|
|
   |
Поки зараз вирішується доля пам’ятника поету — де йому стояти або зберігатися у якому музеї, давайте згадаємо події позаминулого сторіччя.
…16 квітня 1889 року опівдні на Миколаївському бульварі зібралася вся Одеса. Городянам хотілося побачити творіння, яке з’явилося за участю практично всіх жителів. І подивитися було на що.
Погруддя Пушкіна встановили на високий постамент, грані якого прикрашали великі морські риби. Вони ніби підтримували п’єдестал своїми хвостами і пускали цівки води в чавунні круглі чаші чотирьох фонтанів.
На пам’ятнику є кілька написів, кожен з яких відкриває сторінки історії його створення. Напис «А. С. Пушкину. Граждане Одессы» підкреслює, на чиї кошти він поставлений. Вище, на стрічках, висічені роки перебування поета на півдні — «1820–1824». На верхній сходинці з лицьового боку напівстертий напис: «Гранит Гниванских ломок Винницкого уезда Подольской губ. пожертвован…». Біля основи погруддя вирізано: «По проекту Хр. Васильева лепила Ж. Полонская, отлив
А. Моран». Прізвище та ініціали автора також можна знайти на драпіруванні погруддя, а нижче дату створення.
Результатом одесити залишилися задоволені. Але почнемо по порядку... У червні 1880 року на засіданні Слов’янського благодійного товариства було ухвалено рішення увічнити пам’ять Пушкіна в Одесі.
25 червня Дума прийняла постанову щодо відведення місця на Миколаївському бульварі, проти будівлі біржі, для спорудження фонтану з погруддям за приватною підпискою.
Цього ж року було створено комісію зі спорудження пам’ятника. За умовами конкурсу на найкращий пам’ятник кошторис визначався в 5000 рублів, тому комісія звернулася до одеситів із проханням жертвувати кошти на спорудження пам’ятника. Також було призначено премії в 300 і 100 рублів за найкращі проєкти.
За підсумками конкурсу в травні 1882 року найкращим було визнано проєкт Хрисанфа Васильєва. Цей архітектор відомий такими роботами, як Тифліський вокзал у Баку, літня будівля Бакинських Громадських зборів, театр Г.З.А. Тагієва в Баку тощо.
Гроші на монумент збирали всім містом. Пожертви робили не тільки знать, купецтво та інтелігенція, а й прості одесити. Внески були найрізноманітніші: від 9 копійок до 100 рублів. Крім грошей, одесити пропонували безкоштовні послуги та матеріали. Благодійні музично-літературні вечори, бали і свята принесли майже 4500 рублів.
2 лютого 1887 року відбулася урочиста закладка пам’ятника. Це було справжнє свято, яке сприяло приверненню ще більшої уваги громадян і зростанню пожертвувань. Збір коштів тривав близько семи років. Бюджет за цей час зріс майже в три рази. Непередбачувані витрати з’являлися одні за іншими. Тому 1888 року комісія звернулася до міської Думи по допомогу, і з міського бюджету було відпущено 9000 рублів.
Коли кошти було зібрано, робота закипіла, і вже до 1 жовтня 1888 року пам’ятник був практично готовий. Автор бюста — Жозефіна-Гертруда Антонівна Полонська, уроджена Рюльманн. Скульптор-портретист, перша жінка-скульптор в імперії. Переговори зі скульптором Жозефіною Полонською, дружиною особисто відомого багатьом одеситам поета Якова Полонського, почалися з ініціативи Хр. Васильєва. Автор прикрас — архітектор Реутов. Роботи з оформлення п’єдесталу консультував академік Чижов. Погруддя і стилізовані дельфіни були відлиті на найвідомішому бронзоливарному заводі Адольфа Морана, титулованого постачальника бронзи для Імператорського двору.
Треба зазначити, що Товариство Південно-Західних залізниць відмовилося від оплати за доставку погруддя і бронзових прикрас, відлитих у Петербурзі на заводі Морана, до Одеси. Чотири масивні чаші та інше чавунне лиття безоплатно виконало училище для бідних єврейських хлопчиків, єврейське товариство «Праця», що існувало в нашому місті з 1864 року і було одним із найкращих професійно-технічних училищ міста.
Граніт для сходинок підстави монумента був видобутий у відомому на всю Європу Гніванському гранітному кар’єрі, який належав подільському дворянину Йосипу Ярошинському, і лю-б’язно був пожертвуваний орен-дарем, про що свідчить напівстертий напис на верхній сходинці. Із гніванського граніту були виконані мости на Бузі, Десні, бруківки в Києві та Варшаві, моноліт для пам’ятника імператору Миколі І в Києві. Разом із відомим в Одесі каліграфом, професором А. Коссодо, архітектор Ю. Дмитренко виконав ескізи написів, кожен з яких відкриває якусь сторінку історії пам’ятника.
На пам’ятнику, окрім бронзового погруддя, є ще бронзова ліра, перо і п’ятикутна зірка, яка нагадує про те, що Пушкін був одним із провідних авторів альманаху декабристів «Полярная звезда». Колись зірка була кришталевою, навіть передбачалося освітлювати її електричною лампочкою, але дріт так і не підвели. Під час окупації в роки Другої світової війни її викрали з пам’ятника. На сьогодні збереглася тільки основа у вигляді перевернутої зірки з обрізаними променями, що у багатьох викликає подив.
Пам’ятник Пушкіну є не тільки даниною поваги до поета, а й важливим елементом міської архітектури та культурної спадщини. Унікальна історія його створення — це невід’ємна частина історії нашого міста, яку ми зобов’язані знати, берегти і примножувати.
Олег ТКАЧЕНКО