|
|
   |
Косарка — один із багатьох неофіційних топонімів нашого міста. Так у старій Одесі називали Серединську площу, розташовану на Молдаванці між вулицями Розумовською, Комітетською та М’ясоїдівською.
Свою народну назву вона отримала через біржу робітників, перенесену сюди наприкінці XIX століття із Шишмановської площі (тоді — частина Старого базару). Однією з найбільш затребуваних професій тут були косарі, і довгі роки площу називали на їхню честь.
У дореволюційному путівнику Авдєєнка вказувалося, що найбільш жвавим місцем на Молдаванці вважалася «Косарка» (Серединська площа) — головний ринок, який забезпечував робочою силою великий район Одеського повіту.
На початку 1920-х років кореспондент одеських «Вечерних известий» повідомляв (мовою оригиналу): «До революции на Косарке было людно, шумно и весело. Это была настоящая биржа Молдаванки. Сюда собирались строители в ожидании работы. Здесь по целым дням торчали грузчики. И ругань, тяжёлая, как свинцовые тучи, неслась в сгущенном воздухе, пропитанном запахом недоброкачественной снеди обжорок».
Першу свою офіційну назву площа отримала на честь колезького реєстратора, квартального наглядача та пристава у кримінальних справах Гавриїла Дем’яновича Серединського. Одеський краєзнавець Олег Губар встановив, що Серединський отримав в 1810-х роках кілька ділянок на Молдаванській слободі, де збудував власні будинки та розбив сад. У той же час на площі планували спорудити будинок для поліцейської з’їжджої частини, яка б відала Молдаванською слободою.
Сьогодні колишні володіння Серединського — це околиці будинків №№ 13–17 на Розумовській, № 2 на М’ясоїдівській та №№ 2–10 на вулиці Середній (нині – Олександра Свіща).
Надалі площа неодноразово змінювала назву: Трикутна, Комітетська, знову Серединська, Ясельна, сквер Січневого повстання, сквер Дмитра Дорошенка.
Краєзнавець Тетяна Донцова у своїй книзі «Молдаванка: записки краеведа» писала, що історія ринку почалася з клопотання місцевих жителів 1883 року. Гласний думи Осип Чижевич вніс пропозицію про відкриття нового продовольчого ринку для Молдаванки на Серединській площі.
Торгівлю лісом, що існувала, передбачалося перенести на Зовнішній бульвар (нині — вул. Мечникова), біля Старого кладовища. «Одесский листок» у березні 1885 року повідомляв, що на засіданні Одеської міської думи придатними для відкриття нового продуктового ринку було визнано три площі: Старокінну, Михайлівську та Серединську (Трикутну). З 692 підписів домовласників на користь тієї чи іншої площі за Серединську було подано 378, за Староконну — 212, за Михайлівську — 102.
Торгівля лісом все ж таки остаточно тут не зникла. Нею у власному будинку на Серединській площі, 2 та 4, займався торговий дім братів Шапіро. Незабаром після появи на площі продуктового ринку сюди і було переведено біржу робітників.
1902 року до Одеси знову нагрянула чума. Перші випадки захворювання були виявлені в районі Привозної площі. «Чумна зараза» не оминула і Косарку — тут теж виявили осередки хвороби. Було проведено дезінфекцію: всі приміщення обкурювали сіркою, встановлювали формаліновий апарат, стіни мили розчином сулеми, а речі відправляли до парової дезінфекційної камери.
Також розпочалася боротьба з переносниками чуми — щурами. Для цього спочатку роздавали пастки, а потім міська бактеріологічна станція почала виготовляти спеціальну отруту. Для спалювання знищених гризунів на самій Серединській площі 26 вересня того ж року було встановлено спеціальну піч. Загалом таких печей у місті було сім.
Завдяки вчасним заходам вдалося досить швидко зупинити епідемію. З моменту виявлення першого підозрілого хворого аж до 13 жовтня захворіло 47 осіб, з них померло 15. Слід зазначити, що саме на той час завідувачем лікарняно-санітарного пункту на Серединській площі був доктор Іван Липа, який згодом став відомим українським суспільно-політичним та державним діячем, письменником та літературним критиком. Тож і він брав безпосередню участь у боротьбі з чумою.
