|
|
   |
Чотири роки. Дивні відчуття охоплюють. Іноді здається, що все пережите з 24 лютого 2022 року вмістилося в один день — страшний, кривавий, вихровий в тотальному божевіллі, що відключає свідомість і волю, моментами паралізує від усвідомлення жаху, що твориться кожну секунду, приголомшує невідомими раніше звуками свисту ракет, наростаючого дзижчання безпілотника, гуркіту від чергового «прильоту».
А потім раптом ловиш себе на думці, що вже забув, як це — жити без війни. Дні мирного життя згадуються, як щось дуже далеке, як уламки подій із раннього дитинства. А війна зайняла все твоє свідоме життя, перетворившись на огидну константу. І що найстрашніше — абсолютно невідомо, коли війна завершиться. І чи завершиться взагалі…
Щоправда, зізнаюся, особисто я кілька разів переживав моменти душевного піднесення. Тоді здавалося, що ще день-два — і настане перемога. Відправка на дно морського крейсера «Москва», звільнення Харківської області та Херсона, бунт «вагнерівців», які вирішили йти маршем на Москву, захід українських військ на територію Курської області, клятви Трампа завершити бойові дії за 24 години — всі ці події збивали маятник рівноваги в душі. Але проходив тиждень-другий в очікуванні дива, і реальність вкотре перемагала надію.
Отак ми й прожили ці чотири роки. 1462 дні викреслених із нормального життя. А скільком українцям не судилося прожити і їх…
Дуже швидко прийшло розуміння: ворог, який ще вчора присягався у дружбі та споріднених почуттях, щиро бажає тебе та всіх, хто насмілився назватися українцями, тотально стерти з лиця землі. І для досягнення цієї мети він має намір здобути як військову перемогу, так і ментально «перепрошити» тих українців, хто залишився в країні.
Але вже з першого дня війни стало зрозуміло — наші доблесні воїни тримають удар. І готові дати відсіч. І не здаються, і не розбігаються, на що наївно розраховували фашисти ХХІ століття. Та про підтримку серед простих громадян України агресорові довелося забути одразу. Навпаки, з кожним новим обстрілом, з кожною новою втратою, з кожною новою трагічною звісткою з фронту ненависть до російського агресора тільки зростала і міасштабувалася.
«Київ за три дні» перетворився на чотири роки запеклої боротьби української нації за право бути собою. Нас хотіли знищити — але зробили лише сильнішими.
Колектив «Вечірньої Одеси» у перші ж дні повномасштабного вторгнення ухвалив рішення — працюємо, продовжуємо випускати газету. Днями спеціально підняв архів номерів. Одразу після трагічного дня початку війни ми зробили кілька спецвипусків в електронному вигляді. А в середині березня, як тільки стало зрозумілим, що наші партнери — видавництво «Чорномор’я» та «Укрпошта» — повернулися до робочого режиму, газета почала виходити у звичному паперовому форматі.
І виходить до сьогодні. Щочетверга. Без пропусків номерів. Без оголошення вимушених «канікул» через тяжку фінансову ситуацію, яку створила війна. Без пауз, хоч були моменти, коли взагалі не розуміли, як випускати газету. Зокрема, цієї зими — за тотальної відсутності електрики вдома та на роботі, у будівлі видавництва. Але ми не здавались, шукали вихід із тієї чи іншої дуже непростої ситуації. І продовжували випускати «Вечірню Одесу». Номер за номером, номер за номером.
Тож хочу щиро подякувати своїм колегам, членам колективу «Вечірньої Одеси» за їхню самовіддану роботу. І за відданість газеті. За віру в те, що «Вечірня Одеса» з честю пройде всі випробування і обов’язково розповість про перемогу, про її ціну та про подвиги на фронті та в тилу.
За час війни ми не відмовилися ні від чого, що входить до поняття «газета «Вечірня Одеса». Насамперед йдеться про конкурс «Люди справи» пам’яті Б. Ф. Дерев’янка. Кожен військовий рік ми підбивали підсумки, а потім урочисто нагороджували лауреатів. За що і можна дякувати війні, то тільки за те, що вона виявила справжніх героїв — людей, можливо, і не дуже помітних у мирний час, але які у війну продемонстрували незламність духу українців.
На другий рік війни газета відсвяткувала своє 50-річчя. Ювілей пройшов на життєствердній ноті. Хоча дату урочистого вечора, який пройшов в Одеській обласній
універсальній науковій бібліотеці імені
М. С. Грушевського, обрали з великими труднощами: у липні 2023 року місто зазнало кількох потужних ракетних ударів.
Наразі, до кінця четвертого року війни, «Вечірня Одеса» стає повноцінною медіаплатформою. Ми активно розвиваємо наші сторінки у Фейсбуці та Інстаграмі, готуємося робити подкасти на актуальні міські теми, зовсім скоро ви їх побачите. Газета бере активну участь у багатьох культурологічних проєктах, у тому числі, міжнародних. Зовсім недавно «Вечірня Одеса» приєдналася як інформаційний партнер до проєкту Odesa ID, незабаром у газеті з’являться матеріали під цією рубрикою.
Безумовно, ми щиро вдячні всім вам, нашим читачам та передплатникам, діловим партнерам та волонтерам, діячам культури та мистецтва, благодійникам та друзям з різних країн світу. Ваша підтримка щодня робить нас сильнішими.
І найголовніше: чотири роки війни дали розуміння — сила духу сильніша за ракети. Отже, треба жити, працювати, любити, допомагати один одному, підтримувати тих, хто потребує допомоги, дарувати тепло тим, хто втрачає надію. Тоді життя після війни буде таким, про яке зараз мріємо.
Олег Суслов