Світанки Валерія Ходоса

«Лікарем вирішив стати ще в дитинстві». Таку фразу часто можна почути від фахівців, чиї батьки були медиками. Так сталося й з Валерієм Михайловичем Ходосом, ім’я якого відомо і його колегам, і пацієнтам не тільки з України, а й з різних країн світу.

Уролог Одеської міської клінічної лікарні № 10 із більш ніж 40-річним досвідом, який рятує людей в найскладніших клінічних випадках. А ще він надихає тих, хто поряд, вести здоровий спосіб життя та бачити красу навколишнього світу.

Валерій Ходос — із лікарської династії. Його батько Михайло Ісаакович був окулістом, брат Вадим — проктологом, а мати Галина Георгіївна — військовою лікаркою. В перший день після визволення Одеси від нацистів, в квітні 1944-го, вона проскакала на коні Дерибасівською і потім — на коні — спустилася Потьомкінськими сходами!

Шлях до хірургії у Валерія Михайловича розпочався ще в десятому класі, коли він став ходити з братом в лікарню на чергування. А студентом медвузу працював на «швидкій», у хірургії, в операційній. «І я настільки цим захопився, що іншого шляху вже не уявляв», — говорить лікар.

Урологію як спеціалізацію Валерій Ходос обрав, бо в ній, за його словами, є шанс «докопатися до істини» ще до операції. В ті роки не було ані УЗД, ані комп’ютерної томографії. Лікарі покладалися на рентген, цистоскопію та клінічну інтуіцію.

«У нашій лікарні тоді була надзвичайна команда — школа професора Кирила Великанова, — згадує Валерій Михайлович. — Він був не лише блискучим фахівцем, а й інтелігентом, поліглотом, який читав іноземні наукові журнали з медицини».

Поступово в Одеський клінічній лікарні № 10 з’являлося нове обладнання, і зараз це кластерна лікарня — сучасна багатопрофільна клініка, де, як стверджують лікарі, є все для діагностики та лікування.

Якщо про Валерія Ходоса, як високопрофесійного лікаря, знає багато хто, то про його хобі — далеко не всі. Почалося все ще близько сорока років тому, з намагання кинути палити.

«Почав бігати, робити зарядку біля моря, — згадує він. — І тепер щоранку о п’ятій ми з моїми однодумцями вже на узбережжі. Робимо зарядку, іноді плаваємо — в будь-яку пору року. Це адреналін, це очищення, це відновлення».

А близько 15 років тому Валерій Михайлович почав фотографувати одеські світанки. І якщо порахувати, то на сьогоднішній день він зафіксував біля 6 тисяч казкових моментів, коли з-за горизонту сходить Сонце та починається новий день.

«Це просто задоволення. Я фотографую для себе, для родини. У телефоні зберігаються десятки, сотні кадрів. Зимові світанки взагалі особливі, з хмарами і такими кольорами, що неможливо описати словами», — ділиться він.

А потім лікар йде на роботу — рятувати життя пацієнтам, робити операції, надавати поради, які покращать стан та повернуть людям відчуття радості.

Ірина Долматова