За гуманизм, за демократию, за гражданское и национальное согласие!
Общественно-политическая газета
Газета «Вечерняя Одесса»
RSS

Газета — Читатель — Газета

Варвари атомного віку

№42—43 (11179—11180) // 02 июня 2022 г.

Стрічки новин з фронту та свідчення очевидців з першого дня підступного російсько-го вторгнення в Україну переповнені кричущими фактами відверто звірячої поведінки російської солдатні по відношенню до населення територій, що були тимчасово окуповані ними. Складається враження, що перед вторгненням рядовому складу прочитали лекцію, як методами садистського насилля вкорінювати окупаційну владу. І, схоже, інструкції і злочинні накази солдати «другої у світі армії» виконують із задоволенням вкрай підступно, по-дикунські і відверто не по-людському! Тому самі собою напрошуються історичні паралелі і питання.

Часописи свідчать, що такі дії є, скоріш, правилом, аніж виключенням у тактиці і стратегії рашистської орди. Прикладів тому в історії виявляється було чимало. До цього часу вони замовчувались й зтиралися з нашої пам’яті… І якщо їх уважно проаналізувати, то складається враження, що усі, хто ставав господарем Кремля, обов’язково і в першу чергу вивчали досвід побудови імперії на крові і стражданнях.

Ось хоча б призабутий факт, що під час стрілецького бунту, піднятого прибічниками першої дружини царя Олексія Милославської, на очах юного цесаревича Петра порубали невдалого «кардинала» Матвєєва і вчинили звірячу розправу над рідним дядьком Петра — Іваном Наришкіним, братом його матінки цариці Наталії, другої дружини Олексія Михайловича. Отак все і відбулося, як завжди на Росії, родинний конфлікт нарекли конфессіональним і навіть політичним!

Придушення бунту стрільців, а точніше, старої армії і стрілецьких полків, за якими стояв клан Милославських, одвічних ворогів царського трону Романових, проти молодого Петра, який став царем незаконно, відбулося під командуванням генерала Патріка Гордона. Саме його війська оточили бунтівних стрільців на річці Істрі в сорока верстах від Москви. Стрільців взяли у «котел» і методично розстріляли з нових голландських гармат.

Тих, хто вижив, було піддано жахливим стратам. Страчували не тільки на Красній площі, а й у всіх районах Москви, де також було споруджено колективні шибениці, помости і просто колоди для страт.

На прикладі стрільців Петро вирішив одразу показати свою силу — жартувати у справах влади не у його правилах. Соковнін та інші впливові члени клану Милославських за наказом Петра були колесовані і повішені прямо біля вікон покоїв царівни Софії в стінах Новодівичого монастиря — так, щоб трупи закривали собою буквально кожне з вікон монастирської обітелі. Що й казати, вишукані подарунки від племінника тітці!

Чи варто після цього дивуватись розправам у Батурині, при жорстокому розгоні Запорозької Січі?

…У травні 1709 року московські війська зруйнували Чортомлицьку Січ, засновану козаками на чолі з кошовим отаманом Федіром Лутаєм влітку 1652-го на правому березі острова Чортомлика — рукава Дніпра. Тепер тут село Капулівка Нікопольського району Дніпропетровщини, що розташоване на правому березі Каховського водосховища, якраз навпроти захопленого російськими орками Енергодара, Дніпрорудного та й усіх південних районів Запорізької області.

І вийшло так, що це не тільки географічне співпадіння. Сучасні росіяни знову повели себе, як їхні предки, петровські солдати, по-варварському обстрілюючи на цей раз не фортеці, а атомні реактори.

В минулому руйнування цієї великої козацької фортеці стало черговим показовим прикладом того, як московити дають і «тримають» свої обіцянки. Нагадаю, що всенародне визнання і гучна слава Чортомлицької Січі поширились в часи отаманства Івана Сірка (1659—1680), який з 1663 року проживав виключно на Чортомлицькій Січі і більше 15 разів обирався кошовим отаманом, здобувши всенародне визнання своїми військовими заслугами. На той час це була головна фортеця козаків. Згідно з археологічними дослідженнями, це було військове містечко на Чортомлицькому Розі, що мав близько 2 км в окружності і був оточений сімома річками — Чортомлик, Скарбна, Скажена, Корівка, Прогній, Павлюк і Підпільна.

Не буду детально перераховувати усі козацькі хитрощи, які робили цю Січ неприступною. Ось тільки одна деталь — довкола Січі було викопано рів і насипано земляний вал в 13 метрів заввишки, де влаштовано бійниці, набито дерев’яні палі й встановлено плетені, наповнені землею коші. Для виходу по воду на Чортомлик та Скарбну в земляному валу зроблено було вісім пролазів, через які могла пройти одна людина; біля кожної з них стояла бойова вежа, а всередині Січі була зведена висока вежа для стрільби.

Загалом на територіях, якими опікувалась та які захищала Січ, проживало від шести до десяти тисяч козаків. Чортомлицька Січ вважалася січчю, яка «за рангом» стояла вище над іншими.

