За гуманізм, за демократію, за громадянську та національну згоду!
||||
Газету створено Борисом Федоровичем Дерев'янком 1 липня 1973 року
||||
Громадсько-політична газета
RSS

Далеке-близьке

Слово про вчителя

№11 (10711) // 29 января 2019 г.
Слово про вчителя

Володимир Базилевський, Анатолiй Бортняк, Петро Осадчук, Валентин Мороз, Володимир Яво- рiвський, Анатолiй Колiсниченко, Олекса Шеренговий, Вiталiй Березiнський, Борис Дерев’янко, Анатолiй Глущак, Анатолiй Качан, Богдан Сушинський, Олекса Рiзникiв, Микола Палiєнко, Iван Григурко, Олег Олiйникiв, Микола Суховецький...

Називаю цi iмена та прiзвища з пам’ятi, не дотримуючись при цьому нi черговостi, що диктується алфавiтом, нi офiцiйних та неофiцiйних рангiв, якi займали названi особистостi. Їх об’єднувало одне — всi вони були випускниками фiлологiчного факультету Одеського унiверситету iм. Мечникова кiнця 50-х — 60-х рокiв минулого столiття. I це далеко не повний список, його ще можна продовжувати i продовжувати, додаючи до нього iмена вiдомих вчених та журналiстiв. Без перебiльшення можна сказати, що власне у тi часи, iменованi як «хрущовська вiдлига», українське вiддiлення унiверситетського фiлфаку морської столицi України вихлюпнуло («хлюпни нам море свiжi лави» — П. Тичина) в український простiр потужну iнтелектуально-творчу хвилю.

Одеський фiлфак немов магнiтом притягував переважно з Подiлля та з причорноморських степiв юнакiв, якi тягнулися до слова. У наплiчнику кожного з них замiсть генеральського жезла лежав жезл чи то поета, чи прозаїка, чи журналiста. I вибраний ними факультет не розчаровував.

Причина? — запитаємо. Їх чимало. Тут i особливе одеське повiтря, ще не зiпсоване духом гендлярства i цинiзму, котре особливо проявиться у дев’яностих i нульових — у часи нашого доморощеного дикого капiталiзму. I короткочасна, але важлива для української iсторiї духовна розкрiпаченiсть, що породила благодатну атмосферу, в якiй i формувалося шiстдесятництво. Пам’ятаю, як Андрiй Малишко, виступаючи в 1963 роцi перед студентами фiлфаку, говорив буквально таке: «У вас тут свiтлi, вiдкритi люди, а не те, що в Київському унiверситетi — там усi ходять переляканi, похмурi, як тiнi».

Певною мiрою ця внутрiшня свобода обумовлювалася ще й тим, що одеське КДБ не проявляло такої прискiпливої уваги до гуманiтарiїв унiверситету, як робило це «недремне око» у Львовi та Києвi. Вочевидь, в цiй установi вважали, що «український буржуазний нацiоналiзм» не здатний прижитися в глибоко, як їм здавалося, зросiйщенiй Одесi.

Але головний чинник, котрий робив тогочасний фiлфак Одеського унiверситету елiтарним навчальним закладом, визначався особливим складом викладачiв. У зрусифiкованiй тогочаснiй Одесi це була нацiональна iнтелектуальна елiта, яка органiчно i гордо несла свою українськiсть. Осереддя цiєї елiти — Григорiй В’язовський, Iван Дузь, Михайло Левченко, Микола Павлюк, Петро Маркушевський... Це були чоловiки середнiх рокiв, котрi офiцерами, майорами та пiдполковниками повернулися з фронтiв. Увiнчанi бойовими орденами, вони були по-чоловiчому безстрашними. Завдяки вродженим талантам та працьовитостi досить швидко ставали кандидатами, а потiм i докторами наук. Ордени одягали рiдко, значно частiше — вишиванки. I робили це з якоюсь демонстративнiстю. Якщо iнодi ледь-ледь прогиналися, то тiльки для виду, все ж вони вмiли зберiгати свою гiднiсть.

