Воєнна муза В’ячеслава Раєвського

Творча зустріч від-булася днями в Одеській національній науковій бібліотеці. За словами її учасників, пройшла вона на одному подиху.

Чому військові під час війни звертаються до муз? Хтось — інтуїтивно, як запевняють психологи, через терапевтичний ефект мистецтва і письменства, зокрема, що допомагає упорядкуванню думок та емоцій. Хтось — заради добре усвідомленого бажання поділитися досвідом із менш досвідченими побратимами та широким загалом у час випробувань нашої держави на міцність. Давні греки нам підказують: Богиня пам’яті — це Мати усіх дев’яти муз. І, окрім муз різних напрямів літератури, персоніфікована Мати пам’яті також має серед доньок Музу історії та Музу жертовності й патріотизму. Українських воїнів на передовій відвідує навіть Муза танцю, яка уособлює зв’язок із рідною землею і культурою та абсолютну гармонію рухів душі й тіла. Тому, напевне, імпровізовані танці наших захисників у повному екіпіруванні «вірусяться» у соцмережах, неабияк піднімаючи бойовий дух і «солістам», і побратимам, і рідним.

У випадку з В’ячеславом Раєвським написання коротких автобіографічних оповідань про власний військовий і волонтерський досвід — прояв громадянської позиції і розуміння необхідності ділитися набутим досвідом, до чого також, за його словами, постійно спонукають колеги, друзі і «френди» у соцмережі Фейсбук. Деякі з них були присутні на зустрічі 7 березня в Одеській національній науковій бібліотеці. А вмінню офіцера розповідати з гумором цікаві історії на базі правдивих подій позаздрили б відомі стендапери. Тому очікувано, що творча зустріч військового і письменника в ОННБ із (переважно) студентами одеських навчальних закладів пройшла на одному подиху.

Ірина Бірюкова, заслужений працівник культури України, генеральний директор ОННБ, розповіла: «10 років тому, коли для багатьох ще було «все неоднозначно», мені пощастило зустріти людину, якій було зрозуміло все одразу і яка вміла вдало доносити інформацію. Ми разом із В’ячеславом здобували освіту у сфері інформатизації державного управління. У ці роки переживали разом події Майдану, обговорювали анексію Криму. Одного разу ми перетнулися, і він подарував свою книжку. Це було дуже приємно, я сприйняла її дуже особистісно, а не як шкільний підручник, оскільки знала автора. У цій російсько-українській війні у нас все більше героїчних і неймовірних сюжетів, де за кожною історією є конкретне ім’я. Я також історик за освітою, і через деякий час ми розглядатимемо війну з точки зору історичної ретроспективи, оглядаючи періоди у десятиліття, століття. Зараз щодня після ночі обстрілів і тривог прокидаємося з величезною вдячністю нашим захисникам і захисницям, які виборюють територіальну цілісність нашої держави». Ірина Бірюкова запропонувала присутнім вшанувати загиблих у цій війні хвилиною мовчання.

Раєвський з початку російсько-української війни (з 2014 року) працював у відповідальному напрямку стратегічних комунікацій Генштабу Збройних Сил України, а саме у сфері цивільно-військового співробітництва (Сivil Мilitary Сooperation): опікувався населенням поблизу зони бойових дій. Приємно, що попри високе положення у структурі Міністерства оборони, полковник В’ячеслав Раєвський був і залишається відкритим і простим у спілкуванні співрозмовником.

Зацікавленій аудиторії не хотілося розходитися, відпускати вмілого розповідача. Цікавили всі етапи діяльності офіцера: командна, штабна, наукова, викладацька робота. Питання до героя вечора були різні. Приміром, про переосмислення досвіду цивільного життя на війні; чи спорт (трейл і марафонський біг) допомагає відновлюватися поза лінією вогню. Спираючись на образне мислення, спікер, врахувавши майбутній фах юнаків, розповів студентам державного університету інтелектуальних технологій і зв’язку про те, чим діапазони радіохвиль схожі на етапи життя людини. І ще — як радіоінженери на війні обходяться без спеціального узгоджувального пристрою (розрахувавши довжину антени під робочу частоту).

Кадровий військовий із позивним «ПозитиVV» і сукупним 30-річним стажем командира, офіцера Генерального штабу Збройних Сил України, науковця і викладача військового вишу вважає: якщо книжка хоч одному читачеві допомогла — вона свою місію виконала. У збірці лаконічних оповідань В’ячеслава Раєвського немає розлогих пояснень, менторства. Сам автор виступає у ролі позитивного героя з почуттям гумору, авторські емоції спроможні запалити в душі читача певний настрій, ідею.

Напевно, більшість учасників творчої зустрічі з Раєвським запам’ятала чи взяла собі на озброєння кредо автора: «Роби що можеш, з тим, що маєш, там, де знаходишся!».

Ірина Андрійчук