З початком Північної війни (1700—1721 років) московська влада залучала запорожців до бойових дій проти шведів. Після козацької ради, що відбулася в березні 1709-го, кілька тисяч запорожців на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком обрали сторону Івана Мазепи та приєдналися до повсталого проти російського царя гетьмана і шведського короля Карла ХІІ.

У відповідь за наказом царя Петра І, який сприйняв дії козаків та Мазепи як особисту образу, була споряджена каральна експедиція під командуванням полковника Яковлєва, аби суворо покарати запорожців. Три полки московських стрільців під Києвом сіли на судна і попливли униз по Дніпру. Дорогою нищили козацькі поселення. Московити спалили фортеці Старий та Новий Кодак.

Полковник Яковлєв підійшов до містечка Кам’яний Затон неподалік від Січі. На той час у Січі не було кошового Сорочинського — він вирушив «у Крим просити татар допомогти запорожцям проти москалів». Замість нього січовим товариством керував наказний отаман Яким Богуш, який не прийняв листів від самого Яковлєва.

Січ, як велика фортеця, була недоступна для штурму. Тож московити почали гатити по ній з гармат. Точнісенько так російські війська вчиняють і сьогодні, знищуючи важкою артилерією міста, які, на їхню думку, повинні були зустріти їх квітами. На допомогу московитам прибув полковник Гнат Ґалаган, який втік від Мазепи. Запорожці подумали, що це йдуть на допомогу татари, й відкрили ворота. Коли ж зрозуміли помилку, було вже пізно: солдати Яковлєва

увірвалися в Січ.

Як свідчать хроніки тих часів, у полон до незваних гостей потрапили кошовий отаман, військовий суддя, 26 курінних отаманів, 2 ченці, 250 козаків, 160 жінок та дітей. З них і почалася кривава розправа. Московити не залишили жодного живого полоненого. 156 людей стратили. Декількох вбитих привязали до плотів та відпустили вниз по течії — на страх іншим. Зруйнували укріплення й спалили курені. Чортомлицька Січ перестала існувати.

Вцілілі козаки на човнах відступили вниз по Дніпру. Галаган, апелюючи до «царського слова», пообіцяв, що тих, хто здасться в полон, не стратять. Тому важкопоранених козаків залишили на острові. Однак московити не дотримали обіцянки. Полонених було жорстоко страчено. Згадайте, щось подібна підступна жорстокість трапилася і у наші дні під Іловайськом!

Потім ворожі загони спустилися Дніпром, знищуючи навіть тих козаків, які займалися промислами і у військових діях участі не брали.

Сучасні російські білетристи, виправдовуючи криваві сторінки московитської історії, роблять бездоказові спроби звинуватити... Кого б ви думали? Українське духовенство, яке, за їхнім твердженням, пройшло через звірства поляків і взяло на озброєння методи польских інквізиторів, навчило московитську верхівку такій нелюдській поведінці.

Дійсно, до середини XVIII століття імперською церквою в більшості керували українці. Зі 127 архієреїв, які в 1700—1762 рр. займали російські кафедри, 70 були українцями. В Росії роблять вигляд, що призабули — саме Києво-Могилянська академія стала колискою російської освіти. Випускниками академії були засновані школи та семінарії майже у всіх містах Росії. І саме могилянці ставали викладачами у новостворених учбових закладах, доносячи учням ідеї світла і добра.

Як же хочеться персонізувати винного у недолугостях російського суспільства, та ще й десь на стороні! Тим більше, що Україна, згідно сучасної політичної жиріновщини, — найкращий кандидат на первопричину усіх російських бід.

Юлій ШАРАБАРОВ



Комментарии
Добавить

Добавить комментарий к статье

Ваше имя: * Электронный адрес: *
Сообщение: *

Нет комментариев
Поиск:
Новости
22/06/2022
Открывать или нет сезон отдыха на морском побережье Одесской области и места купания должны решать военные. Об этом заявил представитель Одесской областной военной администрации Сергей Братчук...
22/06/2022
Верховная рада Украины поддержала ратификацию Конвенции Совета Европы (СЕ) о предотвращении и борьбе с насилием в отношении женщин и домашним насилием, известную как Стамбульская конвенция...
22/06/2022
Прогноз погоды в Одессе 23—28 июня
22/06/2022
Кабинет Министров принял постановление о реализации экспериментального проекта по оформлению паспорта гражданина Украины и паспорта гражданина Украины для выезда за границу гражданам, находящимся за пределами страны...
15/06/2022
На днях гостем редакции был Павел Виктор — преподаватель физики Ришельевского лицея. И лауреат нашего конкурса «Люди дела» по итогам 2021 года. Интересный получился разговор! Причем не только о физике...
Все новости



Архив номеров
июнь 2022:
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30


© 2004—2022 «Вечерняя Одесса»   |   Письмо в редакцию
Общественно-политическая региональная газета
Создана Борисом Федоровичем Деревянко 1 июля 1973 года
Использование материалов «Вечерней Одессы» разрешается при условии ссылки на «Вечернюю Одессу». Для Интернет-изданий обязательной является прямая, открытая для поисковых систем, гиперссылка на цитируемую статью. / ams | 0.054