|
|
   |
Сто двадцять років тому, а саме 1 жовтня 1904 р., в родині одеського підприємця Павла Гершенкройна народився первісток, якому судилося стати вченим-економістом світового рівня.
Олександр Гершенкрон отримав чудові гени: його батько закінчив Новоросійський університет, навчався у Сорбоні та Лондонській школі економіки і вже у 24 роки став молодшим партнером відомого одеського промисловця Самуїла Гурарі, керував фабриками з виробництва тютюну та сірників. Натомість брат батька Габріель Гершенкройн був відомим літературним критиком, приймав участь у літературному товаристві «Зелена лампа», що діяло в Парижі у 1920-х.
Дитинство хлопця пройшло на вулиці Карантинній (зараз Віталія Боровика, колишня Юрія Олеші), 4. Цей будинок не зберігся.
Олександр змалку дуже багато читав, водночас був загартований фізично: добре плавав, бігав і навіть бився навкулачки
Хлопець мав йти батьковими стопами, але прийшла революція, і батько з сином у 1920-му нелегально перейшли кордон з Румунією, звідки дісталися до Австрії. Там Олександр закінчив гімназію, вступив до Школи національної економіки Віденського університету, звідки у 1928-му вийшов з дипломом доктора політичних наук (тоді цю ступінь присвоювали і фахівцям з економіки). Спочатку він працював представником бельгійської мотоциклетної кампанії в Австрії та країнах Балкан та, одружившись з донькою редактора газети Arbeiter Zeitung, яку видавала соціал-демократична партія Австрїї, перейшов на партійну роботу. За деякими даними, певний час навіть був членом австрійської компартії, що ретельно приховував, боячись переслідувань в епоху «макартизму».
У 1934 р. Гершенкрон приймав активну участь у повстанні лівих сил проти уряду, яке було розстріляно військами. Він отримав важке поранення, але друзям вдалося його врятувати. Після того, як Австрію анексувала фашистська Німеччина, Олександру довелося деякий час перебувати на нелегальному становищі. Під чужим ім’ям він покинув Австрію і перебрався до США, де почалася його наукова та викладацька кар’єра.
Аналітичні здібності науковця оцінили в уряді США. Його запросили на роботу до Держдепартаменту. Під час Другої світової Гершенкрон працював в Управлінні стратегічних служб, на основі якого було створено ЦРУ (Центральне розвідувальне управління). У 1946 р. він очолив міжнародну секцію департаменту досліджень та статистики Федеральної резервної системи (центральна банківська система США).
Його дослідження були зосереджені на економічному розвитку в Радянському Союзі та Східній Європі. У статті 1947 року він описав так званий «ефект Гершенкрона», коли зміна базового року для індексу визначає темп зростання індексу. Це був улюблений статистичний трюк радянських статистиків, коли темпи розвитку економіки у СРСР порівнювали з 1913 роком.
У 1948 р. Гершенкрон перейшов до Гарвардського університету, де до 1975 року займав посаду професора економічної історії. Зокрема, він був науковим керівником таких видатних вчених-економістів, як Дейдра Хеннесі Макклоскі, Грегорі Гроссман, Альберт Фішлоу та інші.
Вважається, що саме Гроссману належать терміни «тіньова економіка» та «командна економіка», які він використовував для опису економічного стану СРСР.
Фішлоу у 1970—76 рр. займав посаду заступника помічника Державного секретаря США з міжамериканських питань.
Багато років, аж до своєї смерті в 1978 р. Гершенкрон очолював Американську асоціацію економічних істориків.
Про його знання та пам’ять ходили легенди. Ось уривок зі спогадів: «Одним із тих місць, де можна було побачити Гершенкрона у всьому його блиску, був Гарвардський професорський клуб. За довгим столом, який так і називався — Long Table, збиралася інтелектуальна еліта університету та, що там казати, і всієї Америки».
Видатний економіст Пол Самуельсон вважав, що ніде у світі не можна було зустріти стільки ерудитів, скільки у цьому клубі. Але щойно з’являвся Гершенкрон, він одразу опинявся на чолі.
Продовжуємо цитату: «Він був неперевершеним фахівцем в будь-яких областях, і нерідко за Довгим Столом можна було почути:
— Шуро, в якій зі своїх робіт Маркс говорить про переформулювання гегелівської діалектики, поставивши Гегеля вниз головою?
Відповідь: «Постскриптум до другого видання «Капіталу», том 1, 1873 року видання, третій параграф від кінця».
— Алексе, а де Ленін сказав, що після революції всі сортири в Росії робитимуться із золота?
Відповідь: «Повне зібрання творів, п’яте видання, том 44, сторінки 225—226».
На честь свого легендарного лідера Асоціація заснувала премію за кращу роботу з історії національних економік (крім США та Канади).
Найбільш відомою та часто цитованою працею професора Гершенкрона є стаття «Економічна відсталість в історичній перспективі», яка вийшла друком у 1951 році і до цього часу зберігає актуальність, принаймні для України.
Ось що пише видатний український історик Ярослав Грицак: «Не секрет, що вважаю теорію Ґершенкрона дуже важливою для України й українських істориків, а тому трактую як свій обов’язок її рекламувати».
Критичні оцінки Гершенкроном радянської економічної системи зробили неможливими навіть згадки про його роботи у Союзі. Між тим, такі знання не завадили б, виходячи з тих умов, в яких перебувала Україна після розпаду СРСР. Ідеями нашого земляка скористалися поляки, і Лешек Бальцерович робив свої реформи саме «за Гершенкроном».
Що ж то за ідеї? Сформулюємо їх коротко — за Грицаком.
1. Країни, які внаслідок своїх історичних особливостей, мають значні проблеми в економічному та соціальному плані, повинні виробляти власну стратегію розвитку, а не повторювати шлях тих держав, які поки що йдуть попереду. Це кардинально суперечить розповсюдженій тезі, яка йде ще від Маркса, що всі країни для досягнення успіху мають рухатися однією траєкторією.
2. Проблемні країни не можуть «врости» у розвинутість шляхом поступових й акумулятивних змін, вони мають у цей стан «застрибнути». Гершенкрон використовує термін frog leap (жабячий стрибок) або to leap-frog (стрибнути як жаба).
3. Для успіху такого стрибка, потрібна правильна стратегія, зокрема, визначення, хто саме має бути агентом змін. Гершенкрон вважав, що чим далі на Схід, тим більшою є роль держави, через те, що недержавні інституції занадто слабкі для організації такого стрибка, а основні ресурси знаходяться у держави.
4. Для успіху стрибка треба мати відповідну ідеологію модернізації. Одна з головних версій вказує на націоналізм, але це має бути «модернізуючий націоналізм, а не націоналізм, який зосереджений майже виключно на народній культурі».
Грицак, у свою чергу, цитує Девіда Ландеса, який вважає, що Гершенкрон і зараз продовжує справляти вплив завдяки його центральним тезам, з яких випливає, що суспільства, які мають великі проблеми у своєму розвитку і хочуть їх вирішити, «при достатній мірі розуму та волі завжди знайдуть спосіб це зробити».
У 1986 р. вийшла книга професора Майкла Блауга «Сто видатних економістів після Кейнса». Один з нарисів присвячений нашому земляку Олександру Гершенкрону.
Олександр ГАЛЯС