За гуманізм, за демократію, за громадянську та національну згоду!
||||
Газету створено Борисом Федоровичем Дерев'янком 1 липня 1973 року
||||
Громадсько-політична газета
RSS

Далеке-близьке

Очаківська інтрига

№29—30 (11373—11374) // 11 апреля 2024 г.
Очаківська інтрига

Серед творчого доробку Тараса Шевченка свого роду несподіванкою ви-глядає чорно-білий малюнок, сюжет якого пояснює його назва: «Потьомкін дорікає Суворову за надмірно великі втрати при штурмі Очакова». У часи Кобзаря таке поняття, як карикатура, вже існувало, отож по суті художник використав саме цей іронічний жанр.

На малюнку зображена купка російських офіцерів, суцільна сіра маса, на чолі з Суворовим, усі як один на тоненьких ніжках, обтягнених панталонами. Вони у повній розгубленості завмерли перед дебелим князем Потьомкіним.

Золотий фазан, як поблажливо і небезпідставно називала Потьомкіна сама Катерина, у ледь запахнутому халаті з лопатим орденом на грудях, розвалився на краю ліжка і тикає пальцем в обличчя зніяковілого полководця.

Ця мініатюра видає грубу натуру князя з головою, адже військовий статут категорично забороняє розпікати старшого начальника на очах підлеглих.

Під потьомкінським напором Суворов зігнувся, неначе знову схопив кулю у груди, як на очаківських стінах, і вкрай здивований хоче відхилити усі нахабні звинувачення князя, але від хвилювання і обурення він не знаходить слів!

Що характерно — на ковдрі, розстеленій прямо на підлозі, спиною до розгубленого генералітету, схрестивши ноги по-турецьки, сидить колоритний козак. Він гарно вдягнений, з кривою люлькою у руці і за запорозьким звичаєм із оселедцем, прилаштованим за вухо. На голові розкішна смушкова шапка. Хто хоч трошки знає історію, той одразу впізнає у тому козакові Антіна Головатого, саме того, кому стоїть памя’тник посеред Старобазарного скверу.

Потьомкін цінував розум цього козацького старшини і постійно тримав Головатого при собі. Саме Головатий власною шаблею окреслив місце посеред бессарабського степу, де найсвітліший перед смертю востаннє перебував на цьому світі! Саме він і поклав покійному князеві золоті монети на заплющені очі.

І хай ні в кого не складається враження, що Головатий був «паркетним козаком». Його флотилія, що складалася з маломірних «чайок» завзято діяла ще під Кінбурном і відхопила у ворога острів Березань, розташований у морі навпроти Очакова.

Вражає, як глибоко Тарас Шевченко знав історію батьківщини і козацтва. І одночасно дивує, як за допомогою олівця майстер зміг передати глядачу навіть звуки потьомкінського голосу.

Кидається в очі ще одна характерна деталь того малюнка — домашні капці князя Таврійського із закрученими догори носками. Вони наче з казок про Аладдіна. Чому саме такий фасон вибрав ясновельможний? Справа у тому, що князь, як модник, франт і епікуреєць, захоплювався звичаями Порти, віддавав данину модній у ті часи «туркуазності». На відпочинку, а він завжди поєднувався з роботою, носив яскраві халати, феску і палив кальян.

Князь Таврійський починав у російській армії вахмістром, згодом став підпоручиком та завідувачем полковою швальнею. Він іноді визнавав, що воєначальник з нього нікчемний і з такою оцінкою нерідко погоджувався. Але амбіції мав роздуті, крім того, постійно прагнув до епікурейської різноманітності в їжі, коханні, званнях, яких у князя було під сорок, цінностях та нагородах.

У своїх мріях фаворит Катерини бачив себе у променях ратної слави і не бажав ні з ким ділитися оплесками і фанфарами. Заради почестей і нагород ясновельможний був готовий жертвувати цілими арміями, хоча час від часу турбувався про те, щоб солдатів годували «трав’яними штями» і поїли не водою, а квасом.

Полоненого під очаківськими стінами начальника гарнізону Ачі-Калє-Очакова двохбунчужного Гасан-пашу, який раніше командував усіма яничарськими військами Туреччини, тобто був яничар-агою, Потьомкін прийняв з почестями. Високопоставлений бранець повідомив, що втрати турків жахливі. Більше ніж тридцять кораблів було виведено з ладу, в тому числі кілька лінійних, загиблі обчислюються тисячами.

З полоненими османами Потьомкін поводився з царською щедрістю. Для них було накрито багатий стіл. Князь, вклонившись османам, подарував высокопоставленому бранцеві діамантовий перстень. А рівно через три тижні, розсудивши, що отриманих від турків відомостей достатньо для ґрунтовного повідомлення імператриці, відпустив усіх полонених додому. Ще б не вистачало зазнати клопоту через полонених!

Туркам на дорогу навіть сплатили компенсацію за «втрачені речі». У день виплат з’ясувалося, що багато з них в походах тягали за собою цілі гардероби різноманітного одягу, комплекти посуду та набори коштовностей.

З російсько-українського боку при штурмі Очакова жертв з усіма втратами було близько п’яти тисяч. Ніхто, звичайно, не рахував скільки з них козаків та українців. А їх було немало, адже армія Потьомкіна спочатку так і називалася — Українська. Проте князь отримав ціле сонмище нагород, починаючи з жезла генерал-фельдмаршала і закінчуючи ста тисячами «кишенькових». А перед тим добряче вилаяв Суворова, наче це не він командував військом.

Суворов, який під Очаковом входив у трійку воєначальників, мав незрозумілий, не визначений до кінця статус, був, що називається, «напохваті» і тільки в разі необхідності виходив на перші ролі, часто не з власної ініціативи, строго виконуючи наказ матінки-імператриці наглядати за її «пустуном», світлішим князем Потьомкіним.

