|
|
   |
Поділитися з вами думками та аналізом ситуації мене спонукала презентація 39-го випуску альманаху «Південь — Захід. Одесика», що відбулася в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці імені М. Грушевського на початку березня.
Нагадаю, альманах виходить з 2006 року два рази на рік, традиційно — до Дня утворення Одеської області у лютому та Дня міста у вересні. Попри війну, тривалі повітряні тривоги, вибухи та безсонні ночі, блекаути і сувору зиму ми продовжуємо працювати. Фундатори видання та авторський колектив — на своєму посту: ретельно збирають, опрацьовують краєзнавчу спадщину, розплутуючи загадки минулого та фіксуючи буремну сучасність.
«Південь — Захід. Одесика» і надалі залишається простором для діалогу поколінь, демократичним фаховим майданчиком для осмислення історії, культури та суспільних процесів Півдня України, платформою для наукового пошуку та інтелектуальної спільнодії, що сприяє розумінню минулого задля відповідального творення майбутнього.
Війна, яка точиться, спонукає дослідників до глибинного вивчення історичних подій, які так чи інакше стосуються воєнних часів. Історичні дослідження — це не тільки спомин про минуле, це, насамперед, ключ до того, щоб в майбутньому уникнути помилок. Сьогодні, як ніколи, важливо об’єктивно усвідомлювати такі уроки минулого, щоб належним чином оцінювати події сьогодення. Тож, аналізуючи матеріали нового випуску видання «Південь — Захід. Одесика», у спілкуванні із аудиторією, торкнувся низки актуальних питань світової політики щодо ситуації в країні та впливу на неї різноманітних геополітичних факторів.
Почнемо із аналізу ситуації, що склалася в Україні. Я скористався матеріалами аналітичної записки «Антикризового штабу стійкості економіки в умовах війни». Антикризовий штаб — це інституція, яка діє з початку повномасштабної агресії РФ проти України. В її роботі беруть участь представники: парламенту, уряду, потужних національних асоціацій української економіки, бізнесу, Національної академії наук України, практики та господарники територіальних громад, ветеранських та молодіжних організацій, а також члени об’єднань з питань охорони здоров’я, фізичної та психосоціальної реабілітації. До діяльності Антикризового штабу також залучені незалежні експертні, аналітичні центри, міжнародні партнери. Штаб розробляє та пропонує конкретні дієві кроки відновлення України та розвитку її економіки. Отже, пропоную вашій увазі висновки експертів та запропоновані шляхи розв’язання проблем.
«Початок 2026 р. охарактеризувався значним зростанням комбінованих атак російського агресора на енергетичну, транспортну, промислову та соціальну інфраструктуру України, у тому числі столиці — міста Києва та Одеси. Не маючи значних просувань на фронті, агресор ставить за мету руйнацію умов функціонування економіки, життєдіяльності суспільства та створення передумов гуманітарної катастрофи. Тисячі будинків, сотні тисяч громадян втратили базові умови існування: електро-, теплозабезпечення, водопостачання.
За даними експертів оцінка завданої шкоди та потреб на відновлення впродовж наступного десятиліття станом на 31 грудня 2025 року становить понад 500 мільярдів євро. Це майже втричі перевищує очікуваний номінальний ВВП України за 2025 рік.
Значно збільшує масштаби ризиків не тільки затяжна війна на виснаження ресурсів, але й поступове зростання внутрішнього політичного напруження на тлі зниження ефективності, рівня компетентності системи державної влади та наслідків деформації конституційної системи стримувань та противаг законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, інституційної неспроможності подолати явища корупції у вищих ешелонах влади.
Таким чином, усі зазначені показники та тенденції підтверджують жорстку необхідність завершення «гарячої фази» війни на збалансованих умовах. Це необхідно як для збереження самого цінного — життя людей, так і можливості перезавантаження конституційними методами державної влади шляхом демократичних виборів як одного із головних факторів відновлення України на засадах справедливої, конкурентної держави.
І тут необхідно врахувати стратегічно важливі фактори.
Затягування в часі завершення «гарячої фази» війни може призвести до трагічного варіанту «мир через катастрофу» та зростання втрат України, яким немає аналогів з часів Другої світової війни.
Виходячи із найактуальнішого завдання підвищення інституційної дієздатності органів державної влади, вибори для України — не самоціль, а можливість конституційним правовим шляхом перезавантажити владну систему. З урахуванням складного кризового стану економіки, гуманітарних та соціально-психологічних наслідків для суспільства повномасштабної війни, обсягу роботи з адаптації законодавчої, нормативної бази, у тому числі верифікації реєстру виборців (за даними ООН, за кордоном перебуває близько 7 млн. українських біженців, до 5 млн. є внутрішніми біженцями), потрібен час (як перехідний період), орієнтовно до 1—1,5 років для реалізації спільної програми дій України, США, міжнародних партнeрiв.
Програма дій перехідного періоду має передбачати такі етапи:
1. Завершення в максимально стислі терміни «гарячої фази» війни на збалансованих умовах, спільних компромісах як результат дій США, України, міжнародних партнерів, із врахуванням переговорного процесу з рф.
2. Створення антикризової коаліції в парламенті на підставі коаліційної міжфракційної угоди; чітке формулювання спільно з міжнародними партнерами стратегічних цілей збереження державності України та підготовки, проведення прозорих виборів Президента України, Верховної Ради України.
