|
|
   |
Днями почнуться публiчнi теледебати кандидатiв у Президенти України на Суспiльному. У зв’язку с цим пропонуємо вiдвiдувачам сайту нашої газети серiю публiкацiй, зазначимо, не агiтацiйного характеру, а, скорiше за все, з ознаками своєрiдного «лiкнепу», аналiтично-просвiтницького змiсту. До вашої уваги — перша стаття спецпроекту.
Участь у нинiшнiх президентських виборах бере рекордна кiлькiсть кандидатiв — 39. У кожного офiцiйна програма з прописаними там планами та обiцянками. Ще якiсь звучать пiд час телеефiрiв та передвиборчих зустрiчей кандидатiв з громадянами.
Виборцю не позаздриш, адже треба зумiти все правильно оцiнити i зробити усвiдомлений вибiр.
Критично важливо при цьому добре знати повноваження Президента, його функцiї та можливостi на посадi. Адже дуже часто кандидати обiцяють щось, до чого Президент або не має стосунку, або його вплив у цiй сферi обмежений.
Насамперед слiд звертати увагу на основнi конституцiйнi повноваження глави держави, для здiйснення яких вiн має найбiльше можливостей та прямий вплив на вiдповiднi структури.
Президент представляє Україну у мiжнародних вiдносинах та провадить її зовнiшню полiтику.
У компетенцiї глави держави перебувають вiдповiднi кадровi питання. Президент пропонує кандидатуру мiнiстра закордонних справ — щоправда, затверджує очiльника МЗС Верховна Рада. Водночас Президент одноосiбно призначає та звiльняє глав дипломатичних мiсiй України в iнших державах та при мiжнародних органiзацiях.
Президент веде офiцiйнi та неформальнi переговори з iншими державами та їхнiми лiдерами, укладає мiжнароднi договори. Ухвалює полiтичнi рiшення про розiрвання або припинення дiї договорiв. Прикладом може слугувати непродовження Договору про дружбу, спiвробiтництво та партнерство з Росiєю — вiдповiдне рiшення було ухвалене у вереснi 2018 року.
Президент також ухвалює рiшення щодо визнання iнших держав, приймає вiрчi грамоти вiд новопризначених iноземних послiв.
Варто мати на увазi, що головним, законодавчо зафiксованим зовнiшньополiтичним прiоритетом України є вступ до Євросоюзу та НАТО. У лютому 2019 року це також стало частиною Конституцiї України. Тому для змiни цього курсу (наприклад, на позаблоковiсть), крiм волi та бажання Президента, потрiбно ще принаймнi триста голосiв у парламентi. На практицi це означає, що обiцянку деяких кандидатiв змiнити зовнiшньополiтичний курс України сьогоднi неможливо виконати.
Президент є Верховним головнокомандувачем Збройних сил України i має безпосереднiй вплив на все, пов’язане з вiйськом.
Вiн визначається з кандидатурою мiнiстра оборони i подає її на затвердження Верховною Радою. Президент ухвалює рiшення, необхiднi для захисту державної незалежностi.
Наприклад, вирiшує i вносить на затвердження парламентом подання про оголошення стану вiйни, про загальну або часткову мобiлiзацiю. Те ж стосується введення воєнного стану по всiй Українi або в окремих її регiонах. Як це було, наприклад, у листопадi 2018 року, пiсля нападу Росiї на кораблi Вiйськово-Морських сил України поблизу Керченської протоки.
Отже, питання повернення Криму, збройний опiр окупацiї Донбасу та дипломатичний процес мирного врегулювання — це, зокрема, саме тi питання, що стосуються прямої компетенцiї Президента України. Чiткi та детальнi позицiї щодо них мають лунати вiд кандидатiв пiд час передвиборчої кампанiї.
Сферою повноважень та впливу Президента є Служба безпеки України. Вiн вносить до Верховної Ради подання про призначення на посаду та звiльнення з посади голови СБУ, одноосiбно призначає на iншi ключовi посади в Службi.
Глава держави також очолює Раду нацiональної безпеки та оборони — координацiйний орган при Президентовi. Рада координує i контролює дiяльнiсть структур виконавчої влади у сферi державної безпеки та оборони. Крiм глави держави, до складу РНБО входять керiвники всiх «силових» вiдомств та деякi iншi високопосадовцi.
Рiшення РНБО вводить у дiю своїми указами Президент. Вони можуть стосуватися рiзних питань. Наприклад, у серпнi 2014 року Рада ухвалила рiшення щодо вiдновлення призову на строкову службу, у листопадi 2018-го — пiдтримала запровадження воєнного стану у 10 областях, в груднi того ж року — вирiшила запровадити додатковi санкцiї проти низки росiйських фiзичних та юридичних осiб. Iнiцiює розгляд тих чи iнших питань Президент.
На додаток до МЗС, Мiноборони та СБУ, Генпрокуратура також вважається прямою сферою впливу та вiдповiдальностi глави держави, хоча й не стосується його основних конституцiйних повноважень. Саме Президент пропонує на затвердження парламентом кандидатуру генерального прокурора.
З впливу Президента на прокуратуру виходить також i його вiдповiдальнiсть та можливостi стосовно iншої (наряду з вiйною) найсерйознiшої проблеми України — боротьби з корупцiєю. Тим бiльше, що вiдповiднi функцiї є також у Служби безпеки України, яка пiдзвiтна Президенту i стосовно якої глава держави має свободу кадрових рiшень.
Помiтно однак, що найбiльш охоче нинiшнi кандидати роздають обiцянки соцiально-економiчного характеру: стосовно розмiру комунальних тарифiв, податкiв, пенсiй, зарплат тощо.
