|
|
   |
Вільний народе незалежної України! І цим усе сказано. Всього чотири слова, але як багато стоїть за ними сьогодні. На 182-й день повномасштабної війни. Скільки в цих словах символів і сенсів, подвигів і втрат, радості й болю. А головне — скільки в них правди. Нашої правди. Правди про наше сьогодення, з якою неможливо сперечатися, бо неможливо не бачити й не визнавати. Ми вільний народ незалежної України. Після шести місяців, коли нас намагаються знищити, ми вільний народ незалежної України. І це правда про наше майбутнє. Вільний народ незалежної України.
Півроку тому Росія оголосила нам війну. 24 лютого вся Україна почула вибухи й постріли. І 24 серпня не мала почути слів «з Днем незалежності». 24 лютого нам казали: у вас немає шансів. 24 серпня ми кажемо: з Днем незалежності, Україно!
За ці шість місяців ми змінили історію, змінили світ і змінилися самі. Тепер точно знаємо, хто справді нам брат і друг, а хто навіть не випадковий знайомий. Хто не втратив своє ім’я та репутацію, а хто переживав, щоб терористи зберегли обличчя. Кому ми насправді не потрібні, а де для нас двері справді відчинені. Ми зрозуміли, хто є хто. А весь світ дізнався, хто такі українці. І що таке Україна. Більше ніхто не скаже про неї: це десь там, біля Росії.
Ми почали поважати себе. Зрозуміли, що попри будь-яку допомогу й підтримку ніхто, крім нас, не вигризатиме нашу незалежність. І ми об’єдналися.
Ми ще не мали «Хаймарсів», але мали людей, які готові зупиняти танки голими руками. Нам не були готові закрити небо, але ми мали людей, які були готові закрити собою рідну землю.
Український народ і його мужність надихнули весь світ. Дали людству нову надію, що справедливість не покинула наш цинічний світ остаточно. І в ньому все ще перемагає не сила, а правда. Не гроші, а цінності. Не нафта, а люди.
Ще вчора світ не був згуртованим. COVID-19 яскраво показав: кожен сам за себе. За шість місяців Україна це змінила. В усіх світових підручниках з історії буде розділ «Часи, коли світ об’єднала Україна». Коли в демократії знову виросли зуби. Коли тиранія отримує відповідь тією мовою, яку розуміє.
Хтось казав: Європа більше не гравець. Слабка, роз’єднана, пасивна, сонна. Україна збадьорила весь континент. Європа виходить на площі. Європа запроваджує жорсткі санкції. Європа одноголосно визнає: Україна — майбутній член Євросоюзу.
Великий бізнес зрозумів, що гроші все-таки пахнуть. Кров’ю, гаром, смертю. Корпорації та бренди йдуть з російського ринку, і люди стали важливішими, ніж потенційні збитки.
Ще ніколи у світі думка суспільства не мала такого впливу на політиків. Сьогодні люди диктують владі тренди й правила поведінки. Бути байдужим, неактивним, повільним соромно. Бути нерішучим і занадто обережним — соромно. Говорити мляво, розмито й занадто дипломатично — соромно. Не підтримувати Україну — соромно. І казати, що від України є втома, соромно. Це дуже зручна позиція: втома — це прикриття, щоб заплющити очі. І сьогодні ми чуємо від лідерів світу й від звичайних громадян: ми будемо з вами до кінця, до вашої перемоги.
Шановний народе!
Ми завжди віддавали шану всім борцям за незалежність, називали цей день головним святом, а синьо-жовтий прапор — святинею. Прикладали руку до серця, співаючи гімн, гордо промовляли «Слава Україні!» і «Героям слава!».
24 лютого нам випало підтвердити слова справами. Цього дня фактично відбувся другий всеукраїнський референдум. Знову — головне питання. Знову — визначальний вибір. Але цього разу сказати незалежності «так» треба було не в бюлетені, а в душі й совісті. Йти не на дільниці, а у військкомати, тероборону, волонтерський рух, інформаційні війська або ж просто стійко й сумлінно працювати на своєму місці, на повну силу, на спільну мету.
