|
|
   |
Президенти України Леонiд Кравчук, Леонiд Кучма, Вiктор Ющенко опублiкували спiльне Звернення до нацiї i парламенту пiд назвою «День Української державностi». Початок цього документу можемо назвати iсторичним вiдкриттям, сенсацiйним посиланням на авторитетне наукове джерело.
«Творення Української державностi вiдбувалося впродовж тисячолiття.
Пiдтвердженням того є визнання мiжнародною спiльнотою Київської Русi ще 838 року.
Бертинськi аннали (пам’ятка середньовiччя 830-882 рр.) повiдомляли, що посольство русiв вiд iменi Руської держави 838 року уклало Торговельну угоду з Вiзантiйською iмперiєю. Тому на пiдставi цiєї найдавнiшої згадки у захiдноєвропейському документi однозначно стверджуємо про iснування України — Русi вже 1180 рокiв.
Наступним етапом, який доповнив i розвинув державнiсть Київської Русi, було Галицько-Волинське князiвство. Найбiльшого розвитку воно досягло за часiв князя Данила Романовича (1238—1264 рр.) i за рiвнем економiки та культури увiйшло до найпередовiших країн Європи. Її правителi, на чолi з Папою Римським, визнавали галицько-волинських князiв Романовичiв законними правонаступниками володарiв Русi. Пiдтвердженням того є коронування князя Данила в листопадi 1253 року «свiтлiшим королем всiєї Русi».
...Наступним етапом розвитку Української державностi є перемога української Нацiональної революцiї в серединi XVII столiття. Її результатом стало вiдродження Української держави, яку ми називаємо Гетьманщиною.
Вiдродження Української козацької держави, яке означилось формуванням правової системи, було закрiплено у Зборiвському договорi (серпень 1649 р.) з Рiччю Посполитою i мало мiжнародне визнання угодами з Туреччиною, Угорщиною, Австрiєю, Валахiєю, Молдовою.
У процесi утвердження Українська держава сформувала всi належнi ознаки публiчної влади: законодавчу, виконавчу i судову, закрiпила власну етнiчну територiю свого народу, зорганiзувала вiйсько як гарант власного iснування, податкову систему i налагодила постiйнi мiжнароднi зв’язки».
Перервемо цитування Звернення трьох президентiв України, яке є iсторико-юридичним конспектом хронологiї i перiодизацiї Української державностi, акцентуванням тяглостi мiжнародної легiтимiзацiї нашої Батькiвщини шляхом дво- i багатостороннiх угод, послiдовностi нацiонально-визвольних змагань i революцiй за вiдновлення її полiтичного i економiчного суверенiтету.
Дата — 838 рiк — дiйсно постає вiкопомною i скрижально-iсторичною. Чомусь не знаходимо її у хронiках українських знавцiв минулого, в працях iсторикiв?! Адже за аналогiєю можемо послатися на Болгарiю: вiдлiк її державностi ведеться вiд 681 року — дати пiдписання мирного договору з уже згадуваною Вiзантiєю. У 1981 роцi болгарський народ вiдзначав 13 вiкiв своєї державностi. Чи може хтось з лiтнiх нинi українцiв пригадати, як реагував на цю подiю Радянський Союз, iмперсько-комунiстична Москва? «Старший брат» нiзащо не визнавав слов’янсько-державного первородства анi українцiв, анi болгар.
Є у Зверненнi президентiв України виразне посилання i деяким нашим сусiдам на захiдних кордонах — iдея соборностi територiй та людностi була i залишається для українцiв основоположною. Читаємо:
«Найбiльшою подiєю в iсторiї сучасної України стало прийняття 24 серпня 1991 року Акта проголошення незалежностi України i створення самостiйної держави — України, та зазначено, що її територiя є неподiльною i недоторканною, на її територiю поширилась чиннiсть виключно Конституцiї та законiв України. 1 грудня 1991 року Акт проголошення незалежностi України був одностайно схвалений її народом на Всеукраїнському референдумi. Його пiдтримали понад 90 вiдсоткiв громадян держави».
Пiсля зустрiчi з авторами Звернення голова Верховної Ради Андрiй Парубiй пiдкреслив: «Iдея трьох президентiв України — законодавчо встановити День Української державностi — надзвичайно актуальна i заслуговує на пiдтримку Верховної Ради. Вважаю, пiсля загальнонацiонального обговорення, фахових дискусiй ми приймемо вiдповiдне обґрунтоване рiшення. Український парламент був i залишається форпостом українства, тому всi iнiцiативи, спрямованi на вiдновлення нашої iсторичної пам’ятi, утвердження української мови, розвиток української культури, змiцнення нашої незалежностi i державностi, будуть нами пiдтриманi».