|
|
   |
Горобинова рiдна алея...
Срiблить сонце ранкову росу.
Пишнi маки, тендiтнi лiлеї
Я тобi в подарунок несу.
Як духм’яно цвiтуть горобини!
Ми пiд ними сидiли, бува.
Я до вас на побачення лину
I несу найтеплiшi слова.
Горобини мої, горобини!
Не забуду, хай сто лiт мине!
Ваших кетяг червонi краплини
Проводжали й стрiчали мене.
В цiм словi шумлять водограї
I рiки виспiвують дзвiнко,
У ньому дитинство лунає —
В короткому й нiжному — «жiнка».
У ньому засяяли зорi
I мальви квiтують крислатi,
Розквiтли мережки-узори
В короткому й нiжному — «мати».
Сплелись воєдино два слова,
Сплелися так — не роз’єднати.
Слова цi — життєва основа,
Як вiчнiсть — це «жiнка» i «мати».
Анастасiя Ярошенко. Дев’ятикласниця СШ № 39
| Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Вс |
| 1 | 2 | 3 | 4 | |||
| 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 |
| 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 |
| 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |
| 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 |