Ми змінилися всі. Хтось народився вдруге. Як людина, особистість, громадянин, патріот, просто як українець. І це, звичайно, добра новина. Хтось зник. Не загинув, не помер, але розчинився. Як людина, особистість, громадянин, як українець. І це насправді теж непогана новина. Ми більше не заважатимемо одне одному. Ми зробили вибір. Для когось — це Маріуполь. Для когось — Монако.
Але ми знаємо, кого більше. І ми нарешті стали справді єдиними. Нова нація, яка з’явилася на світ 24 лютого, о 4-й ранку. Не народилась, а відродилась. Нація, яка не плакала, не кричала, не злякалася. Не втекла. Не здалася. І не забула.
Цей прапор буде всюди, де має бути по праву. І на Донбасі. І в Криму. Ворог думав, ми зустрінемо квітами й шампанським. Натомість отримав вінки та коктейлі Молотова. Чекав на овації, а чує «хлопки».
Окупант вірив, що за кілька днів пройде парадом у центрі нашої столиці. Сьогодні на Хрещатику можна побачити цей «парад». Доказ, що ворожа техніка може з’явитися в центрі Києва тільки в такому вигляді. Спалена, зруйнована та знищена.
Нам неважливо, яка у вас армія, нам важливо, яка в нас земля. Ми будемо битися за неї до кінця.
Ми тримаємося шість місяців. Нам важко, але ми стиснули кулаки й вигризаємо свою долю. Кожен новий день — це нова причина не здаватися. Бо, пройшовши стільки всього, ми не маємо права не дійти до кінця.
Що для нас кінець війни? Раніше ми говорили: мир. Зараз кажемо: перемога.
Ми не шукатимемо з терористами порозуміння. Хоча розуміємо російську мову, яку ви прийшли захищати. І вбили тисячі людей, яких прийшли визволяти.
И нам гораздо больше понятен и близок Джонсон, который говорит по-английски, чем убийцы, насильники и мародеры, которые все это делали по-русски.
І ми не сідаємо за стіл переговорів через страх, із пістолетом біля скроні. Для нас найстрашніше залізо — не ракети, літаки, танки, а кайдани. Не окопи, а окови.
І ми піднімемо руки вгору лише один раз — коли святкуватимемо нашу перемогу. Всією Україною. Бо ми не торгуємо своїми землями і своїми людьми. Для нас Україна — це вся Україна. Усі 25 регіонів, без будь-яких поступок чи компромісів. Ми не знаємо цих слів, вони були зруйновані ракетами 24 лютого.
Донбас — це Україна. І ми повертатимемо його, хай яким буде цей шлях. Крим — це Україна. І ми його повертатимемо. Хай яким буде цей шлях.
Не хочете, щоб ваші солдати гинули? Звільніть наші землі. Не хочете, щоб ваші матері плакали? Звільніть наші землі. Ось такі прості й зрозумілі наші умови.
Вільний народе незалежної України!
Ми зустрічаємо цей день у різних місцях. Хтось — в окопах і бліндажах, у танках і БМП, на морі й у повітрі. Б’ється за незалежність на передовій. Хтось — у дорозі, в авто, вантажівках і потягах. Б’ється за незалежність, доправляючи необхідне тим, хто на передовій. А хтось — у смартфоні чи за комп’ютером. І теж б’ється за незалежність — збираючи кошти, щоб тим, хто в дорозі, було що везти тим, хто на передовій.
Ми зустрічаємо цей день у різних обставинах, умовах і навіть у різних часових поясах, але з єдиною метою — збереження незалежності та перемога України!
Ми об’єдналися.
З Днем Незалежності, Україно!
Слава Україні!