За гуманизм, за демократию, за гражданское и национальное согласие!
Общественно-политическая газета
Газета «Вечерняя Одесса»
RSS

Далекое-близкое

В день рождения Бориса Деревянко поедем в Ивановку

№110—111 (10520—10521) // 05 октября 2017 г.
Завтра Первому редактору «Вечерней Одессы» исполнилось бы 79 лет

Завтра Первому редактору «Вечерней Одессы» исполнилось бы 79 лет

Не будь того злосчастного дня 11 августа 1997 года, коллеги и друзья Бориса Федоровича обязательно собрались бы в его рабочем кабинете, чтобы поздравить...

После трагического ухода из жизни нашего редактора мы стараемся день его рождения по возможности провести в Ивановке — на малой родине, не раз описанной в газетных очерках и книгах. И каждый раз журналисты «Вечерней Одессы» встречают здесь теплый прием. Память о своем известном земляке здесь чтут, газету, созданную Борисом Федоровичем, читают, и смысл именного указателя на школе имени Б. Ф. Деревянко понятен каждому ученику.

Завтра мы снова отправимся в Ивановку. Примем участие в вечере чествования ветеранов, представим землякам Бориса Федоровича новую книгу о нем, о газете. Вместе вспомним о человеке, которым нам одинаково дорог.

О поездке расскажем в следующих номерах.

Воспоминаниям о Б. Ф. Деревянко посвящен один из материалов сегодняшнего номера в приложении «192 сходинки».

Людина-плече

I.

Наше з Борисом Дерев’янком знайомство вiдбулося 1 вересня 1957 року в перервi першої лекцiйної пари у 14-iй аудиторiї навчального корпусу по вулицi Радянської Армiї (тепер — Преображенська), 24. В ту пору в добре знайомому одеситам будинку побiля Мiського саду розташовувалися не лише бiблiотека унiверситету iм. Мечникова, але й iсторичний та фiлологiчний факультети. До мене пiдiйшов по-спортивному статурний юнак з копицею кучеряво-чорного волосся на головi й блакитними очима. Простягнув руку:

— Давай знайомитися. Я — Борис.

14-та аудиторiя на другому поверсi i 28-ма на третьому були спроектованi амфiтеатром, в них вiльно вмiщалися паралельнi курси українського та росiйського вiддiлень фiлфаку — загалом сотня студентiв. В такому складi ми слухали лекцiї з так званих суспiльних дисциплiн, деякi iншi предмети. З того дня ми найчастiше сiдали поруч саме на «генеральних» парах. Заняття в групах i курсовi проходили в тiснуватих «горизонтальних» кабiнетах, де тримати мiсце для товариша не було заведено.

Ми охоче визначали собi «вiльнi пари», аби переглянути черговий фiльм, принаймнi 5 кiнотеатрiв локалiзувалися на вiдстанi 3—5 хвилин швидкої ходьби вiд мiсця навчання. Чорно-бiлий, кольоровий, далi — широкий кiноекран був для нас, учорашнiх селюкiв, ефективним практикумом з людинознавства, засобом урбанiзацiї свiтогляду, навичок, адаптацiї до одеського середовища. Лише у зрiлому вiцi прийшло усвiдомлення важливостi кiноунiверситетiв нашої молодостi, якi успiшно конкурували з лекцiями програм української, росiйської, зарубiжних лiтератур.

З початку осенi 1957-го подальшi 40 рокiв рухалися в життi то паралельним, то кiльватерним ходом — кожен у своєму темпi, коли прискорюючись, а коли й пригальмовуючи. За хрущовської вiдлиги українське вiддiлення нашого факультету нагадувало iнкубатор лiтературних обдарувань: тут був осередок творчої студiї унiверситету. Вже на другому курсi серед нас визначились прихильники основних жанрiв: найстарший нiбито узявся писати роман, очкарик з Вiнниччини дивував прихильнiстю до драматургiї, подруги-одеситки з iнтелiгентських родин перевiряли свої здiбностi коротким жанром прози. Українiзований чех Йозеф Андерш сенсацiйно дебютував кiлькома лiричними вiршами у київському журналi «Вiтчизна». Наш однокурсник через кiлька десятилiть увiчнив своє iм’я у складi трiумвiрату укладачiв першого (у двох томах) «Чесько-українського словника». Здається, що Володимир Базилевський, майбутнiй Шевченкiвський лауреат, з якихось причин не поспiшав вiдкривати перед ровесниками своє поетичне обдарування.

Третiм нашим унiверситетом була редакцiя обласної газети «Комсомольське плем’я», яку очолив наприкiнцi 60-х креативний i демократичний Ерванд Григор’янц. Пiсля розвiнчання культу особи Сталiна (здiйсненого на полiттехнологiчний копил, коли портрет вусатого деспота замiнили благiсно вiдретушованою парсуною дiдка з лисиною i професорською борiдкою) молодь в СРСР була охоплена патрiотичною готовнiстю до жертовної дiяльностi. Казахстанська цiлина, гiгантськi будови потужних виробництв, науково-технiчна революцiя, прорив у космос — це було справою переважно молодих рук, сердець i умiв. Зростала цiкавiсть до нових мистецьких i музичних форм, довiра до друкованого слова, зокрема, поезiї.

