|
|
   |
І знову настав день, коли ми згадуємо уроки однієї з найстрашніших трагедій двадцятого віку. 27 січня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили нацистський табір смерті Аушвіц-Біркенау, який став символом злочину проти людства.
Нагадаємо, що під час Другої світової війни нацистська політика знищення призвела до загибелі 6 мільйонів євреїв, з яких близько 1,5 мільйона були з території сучасної України. У резолюції Генеральної Асамблеї ООН 2005 року, якою запроваджено цю пам’ятну дату, наголошується: Голокост є застереженням для всього людства щодо небезпек ненависті, фанатизму, расизму та упереджень.
В Одесі традиційно у Прохоровському сквері міста Одеси відбулася церемонія покладання квітів та вшанування пам’яті мільйонів невинних людей, знищених нацистським режимом.
А в музеї геноциду «Територія пам’яті» відкрилася виставка історика, кандидата філософських наук, заслуженого працівника культури України, лауреата редакційного конкурсу пам’яті Б. Ф. Дерев’янка «Люди справи» Павла Козленка — «Аушвіц моїми очима». Також були презентовані книги та фільми, що розповідають про трагічну долю в’язнів нацистського концтабору Аушвіц-Біркенау.
— Багато років, відвідуючи Польщу, я не міг знайти сили відвідати Аушвіц, — зізнається Павло Козленко. — Читав спогади тих, хто пережив цей кошмар, бачив документи, фотографії. Особливий характер музею Аушвіц: незмінна територія і справжні об’єкти, руїни і сліди доведеного тут злочину Голокоста і геноциду створюють виключний образ цього міста. Тут знаходяться руїни газових камер і крематоріїв. Місця, де лікарі СС проводили «селекції». Дороги, за якими вели людей у газові камери. Місця, де цілі сім’ї чекали смерті… Приходить усвідомлення того, що народившись на років 30 раніше, я теж міг би опинитися серед тих, кому судилося згоріти в печах Аушвіцу.
Виставку, яку підготував Павло Козленко, треба обов’язково побачити. Щоб усвідомити — людство досі не зробило висновків після Аушвіцу. Тому, що гасло «Ніколи знову», яке асоціюється з уроками Голокосту, у двадцять першому сторіччі виявилося поки що не здатним чинити опір цинічному і зухвалому «Можемо повторити».
Олег Суслов