За чотири роки на Косарці могли початися нові неприємності. У грудні 1906 року чорносотенці з одеського відділу «Союзу російського народу» під проводом Олексія Коновніцина спробували влаштувати єврейський погром на Молдаванці, але були вчасно зупинені одеською поліцією. Спогади про минулорічні криваві події ще були свіжими в пам’яті одеситів.
Зрозуміло, що поряд із будь-яким базаром завжди була безліч різних злачних місць. Так, у будинку № 5 на Серединській площі розташовувався дешевий таємний притон Рейфера. Подібні заклади були також у будинках № 3 і № 6. Усе це сусідствувало, наприклад, з єврейським молитовним будинком «Маркевес-Амінодов», який розташовувався неподалік.
Для Косарки знайшлося місце і в одеській літературі. Саме сюди, на Серединську площу, поселив разом із матір’ю приказчика Йосипа Мугінштейна Ісаак Бабель у своєму оповіданні «Как это делалось в Одессе». А Ілля Ільф у оповіданні «Галифе Фени-Локш» писав: «Вся Косарка давилась от смеха. Феня-Локш притащила с Привоза колониста и торговала ему галифе на ребёнка».
Перед Першою світовою війною біржу робітників збиралися перенести на Михайлівську площу, але через війну і подальші події, що почалися, цей проєкт так і не був реалізований. Біржа косарів зникла після встановлення радянської влади, але продовольчий ринок ще продовжував роботу.
У 1920-ті роки на Косарці почав працювати літній клуб будівельних робітників. Журнал «Шквал» писав: «По широкой площади Серединской движутся к клубу разодетые рабочие с женами и детьми — в ситцевых чистых рубашках, причесанными. Сад полнится жужжащим народом. Бабы расторговываются семечками у ворот. Оркестр начинает греметь во все глотки. «Гвозди» — парни в «брюках-клеш» прогуливаются под руку со своими барышнями. Негнущиеся пиджаки, как из картона, яркие кофточки, широкие пышные ситцевые юбки. Строители с женами солидно шелушат семечки, неторопливо говорят о своих делах меж собою — и нет да нет касаются на заборчик театра.
В саду — ежевечернее гулянье Косарки идет своим чередом. Наконец, кончилось. Люди расходились, унося с собой голоса и оживление. Двор опустел. Сонные распорядители убирали бренные остатки недавнего ужина. Кончилось гулянье — но как будто чего-то здесь не хватало. Не хватало какой-то всегдашней детали: скандалов не хватало, побоищ не было. Безумной пьяной удали, озверевшей, первобытной... не было. Не было диких вспышек попранных, приниженных людей, загорающихся в пьяный час…».
У топонімічному довіднику Якова Майстрового «История Одессы в названиях улиц» опубліковано рішення № 8 МВК від 03.03.1940, яке свідчить: «Погодитися та задовольнити прохання про назву «Жанни Лябурб» скверу та Ясельної площі та надіслати постанову до облвиконкому на затвердження». Якщо назва і була затверджена, то проіснувала вона недовго. Під час румунської окупації площа, як і раніше, називалася Серединською.
Ясельною площу, ймовірно, назвали через те, що в другій половині 1930-х років на Серединській площі, 3/7 планувалося будівництво дитячого садка. Чи був реалізований цей проєкт — поки що невідомо. У довідниках першої половини 1930-х років згадуються дитячі ясла № 24 за адресою вулиця Розумовська, 2—4, які розташовувалися поряд із Серединською площею.
Після Другої світової війни на Косарці ще деякий час існувала «Толкучка». Надалі тут уже нічим не торгували.
На початку 1950-х років площу знову перейменували — тепер вона стала називатися сквером Січневого повстання. 1966 року тут було встановлено пам’ятник танку НІ-1 (рос. — «На испуг»).
У 1995 році скверу в чергове було повернуто назву Серединський, але вона протрималася менше 30 років. Наразі сквер носить ім’я українського політичного діяча, дипломата, історика та публіциста Дмитра Дорошенка.
Сьогодні Косарка — це сквер із дитячим майданчиком, пам’ятником танку та арт-об’єктом I love Moldavanka, навколо якого поступово зростають нові високоповерхові будинки.
Андрій КРАНТОВ