Григор’янц почав кардинально омолоджувати штат «Комсомольського племенi» на межi 60—70-х рокiв, водночас оновлюючи жанрово-стилiстичну палiтру газети. Борис Дерев’янко, який до вузу рiк пропрацював у райгазетi в Iванiвцi, став чи не першим представником «нової хвилi» — без диплома Київського або Львiвського журфаку. Менi Ерванд Геворкович запропонував роботу на пiвставки на 5-му курсi, пiд час зимової сесiї. В «КП» я застав уже й двох вихованцiв iнституту iнженерiв морського флоту — Бориса Нечерду i Вiталiя Орленка.

II.

Вiн був унiверсальним колумнiстом, його «Колонки редактора» разюче вiдрiзнялися вiд анонiмних «передових статей» в обох обласних партiйних газетах семидесятих рокiв. В нарисах демонстрував зрiлий письменницький хист. Час вiд часу друкував розлогi краєзнавчi розвiдки. Багато рокiв систематично писав квалiфiкованi футбольнi репортажi про матчi «Чорноморця», аналiтичнi огляди чемпiонатiв СРСР.

У «Вечерней Одессе» Дерев’янко вiд початку налаштувався на максимальнi творчi навантаження: при шестиразовому випуску на тиждень працював без вихiдних по 12-14 годин, не брав вiдпусток.

Маючи розлогий штатний розклад, Дерев’янко брав на роботу неофiтiв без «будь-якої» практики, бувало — «з порога». «Вечiрка» на роки стала полiгоном набуття журналiстської майстерностi, ристалищем творчих i кар’єрних амбiцiй. Через якихось десяток рокiв вирушили до Москви «iскрiвцi» (молодiжна газета вже стала «Комсомольською iскрою») Е. Григор’янц, Г. Семенова, Б. Чубар, М. Самвелян. I ось уже з гнiзда «Вечiрки» попрямували на пiвнiч талановитi В. Лошак, Ю. Макаров,

М. Бiлостоцька, О. Риковцева, а до Києва перебрався В. Гоцуленко. А далi до одеської редакторської касти повноправно влилися Є. Голубовський,

I. Розов, Ю. Женевська, В. Крохмальова, В. Барановський.

Борис болiсно переживав подiбнi довгi «рокiровки», де, як вiдомо з шахових правил, першим перемiщається «убiк» король. Дерев’янко таки в кожного з названих колег (а ще були десятки тих, хто знаходив собi мiсце комфортнiше чи кращу зарплатню) вклав чималий творчий капiтал, у складних ситуацiях був людиною-плечем. Врештi-решт редактор «ВО» таки усвiдомив — дiалектика життя. Тому брав на себе все бiльше навантажень, розумiючи, що газету творять не лише «золотi пера». Умiв вишукувати авторiв в кожному соцiальному сегментi — серед вчених i робiтникiв, медикiв i будiвельникiв, педагогiв i працiвникiв культури, у ветеранськiй гущi. До того ж матерiали людей поза штатом вимагав вiд секретарiату «ставити» найоперативнiше. Тираж газети вважав найточнiшим покажчиком самодостатностi i коефiцiєнту корисної дiї колективу.

«За Дерев’янка» в редакцiї не було другорядних чи привiлейованих пiдроздiлiв, хоч половину штату складали друкарки (в докомп’ютернi часи), коректори, секретарiат, своїми вважались полiграфiсти, зайнятi друком тиражу. Шеф переймався їхнiми проблемами i турботами, як тепер означують, 24/7: йшлося про житло чи здоров’я, дитячий садок для дитини чи умови працi, мiкроклiмат в окремiй редакцiйнiй кiмнатi.

Не стану приховувати вiд тих, хто особисто не знав Дерев’янка, не контактував з ним в розпалi робочого дня. Вiн мiг i голос пiдвищити, i прикре слiвце вжити. Але вже другоднi шукав найпершої нагоди порозумiтися з пiдлеглим, вибачитись. Так само швидко пробачав спiвробiтникам їхнi «зриви», не таїв обид, не мстив через роки-десятилiття, не торгував iмiджем газети у власних iнтересах.

III.

Наприкiнцi березня 1998 року мене запросили до редакцiї очiльницi «ВО» Лариса Бурчо i Людмила Гiпфрiх. Запропонували пiдготувати книгу до 25-рiччя створення газети

(1 липня 1973 р.). А ще наближалося 11 серпня — рiчниця загибелi Бориса Федоровича. Жодних концептуальних побажань чи щодо змiстового наповнення не було висловлено. На мiй розсуд!