Імпульсивний Суворов, тим не менше, без наради з підлеглими не починав жодного наступу, вимагаючи підписів підлеглих під кожним рішенням про атаку ворожих позицій.

Граф Рум’янцев тримався «над сутичкою», всіляко підкреслюючи своєю поведінкою власну значущість.

Лідером у цьому тріумвіраті був той, хто володів серцем Катерини Великої і за її наказом став Головнокомандувачем. Цариця оточила свого коханця військовими авторитетами. За її розрахунком успіх Потьомкіна був неминучим.

Накази нерідко суперечили один одному. Рум’янцев, розуміючи значущість своєї персони, діяв жорстко, одноосібно, з натиском. Той самий Рум’янцев-Задунайський, який керував військом у двох важких щодо наслідків війнах з Оттоманською Портою та законно відносився до когорти наставників всіх російських полководців того часу, не вважав Таврійського професійним військовим.

За це князь у відповідь зробив все, щоб підлеглий йому фельдмаршал не мав можливості діяти самостійно. Йому не давали ані живої сили, ані провіанту, ані бойових припасів і навіть самої можливості воювати. Зрештою Рум’янцеву набридло таке умовне командування, і він став просити відставки. Прохання поспіхом виконали на догоду Потьомкіну.

Плутанина у верховному командуванні призвела до того, що за оцінками іноземних спостерігачів, очаківська кампанія з кожним днем все більше нагадувала битву «кривих зі сліпими». Великодержавні командири, розуміючи, що прорахунки, навіть грубі, до покарань не ведуть, почали змагання за лаври переможців, не гребуючи інтригами і навіть плітками, не рахуючись із втратами.

Під Очаковом, а його взяття відкривало шлях до Хаджибею, ясновельможному князю Потьомкіну недоречно закортіло повправлятися у мистецтві ведення війни. План головнокомандувача передбачав, що для наступу необхідно провести ретельну підготовку за всіма правилами військової науки. Князь міркував так: спочатку облога, гарматні обстріли, потім артбатареї повільно пересуваються на нові підготовлені позиції, гренадери поступово з’єднують їх траншеями. Довгої облоги та постійного бомбардування ворог не витримає і викине білий прапор.

В житті все виглядало зовсім інакше. Кавалерійські наскоки османів заважали полковій артилерії послідовно просуватися під очаківські стіни на пряме наводження. Військо тупцювало під Ачі-Кале — Очаковом майже цілий рік, проводячи маневри і нескінченні рекогносцировки під палаючим сонцем. Від хвороб в результаті померло більше вояків, ніж потім при взятті фортеці. Проблем з латанням дірок в лавах війська не виникало — селян з українських сіл в необмеженій кількості навертали до рекрутчини. Ненавчених і погано озброєних новобранців направляли до іррегулярного війська, яке слугувало «гарматним м’ясом».

Тим часом ворог не дрімав, зміцнюючи очаківські бастіони. Місцевий гарнізон постійно поповнювався живою силою. Очаківська фортеця день у день ставала все більш міцним «горішком».

План Потьомкіна поступово і невідворотно зазнавав краху. Зрештою, задиристого Суворова таки прорвало настільки, що він не побоявся ані гніву матінки-імператриці, ані доган князя. З двома батальйонами сміливців похапцем, відчуваючи близькість перемоги, полководець кинувся на очаківську твердиню і дійшов до її центральних казематів, як би доводячи ясновельможному увесь маразм його дій і всю нікчемність його тактичних потуг.

Потьомкін, блідий від заздрощів, тричі закликав майбутнього генералісимуса припинити наступ. Втративши півтора десятки гренадерів і два десятки пораненими, Суворов, стікаючи кров’ю, відступив, підкорившись недолугій команді. Османський бастіон штурмувати довелося вже у двадцятиградусний мороз, під щільним снігом. Залишаючи позаду себе сотні замерзлих.

Очаків глибоко засів у князя Таврійського в печінках. Вибору просто не існувало: або заморозити військо під пронизливими морськими вітрами, або лягти під очаківськими стінами. З важкими боями російсько-українське військо у кількох місцях зуміло подолати широкий рів, штурмом захопити міський вал і увірватися на вулички Ачі-Кале.

За всі чвари у командній верхівці, а особливо за тактичні промахи князя Потьомкіна, козаки і солдати заплатили власними життями.

Юлій ШАРАБАРОВ



Комментарии
Добавить

Добавить комментарий к статье

Ваше имя: * Электронный адрес: *
Сообщение: *

Нет комментариев
Поиск:
Новости
08/11/2023
Запрошуємо всіх передплатити наші видання на наступний рік, щоб отримувати цікаву та корисну інформацію...
16/07/2025
Одещина впевнено впроваджує «Мрію», повідомляють в Одеській ОВА...
16/07/2025
Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль офіційно подав до Верховної Ради заяву про відставку...
16/07/2025
Погода в Одесі 18—23 липня
09/07/2025
З6 по 16 липня в штаб-квартирі ЮНЕСКО (Париж, Франція) Комітет всесвітньої спадщини проводить 47 сесію. Серед інших, розглядаються питання, присвячені нашому місту, зокрема звіт про стан збереження «Історичного центру Одеси»...
Все новости



Архив номеров
июль 2025:
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31


© 2004—2025 «Вечерняя Одесса»   |   Письмо в редакцию
Общественно-политическая региональная газета
Создана Борисом Федоровичем Деревянко 1 июля 1973 года
Использование материалов «Вечерней Одессы» разрешается при условии ссылки на «Вечернюю Одессу». Для Интернет-изданий обязательной является прямая, открытая для поисковых систем, гиперссылка на цитируемую статью. | 0.059