паче Україна живе у передчуттi Рiздва.
в казетах, ТБ, голосах радiо менше фальши,
хоча там, у Києвi, де в неї стримить голова,
ходить й сьогоднi в сауну з оберемком фасцiй.
* 4 *
з бронзової булави вилито сокирки, аби всiм
стачило жменьки влади на днесь i завтра,
бо як ще раз озветься чорнобильський грiм,
то доведеться жити при бронтозаврах.
їх не вполюєш. не виженеш до росiй чи польщ.
вiйсько доведеться перевдягнути в мисливцiв
i озброїти пам`ятники на схрещеннях площ,
аби викопнi звiрi не витоптали вежi патрицiїв.
асоцiацiї мають право Днiпра — текти i текти
й не гадати, хто на березi — Кий чи Рюрик,
i котрий iз них стане злочинцем або святим.
буває, що iсторiя навiть сама себе одурить.
* 5 *
ти дописуєш «Прометей або Кавказ»? туман чи дим
пливе у небi. чую — ти самокрутки з папiрусiв палиш.
скручуєш їх з вiршiв моїх. краще, коли поет молодим
вмирає, а не псує повiтря, як я, i все бiльше опали.
життя до слави дочиняє щодня, неначе цикути.
заздрю спiввiтчизникам, що живуть на межi бiдности,
бо я за нею, де про подiлки вже й не чути —
лиш чистий саван паперу кпить надi мною бiло.
тим, Лукiане, тiшусь, хоч на шаховiй дошцi шах i шах.
почалась реконструкцiя Iраку. на черзi Європа.
де загнаним лосеням метається моя українська душа.
оголоси це в раю. вiтання для Сковороди, Нiцше й Езопа.