|
|
   |
Таке питання стало головним на порядку денному життя одеситів після того, як три тижні тому, 26 липня, голова Одеської обласної державної (військової) адміністрації Олег Кіпер, виконуючи норми Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні та деколонізацію топонімії», підписав розпорядження про перейменування на Одещині 347 топонімів. Одеса отримала 84 нові назви вулиць, скверів та провулків.
Чи несподіваним було таке розпорядження? Безперечно, ні. По-перше, вищезгаданий закон містив чіткі критерії, за якими мала проходити деколонізація топонімів, що передбачала відмову від старих назв вулиць і площ, що містять символіку російської імперської політики або присвячені подіям, що глорифицюють імперське чи радянське минуле. По-друге, алгоритм перейменування передбачав кілька етапів. Якщо говорити про Одесу, то повноваження змінити назви вулиць та площ спочатку надавалися депутатам міської ради та меру. Така робота проводилася, частина перейменувань відбулася, але до дедлайну, 27 квітня, завершити повністю не встигли. Зокрема деякі назви, що відсилають до імперського минулого, наприклад, вулиці Пушкінська або Жуковського, все одно залишилися на карті міста.
Тому обов’язки завершити процедуру перейменування перейшли до обласної влади. До 7 липня департамент культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини приймав пропозиції щодо нових назв. Тобто за бажання можна було взяти участь в обговоренні. Ця ремарка стосується тези про те, що «з нами не порадилися». Інша справа: а чи прислухалися б до тих, хто виступав проти, чи вислухали б їх аргументи?
Ну а потім з’явилося вищезгадане розпорядження голови обласної державної військової адміністрації. Про те, як воно готувалося, розповіла заступник директора департаменту культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини ОВА Ярослава Різникова:
«Було прибрано назви, які містили символіку російської імперської політики або які були присвячені особам/подіям, що підпадали під дію Закону. Частина пропозицій була надана громадськими організаціями й окремими громадянами, частина напрацьовувалась в дискусіях, часто дуже бурхливих, в рамках робочої групи, до складу якої увійшли представники Інституту національної пам’яті, громадських організацій, закладів культури, науковці.
Для перейменування використані імена наших героїв-воїнів, які віддали життя за Україну у новітній російсько-українській війні (Віталій Блажко, Ярослав Баїс, Віталій Гуляєв, Олександр Станков та інші); українців, які відстоювали незалежність України у різні часи нашої історії, або були відомими науковцями, митцями та освітянами (Всеволод Змієнко, Михайло Омельянович-Павленко, Іван Луценко, Святослав Караванський, Ніна Строката, Ганна Михайленко, Микола Савич, Анатолій Бачинський, Дмитро Дорошенко, Михайло Бойчук, Кіра Муратова, Олександр Ройтбурд, Зоя Пасічна, Володимир Рутківський, Ростислав Палецький, Галина Могильницька, Василь Фащенко, Михайло Болтенко, Іван Яценко та інші).
Матимемо три великих проспекти в Одесі, названі іменами знакових постатей — Ярослава Мудрого (колишній академіка Глушка), Володимира Великого (колишній Добровольського), а також Лесі Українки (колишній Гагаріна).
В Одесі з’явиться тепер вулиця героїчної 28-ї бригади замість Паустовського, бульвар Військово- Морських Сил замість Жванецького, замість провулку Лермонтовського 2-го — провулок Госпітальєрів — на честь добровольчої організації парамедиків, що була заснована на початку бойових дій в Україні у 2014 році.
Зроблено також акцент на поверненні деяких суто історичних назв. Так, вулиці Пушкінській буде повернено назву Італійська, провулку Чайковського — Театральний, Гагарінському плато — Аркадійське. До речі, площа Думська стане Біржевою, оскільки мерія розміщується в будівлі старої одеської біржі — пам’ятці архітектури національного значення, а «думи» — це чисто російська форма управління.
Як на мене, показовою в процесі створення української політичної нації та в контексті війни за цілісність та незалежність України є назва вулиці на честь Героя України Решата Аметова (колишня Романа Кармена), що став першою жертвою сучасної російсько-української війни, а також сквер на честь першого голови уряду Кримської Народної Республіки, яка була проголошена у 1917 році, автора кримськотатарського національного гімну Ant etkenmen! («Я присягнувся!») Номана Челебіджіхана (колишній
К. Паустовського).
На жаль, деякі з цих імен були недооцінені і часто не достатньо відомі широкому загалу, і це цілком зрозуміло — українська історія затиралась, нищилась і замовчувалась. Тому будемо розповідати про нові назви вулиць, привертати увагу до цих особистостей».