Насправдi Президент не має прямого впливу на економiчнi та соцiальнi питання — це компетенцiя уряду. Варто пам’ятати, що кандидатуру прем’єра визначає коалiцiя у Верховнiй Радi, а Президент лише вносить її на затвердження парламентом. Iнших членiв Кабмiну та керiвникiв центральних органiв виконавчої влади так само затверджує парламент за поданням прем’єра (окрiм кандидатур мiнiстрiв оборони, закордонних справ, глави СБУ та Генпрокурора — це, як було згадано вище, є прерогативою Президента).
Тому до вiдповiдних обiцянок кандидатiв виборцям слiд ставитися особливо пильно й критично.
Втiм, глава держави таки має низку iнструментiв непрямого впливу.
Перший — Президент є суб’єктом законодавчої iнiцiативи. Вiн може готувати i подавати на розгляд Верховної Ради законопроекти. При цьому не обов’язково тi, що стосуються мiжнародних вiдносин, безпеки та оборони, тобто основних президентських повноважень. Наприклад, у травнi 2017 року Петро Порошенко подав на розгляд парламенту законопроект про розвиток iнклюзивної освiти, а у вереснi 2018-го — законопроект «Про адвокатуру та адвокатську дiяльнiсть».
Звичайно, для реалiзацiї своїх законодавчих iдей Президент має заручитися пiдтримкою бiльшостi народних депутатiв.
Другий iнструмент непрямого впливу Президента — вето на ухваленi парламентом закони. Його глава держави застосовує тодi, коли вважає, що документ суперечить Конституцiї, порушує мiжнароднi зобов’язання України чи її закони.
Подолати вето Президента парламент може лише 300 голосами, що на практицi досить важко. Наклавши вето, Президент може повернути законопроект до парламенту зi своїми зауваженнями та пропозицiями i таким чином запропонувати своє бачення.
Опцiя вето — це пасивний засiб впливу Президента на тi чи iншi питання на законодавчому рiвнi.
Подiбним є третiй iнструмент — Президент може зупиняти дiю актiв Кабiнету мiнiстрiв, якщо бачить в них ознаки порушення прав чи свобод громадян.
При цьому глава держави повинен звернутися до Конституцiйного суду, який i ухвалює остаточне рiшення стосовно постанови чи розпорядження уряду.
Четвертий iнструмент впливу — голови мiсцевих державних адмiнiстрацiй.
Президент призначає керiвникiв ОДА та райдержадмiнiстрацiй. Вони, своєю чергою, можуть впливати на ситуацiю на мiсцях. До вiдання цих органiв належить практично все — у тому числi забезпечення законностi, соцiальний захист, сприяння пiдприємництву, питання освiти i спорту та iнше.
Однак не варто забувати, що мiсцевi державнi адмiнiстрацiї дiють лише в рамках полiтик, визначених урядом i парламентом, зебезпечуючи їх реалiзацiю в регiонах.
Слiд також мати на увазi, що протягом наступної президентської каденцiї можливi змiни у структурi та функцiях мiсцевих адмiнiстрацiй. Їх передбачено законопроектом про змiни до Конституцiї в частинi децентралiзацiї, вже ухваленим парламентом в першому читаннi.
Президент може ухвалювати рiшення про припинення повноважень Верховної Ради та призначення дострокових виборiв.
Це стається у разi, якщо у парламентi протягом мiсяця це можуть сформувати коалiцiю депутатських фракцiй, протягом двох мiсяцiв пiсля вiдставки уряду не сформовано персональний склад Кабмiну, або пленарнi засiдання не можуть розпочатися протягом тридцяти днiв однiєї чергової сесiї.
Глава держави може також мати певний вплив на полiтику та позицiю низки державних iнституцiй через участь у формуваннi їхнiх керiвних органiв.
Зокрема, Президент подає на призначення Верховною Радою кандидатури голови Нацiонального банку. Вiн одноосiбно призначає на посади та звiльняє з посад половину складу Ради НБУ, основною функцiєю якого є забезпечення стабiльностi гривнi та пiдтримка стабiльностi банкiвської системи.
Президент призначає на посади та звiльняє половину складу Нацiональної ради України з питань телебачення i радiомовлення — колегiального органу, що здiйснює нагляд за дотриманням законiв у сферi телерадiомовлення та здiйснює вiдповiднi регуляторнi повноваження.
Президент призначає третину складу Конституцiйного Суду України — iнституцiї, що вирiшує питання про вiдповiднiсть законiв та iнших актiв Основному закону, здiйснює офiцiйне тлумачення Конституцiї України тощо.
Глава держави подає до Верховної Ради подання про призначення на посаду та звiльнення членiв Центральної виборчої Комiсiї, враховуючи при цьому пропозицiї депутатських фракцiй i груп.
Звiсно, вплив Президента на формування керiвних органiв низки важливих державних iнституцiй не означає, що кандидат на посаду глави держави може легко роздавати обiцянки в цих сферах — наприклад, щодо курсу гривнi у випадку НБУ.
З iншого боку, безперечно важливою є позицiя i думка кандидата щодо всiх сфер, якi хвилюють суспiльство.
В окремих випадках кандидат може висловлювати лише позицiю, оскiльки його обiцянки в тiй чи iншiй сферi недоречнi через нереальнiсть або високу проблемнiсть їх виконання. У iнших випадках можуть бути озвученi конкретнi плани, якi кандидат прагне i може реалiзувати у разi обрання Президентом.
Виборець повинен розрiзняти цi два варiанти, грунтуючись на доброму знаннi повноважень та можливостей Президента України.
Анатолiй Марциновський. Журналист