|
|
   |
Чому «глобальне потепління» в Одесі обернулося крижаним панциром
Зима 2025—2026 років знову розбила затишні кліматичні ілюзії. Після довгої лагідної осені, після безсніжного грудня й обережного, теплуватого січня багатьом одеситам здавалося: справжні морози для нашого міста — це вже сторінки підручників і спогадів.
«Європейська зима» — без льоду, без заметів, без тріску криги під ногами — здавалася новою, остаточною нормою.
Та лютий повернув Одесу до реальності. Місто прокинулося серед замерзлих лиманів і крижаної затоки, серед степів, скутих настом, і парків, де дерева стояли, ніби вбрані у важкі прозорі обладунки. Усе це виглядало як виклик самим уявленням про глобальне потепління. Але чи справді ми маємо справу із суперечністю?
Сучасна кліматологія давно попрощалася з наївною формулою: «тепліше — отже краще». Глобальне потепління не означає повільного й рівномірного зникнення морозів. Навпаки — воно руйнує звичні ритми.
Світ стає теплішим, але водночас — різкішим. Контраст між теплом і холодом зростає, а температурні «гойдалки» розгойдуються дедалі сильніше.
Для півдня України це має одне, дуже конкретне значення: морозні зими стають рідкісними, але смертельно небезпечними.
Колись холод був фоном. До нього готувалися. До нього встигали адаптуватися — і люди, і природа. Тепер же він приходить зненацька. Не як тривалий сезон, а як удар.
Якщо уважно подивитися на метеорологічні архіви, вимальовується чітка закономірність. Приблизно раз на 8–12 років над Чорним морем ламається звичний атмосферний сценарій — і до південних широт проривається арктичне повітря. Це пов’язано зі змінами циркуляції атмосфери, зсувами струменевих течій, фазами сонячної активності. У підсумку південь України опиняється під владою справжньої зими — суворої, безкомпромісної.
Для Одеси це означає просту річ: аномально холодна зима — не випадковість, а повторюваний сценарій.
Зима 1962–1963 років стала легендою. Січень і лютий принесли морози до мінус 26,2°C. Місто фактично опинилося в ізоляції. Сніг лежав такими товстими шарами, що місцями сягав дахів одноповерхових будинків. Одеська затока перетворилася на безмежну крижану рівнину. Люди йшли по льоду до самого обрію — туди, де море зникало за білою лінією горизонту. А для лиманів це був рік катастрофи: масовий замор риби, загибель тисяч водоплавних птахів, різке скорочення популяцій.
Сільське господарство зазнало нищівного удару. Загинули виноградники, що змусило аграріїв переглянути саму філософію захисту культур.
Екологи назвали б це класичним «пляшковим горлечком», або «ефектом шийки пляшки» — моментом, коли екосистема проходить крізь вузький отвір виживання.
Чорне море біля Одеси замерзає нечасто. Солона вода, течії, хвилювання зазвичай не дозволяють льоду сформувати суцільний покрив.
Та в аномальні зими фізика бере своє.
1977 рік — одне з найбільших замерзань ХХ століття: море біля Одеси було скуто льодом.
Лютий 2012 року — уперше за 30 років після 1977-го крига стала настільки міцною, що люди відходили від берега на 500—800 метрів.
Січень 2014 року — затока промерзла повністю через різке похолодання та штиль.
Січень 2026 року — нове підтвердження циклу: після тривалих морозів море знову почало вкриватися льодом.
Кожне таке замерзання — важке випробування для прибережних екосистем і зимуючих птахів. Там, де ще вчора була відкрита вода, раптом постає крижаний бар’єр.
В Одесі небезпечний не лише мороз. Не менш руйнівними є сніг і вітер. Саме їх поєднання створює перемети й наст — тонкий, але надзвичайно міцний.
Зима 1962—1963 років принесла місту снігову блокаду. У грудні 2009 року рекордна добова кількість снігу паралізувала транспорт. У грудні 2014-го місто пережило найгірший транспортний колапс у своїй історії. У січні 2017 року за кілька днів випало дві місячні норми опадів, було перекрито всі міжміські дороги.
Зимовий сніг небезпечний тим, що швидко перетворюється на наст — крижану кірку, яка змінює саму логіку життя в природі.
Особливе одеське лихо — крижані дощі. Волога морська атмосфера миттєво перетворює дощ на лід. Дроти, гілки, дерева вкриваються важким скляним панциром.
У такі дні падають сотні дерев, рвуться лінії електропередач, зупиняється електротранспорт. Навіть реагенти часто безсилі: нова хвиля дощу змиває їх — і вода знову замерзає.
Для природи лютий стає суворим екзаменатором. Сам по собі мороз не смертельний. Справжня загроза — тріада смерті: мороз + сніг + наст.
Фазани й куріпки не можуть дістатися зерна. Дрібні гризуни — насіння й коріння. Козулі й зайці ріжуть ноги об гострий наст. Водоплавні птахи залишаються без відкритої води.
Гинуть вони не від холоду, а від енергетичного голоду.
Теплі осені змінили поведінку живих істот. Лебеді, качки, інколи навіть лелеки все частіше відмовляються від міграції. Вони виграють у теплі роки — але програють у лютому.
Те, що колись було винятком, стало ризикованою нормою.
Одеса стала «островом тепла». У центрі на 3–5 градусів тепліше, ніж у степу. Порти, теплотраси, забудова створюють зони порятунку. Лебеді зимують у гаванях. Фазани й лисиці тягнуться до околиць. Білки освоюють парки.
Виник симбіоз. Але й пастка: тварини звикають до людини, втрачають обережність і стають залежними.
Сучасний лютий відбирає не сильних — а пластичних. Тих, хто здатен змінювати раціон, маршрути, поведінку.
Льодовий наст став головним селекціонером XXI століття.
Лютий — це іспит не лише для природи. Це іспит для нас. Годівниці сьогодні — не прикраса й не сентиментальність. Це питання життя. Насіння, зерно, вівсяні пластівці, несолоне сало — допомагають. Хліб — шкодить.
Лютий мине. Але чи почуємо ми навесні спів птахів і чи побачимо життя в балках передмістя, вирішується саме зараз — під крижаним панциром зими.
Лютнева аномалія — не примха погоди. Це жорсткий іспит на пристосованість. І від того, як ми пройдемо його разом із природою, залежить майбутній образ живої Одеси.
Сергій КУРОЧКІН. Кандидат біологічних наук, доцент, провідний фахівець відділу екологічної освіти Нижньодністровського національного природного парку