Звістка про масштабне перейменування одеських топонімів викликала у місті бурхливу реакцію. Так, мер Одеси пообіцяв вжити всіх передбачених законом заходів, щоб скасувати вищеназване рішення обласної влади.
«Стаття 5 закону про деколонізацію чітко визначає, що заборона не поширюється на об’єкти всесвітньої спадщини. Якщо говоримо про пам’ятник Пушкіну, то він знаходиться в зоні саме такого об’єкта — історичного центру Одеси, що перебуває під захистом ЮНЕСКО. Відповідно демонтаж цього пам’ятника призведе до порушення цілісності і автентичності об’єкта всесвітньої спадщини, негативно вплине на його видатну універсальну цінність», — заявив Геннадій Труханов.
Також мер виступає проти перейменування вулиць, названих на честь відомих одеситів. Адже з 2019 року Одеса є літературним містом ЮНЕСКО, а подібне перейменування, на його думку, може «не тільки поставити під сумнів позицію міжнародної спільноти щодо нашої спадщини, а й нівелювати цінність літературної Одеси в масштабах світу».
«Виходячи з логіки «деколонізаторів», ми маємо відмовитись від всього того, що зробило Одесу світовим брендом. Говорячи простою мовою — це «обнуляє» наше місто», — зазначив мер.
На телеграм-каналі Геннадія Труханова було оперативно проведено онлайн-голосування на тему перейменування, проте отриманий результат туману не розсіяв. Число прихильників нових назв і іх противників виявилося приблизно рівним. Сторони почали звинувачувати одна одну у застосуванні комп’ютерних технологій для накрутки голосів, але факт залишився фактом: нічия.
Потім голова Одеської обласної державної (військової) адміністрації Олег Кіпер відповів Геннадію Труханову:
«У нинішніх реаліях в українському місті не місце вулицям на честь людей, що отримували з рук путіна медалі або співпрацювали з КДБ чи оспівували радянський союз з імперією.
Сучасна українська Одеса — це про людей, про молодь, що ціною власного життя та здоров’я боронять незалежність, про сучасних діячів мистецтв, письменників, поетів. Саме зараз південній перлині України випав історичний шанс відірватися від імперських наративів та бути сучасним культурно незалежним українським містом, а не жити минулим.
А якщо комусь дуже кортить прогулюватися вулицями з імперськими/радянськими назвами — є москва та уфа, а не українська Одеса.
В Одесі такого не буде».
А що буде? Питання не таке просте, як здається. Адже публічна дискусія між противниками і прихильниками вищеназваних перейменувань, що розгорнулася в соціальних мережах, досягла такого градусу кипіння, що війна, що триває третій рік, щоденні повідомлення про втрати на фронті, численні внутрішні проблеми країни якось пішли на другий план…
При цьому зрозуміло, що це лише початок процесу. Повторимося: Геннадій Труханов пообіцяв відмінити розпорядження голови обласної державної (військової) адміністрації, а Олег Кіпер запевнив, що жити минулим Одеса не буде. А це означає, що місту доведеться жити в умовах наростаючого протистояння з непередбачуваним результатом.
На жаль, тема перейменування міських вулиць та площ внесла серйозний розкол у лавах одеситів. Погляд перших: новий час диктує нову топоніміку. Повномасштабне вторгнення північного сусіда, героїчний супротив українців, справжній подвиг волонтерів змусили інакше поглянути на історію своєї країни. І в цій історії не повинно бути родимих плям від минулого життя. Адже агресор, захоплюючи наші землі, одразу ж брався відновлювати пам’ятники радянської доби та повертати імперську топоніміку.
Друга думка: не можна Одесу позбавляти того, що зробило її Одесою, що лягло в основу неповторного одеського духу та особливої ментальності одеситів. Тому на карті міста мають бути імена Жванецького, Бабеля, Олеші, Ільфа та Петрова, Паустовського — незалежно від того, що вони робили і чим відзначилися у своєму приватному житті.
Треті вважають, що можна перейменовувати. І навіть треба. Але лише після завершення війни. Тому що чим вона завершиться, поки не ясно. Якою ціною дістанеться нам перемога, в яку ми всі віримо, — теж незрозуміло. І, напевно, історія війни додасть ще гідних імен, на честь яких слід називати міські вулиці, проспекти, площі та провулки.
А четверті заспокоюють: нічого нового не відбувається. Процес тотального перейменування — природний для доленосних поворотів історії. І тут найголовніше — разом із водою не виплеснути дитину. Чи вийде це у нас? Ось на це питання хотілося б отримати ствердну відповідь.
Олег СУСЛОВ