Поряд з ними — старший за вiком Андрiй Недзвiдський, який ще пам’ятав безлiч фактiв та рiзного роду деталей з епохи українського лiтературно-мистецького ренесансу 20-х рокiв. Була i молодша, вже пiслявоєнна змiна — Василь Фащенко, Наталя Кузякiна. Остання справляла на всiх незабутнє враження i назавжди залишилася в пам’ятi студентiв. Щоправда, вона викладала на факультетi короткий час, переїхала до Києва, але й там не затрималася i, з метою уникнути переслiдувань за те, що не тiльки повернула українцям iм’я репресованого Миколи Кулiша, а й розкрила генiальнiсть його драматургiчного письма, була вимушена покинути Україну — виїхала в Ленiнград.

I це гроно чудових унiверситетських викладачiв, котрi гордо та впевнено несли свою українськiстьта явно домiнували в культурно-iнтелектуальному середовищi тогочасної Одеси, мало величезний формуючий вплив на студентську молодь, особливо ж на тих юнакiв, якi тримали в наплiчниках жезли письменникiв, журналiстiв, учених.

Серед тих професорiв особливо помiтним був Григорiй В’язовський, якому 2 лютого виповнилося б 100 рокiв.

Менi, його учневi, по-рiзному можна було б написати про вчителя, бо цiкавого бiографiчного матерiалу вистачає — тут i його необхiднiсть приховувати своє «куркульське» походження, i участь у фiнсько-радянськiй вiйнi («у тiй вiйнi незнаменитiй»), куди його послали зi студентської лави. Можна було б, наприклад, окремо зупинитися на розповiдi про затвердження ВАКом СРСР його докторського ступеня — там три роки поспiль вирiшували, до якої науки його приписати — до фiлософiї, психологiї чи лiтературознавства.

Але виберу iнший шлях — вдамся до живих спогадiв, бо кiлька пригаданих епiзодiв можуть бiльше розповiсти про людину, анiж розгорнута довiдка бiографiчного характеру.

I досi пам’ятаю той настрiй дивовижної пiднесеностi (його зазвичай характеризують метафорою «розпинає груди»), який охопив нас, першокурсникiв, якi схвильовано чекали першого, уже унiверситетського дзвiнка. I вiн прозвучав — довгий i якийсь урочистий. А потiм — пауза. Всi завмерли: мав увiйти наш перший професор. I вiн через якусь хвилину ввiйшов.

Здається, що ми, переважно сiльськi хлопцi i дiвчата, якi до того нiколи не бачили живого професора, уявляли його саме таким, який ось щойно зайшов в аудиторiю. Вiн пройшов до кафедри, що стояла бiля широкого та високого вiкна, за яким виднiвся розлогий каштан, поставив на пiдвiконник шкiряний, ледь потертий «професорський» портфель, i, не виймаючи з нього жодних записiв, став за трибуною, обвiвши аудиторiю, почав «читати» лекцiю. Ми дещо метушливо i невмiло почали ту лекцiю конспектувати, бо ж знали, що такою має бути наша студентська праця.

Я теж пробував конспектувати, але в мене нiчого не виходило, i я кинув це заняття, бо не вмiв одночасно слухати, думати (тобто осмислювати) та писати. Тому й, закривши зошит, почав зосереджено вдивлятися i вслухатися в професора.

Вiн був красивий — високий, в окулярах, крiзь якi дивився на нас ледь примруженими, добрими очима. Волосся густе i досить довге, посрiблене сивиною. Вiн поправляв його в хвилини емоцiйного збудження.

Зараз я вже сам прочитав тисячi лекцiй, тисячу разiв заходив в аудиторiю, вiдчуваючи погляди сотень студентiв. Iнодi думаю, що непохитне бажання стати викладачем вищої школи, зародилося у мене саме тодi, коли я, випускник сiльської школи, слухав лекцiю з теорiї лiтератури Григорiя Андрiйовича В’язовського. I тодi навiть не передчував, що вiн для мене стане Вчителем, i що я завжди буду орiєнтуватися на нього. Моє перше «вiдмiнно» було саме вiд нього. I остання оцiнка — «вiдмiнно» за рецензовану ним мою дипломну роботу — теж вiд нього.

