|
|
   |
Повномасштабна війна загострила проблему домашнього насильства в Україні. Випадки фізичного, психологічного й іншого тиску існували й раніше. Але під час війни потерпілі рідше звертаються по допомогу — мовляв, є важливіші проблеми. Де шукати захисту від проявів насильства? Розповідаємо історію юної мами Анжеліки про її шлях до життєвих змін.
Анжеліка та її майбутній чоловік Олег познайомилися ще підлітками. Вже у 15 дівчина відчула перші прояви насильства. «Інколи він кричав на мене, психологічно тиснув. А я терпіла. Коли чоловік вперше підняв на мене руку, я переконувала себе, що «просто так вийшло». У 16 Анжеліка завагітніла, й пара одружилася. Та навіть народження сина не змінило ситуацію, стосунки тільки погіршились. Олег зловживав алкоголем, працювати відмовлявся. Юній дівчині довелося утримувати сім’ю самотужки. Анжеліка бралася за будь-яку роботу: працювала й на заводі, й у супермаркеті, й промоутером стартових пакетів мобільного зв’язку.
Водночас агресія її чоловіка зростала. Він бив Анжеліку руками й ногами, навіть тоді, коли та тримала восьмимісячного малюка. Це стало останньою краплею: молода мама вирішила більше не терпіти та пішла від чоловіка-аб’юзера. З малюком, без роботи та перспектив вона звернулась по допомогу.
Кар’єрна радниця хабу «Розірви коло», створеного за підтримки UNFPA, допомогла Анжеліці впоратись з емоціями та влаштуватися на безоплатні курси манікюру. Нині жінка працює майстринею манікюру та любить те, чим займається. Крім того, Анжеліка знову закохалася і зрозуміла, що стосунки можуть будуватися на взаємній повазі.
Фізичне та психологічне насильство всі чотири роки, які вона була у шлюбі, Анжеліка терпіла лише через страх осуду з боку знайомих. На жаль, це вплинуло на розвиток її дитини: «Син погано реагує на гучні звуки. Інколи сильно нервує без причини».
Рішення розірвати коло насильства стало єдиним правильним, і зараз Анжеліка щаслива в нових стосунках, а також професійно реалізована.
До речі, від фізичного насильства вдома в Україні щороку страждають понад 1,8 млн. жінок. І лише 10% з них звертаються по допомогу. Дослідження Фонду ООН у галузі народонаселення (2021 р.) свідчить: 80% українців вважають, що жінка не повинна «закривати очі» на насильство з боку чоловіка заради збереження сім’ї.
Портрету постраждалих від домашнього насильства не існує. Від нього потерпають жінки та чоловіки різного віку, які живуть у містах і селах, мають різний рівень освіти та заробітку. Водночас існує закономірність, пов’зана з економічним становищем: фінансово залежні жінки страждають від домашнього насильства частіше та рідше звертаються по допомогу. Причина страху та мовчання жінок — невпевненість у спроможності самостійно забезпечувати себе та дітей.
Крім того, більшість жінок, постраждалих від фізичного або сексуального насильства, відчули також і психологічний тиск. Кривдники можуть обмежувати жінок у спілкуванні з друзями та близькими, контролювати мобільний телефон та особисті листування, забороняти виходити з дому тощо.
Особливо гостро проблема домашнього насильства проявляється зараз, під час повномасштабної війни на території України. Психологиня мобільної бригади соціально-психологічної допомоги у місті Луцьк Вікторія Майструк пояснює: соціальне напруження кривдники можуть «зганяти» всередині сім’ї. Лють та агресію, зокрема, може провокувати втрата роботи та недоступність звичних, базових речей.
Попри війну, виправдання насильству немає. До того ж нині є чимало шляхів подолати насильство та розпочати життя спочатку. Зокрема, національна безкоштовна «гаряча лінія» запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерній дискримінації надає безперервні психологічні консультації за номером 116-123. Кол-центр працює за підтримки Фонду ООН у галузі народонаселення на базі ГО «Ла Страда». Працює урядовий кол-центр за номером 15-47. Також створено 30 бригад соціально-психологічної допомоги постраждалим від домашнього та гендерно зумовленого насильства у 17 містах України. Соціальні працівники та психологи таких бригад надають екстрену і планову допомогу як місцевому населенню, так і внутрішньо переміщеним особам.
Як захистити себе у випадку домашнього насильства? «По-перше, не потрібно боятися та соромитися звернутися по допомогу. Люди, особливо в маленьких містах, де всі одне одного знають, бояться широкого розголосу. Насправді ж ваше оточення сьогодні поговорить, а назавтра забуде. Терпіти знущання через страх осуду не варто. Кожен із нас має право прожити щасливе життя. Варто набратися сил і повірити в те, що тебе підтримають», — наголошує фахівчиня із соціальної роботи мобільної бригади соціально-психологічної допомоги у місті Луцьк Наталія Журавльова.
Коли потерпілі зважуються розповісти про свій досвід, діляться переживаннями та побоюваннями, вони ніби звільняються від напруги, відчувають полегшення, додає Наталія.
Одна з клієнток Вікторії Майструк і Наталії Журавльової зізналась: спочатку їй було дуже соромно викликати поліцію та розповісти про свою проблему. Однак уже наступного дня додому до жінки приїхали фахівчині соціально-психологічної допомоги та проконсультували її. Якби після виклику поліції жінку не скерували до компетентних служб, вона могла б опустити руки й продовжувати терпіти насильство. Постраждала отримала психологічну та юридичну допомогу. Тепер вона знає, що в будь-який момент може просто зателефонувати туди, де їй підкажуть, як краще вчинити в тій чи іншій ситуації.
«Спілкуючись із цією жінкою, я чую в її голосі нотки піднесення та віри в себе. Людина більше не боїться відстоювати свої права», — додає психологиня Вікторія Майструк.
Ольга ТАТОХІНА. Статтю підготовлено в межах програми гуманітарного реагування UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення, за підтримки CERF