|
|
   |
Чивітавек’я — це майже Рим. Двадцять п’ять хвилин їзди на автомобілі або автобусом — і ви у столиці Італії. Чивітавек’я — порт невеликий, але в ньому швартуються пасажирські лайнери. І туристи, не встигнувши зійти на берег, поспішають до автобусів, щоб якнайшвидше побачити Собор Святого Петра, Колізей, фонтан Треві та інші визначні пам’ятки «вічного міста».
На теплоході «Аркадій Гайдар», про який читачі «Вечірньої Одеси» знають за попередніми матеріалами, ми привезли до Італії з Китаю рис. Частину вивантажили у Генуї, а решту — у Чивітавек’я. Але не встигли стати до причалу, як біля нашого борту зупинився мікроавтобус. З нього вискочила дівчина і закричала: «Мене звуть Франческа! Рим туди і назад — двадцять п’ять доларів, будь ласка!».
Як було не скористатися такою пропозицією? І незабаром я та кілька моїх товаришів уже сідали у мікроавтобус.
Коли ми входили до порту, там стояв величезний пасажирський лайнер. Разом з нами у мікроавтобус Франчески сіла пара — чоловік та дружина, французи. Поки ми їхали до Риму, Франческа розмовляла то з ними, то з нами, легко переходячи з однієї мови на іншу.
За радянських часів у школах вивчали іноземні мови: німецьку, французьку, англійську. Але в закритому суспільстві, яким був Радянський Союз, спілкування з іноземцями не схвалювалося, тому вивчення мов виявлялося марною тратою часу.
Коли я почав плавати за кордон, мене вражало, як тамтешні люди легко спілкуються один з одним різними мовами. Навіть напівграмотні араби-швартувальники в Суецькому каналі розмовляли не лише англійською, а й з нами російською. Вони постійно спілкувалися з іноземними моряками. Звідси й уміння говорити будь-якою мовою. Недарма французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері писав, що найбільша розкіш — це розкіш людського спілкування.
Але ось і Рим. Про це місто багато читав. «Листи з Риму» Стендаля, «Римські оповідання» Альберто Моравія. Бачив фільми Федеріко Фелліні за участю Марчелло Мастроянні та Софі Лорен, а також інших італійських режисерів.
Але одна справа читати книги і бачити фільми, і інша — йти вулицями цього міста, торкаючись стін чудових будівель, овіяних віковими вітрами, дивитися на зустрічних римлян, або сидіти десь на площі Навона у вуличному кафе, пити каву і дивитися на акробатів і фокусників, які постійно виступали там.
У Собор Святого Петра ми не потрапили через величезну чергу, що стояла біля входу в цю будівлю, побудовану п’ятсот років тому за участю великого італійця Мікеланджело. Проте помилувалися на швейцарців, які стояли поруч із собором, біля входу до Ватікану, одягнених за давньою римською традицією в костюми, зроблені за малюнками Мікеланджело, із середньовічними алебардами в руках. Довго стояли біля руїн Колізею. І я подумки бачив арену цієї унікальної будівлі, на якій боролися і вмирали на втіху древніх римлян раби-гладіатори. Ну і, звичайно, фонтан Треві, у якого постійно юрмляться туристи, і дно фонтану сріблиться від безлічі кинутих туди монет.
А потім Франческа привезла нас на площу Республіки та показала на невисоку будівлю з балконом. З цього балкона, як сказала Франческа, виступав диктатор Італії Беніто Муссоліні. Читати я навчився рано. Батько виписував тижневик, який називався «За кордоном». У цьому тижневику я вперше прочитав зловісне слово — фашизм. Пізніше дізнався, що творцем фашизму був диктатор Італії Беніто Муссоліні. Фашизм походив від слова «фашо» — «союз». Це були загони чорносорочників, які допомагали Муссоліні в 1922 році захопити владу в Італії.
Муссоліні був другом Гітлера. Гітлер, який перехопив у Муссоліні ідеї фашизму, зробив їх ідеологією своєї нацистської партії. Балкон, з якого виступав Муссоліні, бачив кілька разів у кадрах кінохроніки. Внизу завжди стояла величезна юрба, яка слухала промови італійського диктатора. Такі ж юрби німців слухали промови Гітлера. І коли Гітлер розпочав у 1939 році Другу світову війну, завойовуючи Європу та мріючи про світове панування, він послав на смерть тисячі та тисячі німців, які повірили в нього. Те саме зробив і Муссоліні, який послав на війну тисячі і тисячі італійців, коли Гітлер напав на Радянський Союз. Мало хто з цих італійців повернувся додому.
Це сьогодні робить Путін, розв’язавши війну проти України.
Стоячи в Римі перед балконом, з якого виступав Муссоліні, я думав про долю диктаторів, про їхній сумний кінець. Муссоліні був розстріляний італійськими партизанами та повішений за ноги. Також був розстріляний румунський диктатор Чаушеску. Диктатор Радянського Союзу Сталін був отруєний своїми соратниками. Гітлер покінчив життя самогубством. Знаю, що й на Путіна чекає схожа доля.
Ось що нагадав мені скромний балкон на майдані Республіки в Римі. І, мабуть, це було найяскравішим враженням від поїздки до столиці Італії.
Аркадій ХАСІН