Зi студентських рокiв мене особливо цiкавила сфера поетики, особливо ж психологiчної, яка зосереджена на проблемах психологiї художнього сприймання. Мене завжди цiкавили секрети художньої впливовостi лiтературного твору. Це помiтив Григорiй Андрiйович. Зразу ж пiсля того, як я закiнчив унiверситет, вiн запропонував менi працювати над дисертацiєю про асоцiативнiсть художнього слова.

Я не мав можливостi навчатися в аспiрантурi. Дисертацiю писав, працюючи в сiльськiй школi. Консультував мене Григорiй Андрiйович — в основному через листування або ж телефоном.

Як зараз пам’ятаю той зимовий день у зав’юженому степовому селi, що на Одещинi, коли я, 23-рiчний директор сiльської школи, закрившись у своєму кабiнетику пiсля занять, писав листа Григорiю Андрiйовичу, в якому викладав свою наукову концепцiю — вона з роками сформується у методологiчну систему, що iменуватиметься як рецептивна поетика. I досi дослiвно пам’ятаю початок того листа. Якщо набратися вiдваги i терпiння, — так писав я тодi, — то, опираючись на трактат Iвана Франка «Iз секретiв поетичної творчостi», можна розробити методологiчну систему аналiзу художностi лiтературного твору. I через те, що вона з позицiй психологiї художнього сприймання буде здатна пояснювати «секрети» художнього впливу саме словесного образу, у цiєї методологiчної доктрини будуть серйознi переваги над структуралiзмом... Структуралiсти, як вiдомо, коли переходили вiд загальних теоретизувань до практичного аналiзу конкретних творiв, шукали джерела художностi в ритмiцi, звуковому оформленнi слова, в композицiї, проте їхнiй метод переставав дiяти, коли з’являлась потреба пояснити власне «внутрiшню форму» слова (О. Потебня).

22 серпня 1979 року вiдбувся мiй захист дисертацiї. Дощовий день. Вiн заспокiйливо сказав: «На щастя». Був «сухий закон», встановлений черговою постановою ЦК КПРС. Пiсля захисту збиралися таємно, немов пiдпiльники, на добре знайомiй менi дачi Григорiя Андрiйовича, що на 13-й станцiї Великого Фонтану. Григорiй Андрiйович, його дружина Зоя Григорiвна, що зачаровувала всiх своїм неповторним одеським гумором, професор Василь Васильович Фащенко, опоненти — академiк Iгор Дзеверiн та молодий ще тодi кандидат наук Михайло Стрельбицький.

Григорiй Клочек



Комментарии
Добавить

Добавить комментарий к статье

Ваше имя: * Электронный адрес: *
Сообщение: *

Нет комментариев
Поиск:
Новости
08/11/2023
Запрошуємо всіх передплатити наші видання на наступний рік, щоб отримувати цікаву та корисну інформацію...
30/07/2025
У міськраді повідомили про початок робіт з відновлення багатоквартирного будинку на вулиці Пастера, 54, суттєво пошкодженого...
30/07/2025
У ніч на 24 липня внаслідок ворожої атаки дев’ятиповерхівка на вулиці Олександра Кутузакія зазнала критичних руйнувань...
30/07/2025
Президент України підписав законопроєкт, який дозволяє вступати до армії за контрактом чоловікам віком 60 років і старше...
30/07/2025
Голова Одеської ОДА Олег Кіпер разом із командиром 122 окремої бригади територіальної оборони Денисом Носіковим передали нашим бійцям нагороди від Президента України Володимира Зеленського...
Все новости



Архив номеров
июль 2025:
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31


© 2004—2025 «Вечерняя Одесса»   |   Письмо в редакцию
Общественно-политическая региональная газета
Создана Борисом Федоровичем Деревянко 1 июля 1973 года
Использование материалов «Вечерней Одессы» разрешается при условии ссылки на «Вечернюю Одессу». Для Интернет-изданий обязательной является прямая, открытая для поисковых систем, гиперссылка на цитируемую статью. | 0.036