3. Формування уряду перехідного періоду на принципах професіоналізму та нульової толерантності до корупції.
4. Формування за результатами виборів конституційних органів законодавчої та виконавчої державної влади України. На усіх етапах реалізації програми дій мають принципове значення такі чинники, як: розвиток структурованого громадянського суспільства, діалог на основі співпраці із ЗМІ, спільне розуміння масштабів ризиків та втрат, необхідності прийняття складних рішень на основі критичного мислення, відповідальності за поточний стан справ та майбутнє України».
Разом із тим маємо розуміти, що «українська проблема» є частиною трансформацій світового порядку, що характеризуються зростанням геополітичної напруженості, ослабленням систем міжнародної безпеки та посиленням глобальної конкуренції між державами. За таких умов питання безпеки України, її суверенітету та відновлення мають розглядатися не лише як внутрішнє завдання, а й як складова формування нової архітектури міжнародної стабільності.
Тож, реалізація вищезазначеного неможлива без урахування зовнішньополітичних факторів. Проаналізуємо їх та, насамперед, визначимо головні проблеми і фактори, що становлять загрози сьогодення.
1. Розповсюдження ядерної зброї, екологічний стан, демографічний аспект у контексті біженців; економічна взаємозалежність; дезінформація та її поширення. Ми спостерігаємо, як починає розхитуватись світовий порядок та стаємо свідками системної, моральної, політичної корупції. Зовнішня політика перетворюється на ланцюжок ситуативних рішень, а зовнішня політики США — це джерело додаткової нестабільності у світі. Венесуела, Куба, Гренландія, Іран. Світ охопила «ера токсичної конкуренції».
2. У лютому 2026 року добіг кінця термін дії Договору про стратегічне наступальне озброєння. Таким чином світ опинився у небезпечному договірно-правовому вакуумі. На цей час немає ніякої передбачуваності у головній сфері воєнного балансу і контролю над ядерним озброєнням. Країни з ядерним озброєнням почнуть виконувати свої програми модернізації стратегічних сил поза будь-якими каналами угод. Домінуюча ядерна біполярність зміниться багатополярністю. Таким чином, підвищуються ризики непередбачуваності, що може призвести до трагічних наслідків. Тільки факти: на чолі США — людина, якій за два місяці виповниться 80 років, а керівником ракетних програм у Північній Кореї призначена 13-річна дівчина.
3. США нав’язали союзникам по НАТО асигнування на оборону у розмірі 5% від ВВП. І лише прем’єр-міністр Іспанії категорично виключив збільшення воєнних видатків, вважаючи це не тільки нераціональним, а навіть контрпродуктивним «для зміцнення європейської обороноспроможності і «несумісним з нашою соціальною державою і нашим світоглядом».
4. У заявах НАТО часто наголошується на «непохитності» зв’язків та зобов’язань держав-членів. Певною мірою експерти пов’язують це із парадоксальною ситуацією: людина, яка примушує нас вкладати більше грошей і поводить себе, як «бос», менш за все може бути готовою залишатися поруч з нами, виявляючи при цьому «приязнь по відношенню до нашого головного противника».
Вочевидь, українське питання вбило клин між Європою та США. Команда Трампа розглядає Європу, як паразитуючого союзника-нахлібника, а її ліберальні демократії — як політичне та ідеологічне протистояння. Водночас і в Європі розгорнулася боротьба за гегемонію. Лідери Франції, Німеччини, Великої Британії, Польщі заявили про себе як про авангард мобілізації європейців на підтримку Києва, але запропоновані ними ініціативи не увінчалися успіхом.
Мирний план не усуває причин війни і не забезпечує сталої безпеки України. Відомий український історик та дослідник України та Східної Європи, професор Ярослав Грицак стверджує: «Росія ставиться до України, як арабський світ до Ізраїлю: для обох існування незалежних держав є непорозумінням чи історичною помилкою, яку треба виправити».
Отже, події останніх років переконливо демонструють: Україна опинилася у точці історичного перелому, де внутрішні виклики тісно переплітаються із глибокими трансформаціями світового порядку. Війна виснажує ресурси держави, руйнує економічну та соціальну інфраструктуру, створює гуманітарні ризики і водночас загострює питання ефективності державного управління.
У цих умовах головним завданням стає не лише збереження державності, а й формування нової моделі розвитку, здатної забезпечити стійкість країни у довгостроковій перспективі. Саме тому завершення «гарячої фази» конфлікту має стати одним із ключових пріоритетів міжнародної дипломатії.
Проте мир сам по собі не гарантує стабільності. Україна потребує глибокого інституційного перезавантаження влади, посилення відповідальності політичних еліт і відновлення довіри суспільства до державних інститутів.
Таким чином, майбутнє України залежить від здатності суспільства і політичних еліт діяти відповідально, стратегічно та консолідовано. Лише поєднання внутрішніх реформ, сильної державної інституційності та підтримки міжнародної спільноти здатне забезпечити Україні не просто виживання у складному світі, а реальну перспективу розвитку як сучасної, демократичної та конкурентної держави.
Сергій ГРИНЕВЕЦЬКИЙ. Почесний громадянин Одеси та Одеської області, депутат Одеського обласної ради