Я взяв добу для роздумiв. Як сформулювати суспiльний запит на книжку? Журналiстське розслiдування? Але ж справу про вбивство Б. Д. ведуть двi слiдчi комiсiї — київська i одеська. Як вони спiвпрацюють — був випадковим свiдком (у присутностi ще кiлькох рядових працiвникiв редакцiї). Один слiдчий дiстає з кофра незнайомий прилад i починає обстежувати стiл i стiни поблизу редакторського стiльця. Iнший з безстороннiм виглядом розсiвся у низькому крiслi, в руках — рацiя. Раптом перший гарикає: «Виключи рацiю! Ти менi завадиш». Далi починають вимагати вiд секретарки вiдкрити сейф. Я протестую: немає нiкого з рiднi загиблого! Слiдчi наполягають на своєму. На знак протесту проти такої процедури — покидаю примiщення.

Писати колективний портрет Дерев’янка також зарано. У багатьох не пройшов шок вiд злодiйського вбивства... Отже — маю укласти авторську збiрку з публiкацiй самого Дерев’янка за 24 роки редакторства.

Зiзнаюся, виклик сприйняв як обов’язок, iмператив без варiантiв. Я майже чверть столiття був уважним читачем «ВО», знав «кухню», проблеми редакцiї, обговорював їх з покiйним другом i колегою. Пiзнiше втямив, що вдруге на такий стислий строк пiдготовки книги нiзащо б не погодився.

2 квiтня вiдкрив вiльний кабiнет поряд з приймальною. Одержав 24 рiчних комплекти пiдшивок i друкарську машинку зi стола Дерев’янка. Мав за приблизно 50 робочих днiв опрацювати усi пiдшивки: знайти, згадати публiкацiї редактора «Вечiрки», оцiнити їх актуальнiсть i спiвзвучнiсть часовi. Ставлю жорстку умову: вiдiбранi для републiкацiї матерiали мають бути того ж дня набранi на комп’ютерi й вичитанi коректорами. Цi пiдроздiли працювали i за рахунок скорочення обiдньої перерви, i пiсля робочого дня. Це була данина шани Редакторовi. Разом з цими службами ми таки встигли!

А наприкiнцi 2000 року я запропонував провести серед читачiв «Вечерней Одессы» конкурс-опитування «100 знаменитих одеситiв ХХ столiття» — на завершення мiлленiуму. Як активно вiдгукнулися тодi на наш заклик i одесити, i колишнi мешканцi мiста! Надсилали списки вiд цiлих родин i династiй. Всього у рiзних списках читачi назвали бiльш як 1100 iмен.

Наприкiнцi березня нового столiття газета надрукувала в двох номерах сто прiзвищ знаменитих одеситiв ХХ столiття. Прiзвище Бориса Федоровича Дерев’янка разом з приблизно двома десятками iнших було назване в кожному конкурсному списку!

Свої роздуми напередоднi дня народження Бориса Дерев’янка хочу завершити вiршем з моєї поетичної збiрки «Простiр» (1984 рiк).

Людина-плече

Б. Дерев’янковi

Укотре вже впав,небораче?..
Бiда тебе гне i пече.
А знову встаєш — i не плачеш,
Бо сперся на дружнє плече.

На силу не завжди багата,
Не з гурту фортунних нiкчем,
Невмiйко втекти i збрехати —
Така от людина-плече.

Їй випало всього на свiтi:
Буть воїном i сiвачем.
Уже й на космiчнiй орбiтi
Звелася надiйним плечем.

Такi не встигають сивiти,
Їх вiтром епохи сiче.
Такi не бажають змiнити
Своє занiмiле плече.

Такi передиху не просять,
Хоч як би було гаряче.
Таких на планетi задосить,
Щоб зняти її на плече.

...Запитує доля (до речi,
Вiд цього нiхто не втече):
— Ти з тих, хто сiдає на плечi,
Чи з тих, хто пiдставить плече?!

Анатолiй ГЛУЩАК



Комментарии
Добавить

Добавить комментарий к статье

Ваше имя: * Электронный адрес: *
Сообщение: *

Нет комментариев
Поиск:
Новости
11/10/2017
По поручению городского головы Геннадия Труханова, коммунальным предприятием «Муниципальная охрана» взят под круглосуточную охрану памятник архитектуры «Доходный дом А. П. Руссова» по ул. Садовой, 21...
11/10/2017
Сегодня, 12 октября, с 10.00 до 11.00 состоится прямая «горячая линия» заместителя начальника главного управления Пенсионного фонда Украины в Одесской области Татьяны Павловны Яворской...
11/10/2017
Погода в Одессе 13—19 октября
11/10/2017
Шановні військовослужбовці, сучасні українські герої! Щиро вітаю вас із Днем захисника України та Днем Українського козацтва...
11/10/2017
Вступил в силу резонансный закон о создании условий для мирного урегулирования ситуации в отдельных районах Донецкой и Луганской областей: тот самый, которым еще на год продлевается так называемый особый статус для временно оккупированной территории востока Украины...
Все новости



Архив номеров
октябрь 2017:
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31


© 2004—2017 «Вечерняя Одесса»   |   Письмо в редакцию
Общественно-политическая региональная газета
Создана Борисом Федоровичем Деревянко 1 июля 1973 года
Использование материалов «Вечерней Одессы» разрешается при условии ссылки на «Вечернюю Одессу». Для Интернет-изданий обязательной является прямая, открытая для поисковых систем, гиперссылка на цитируемую статью. | 0.019