|
|
   |
Привітний, затишний шкільний кабінет одеського ліцею №16. На підвіконні — квіти. За вчительським столом сидить учителька української мови та літератури Тетяна Василівна Цимбал — завжди зі смаком одягнена, спокійна, усміхнена.
— Розкажіть, будь ласка, трохи про себе: звідки ви, де навчалися?
— Навчалася я у звичайній сільській школі села Піщана Балтського району, саме там і народилася. Своїй школі дуже вдячна: чудові в мене були вчителі: високоморальні інтелектуали, порядні, чуйні. Одразу після закінчення вступила до Південноукраїнського національного університету імені К. Д. Ушинського на історико-філологічний факультет за спеціальністю «Педагогіка і методика середньої освіти, українська мова і література та історія». Закінчила навчальний заклад у 1999 році, і вже 26-й рік збігає моєї роботи в школі.
— Що вас спонукало стати вчителем?
— Насправді все почалося з раннього дитинства. Дитячий садок я не відвідувала. Велику роль у моєму вихованні відіграла бабуся, саме від неї я вперше почула українські легенди, перекази… Справа в тому, що наше село багате на історичні події: Залізняк з Гонтою коней напували водою з річки Савранки, притоки Південного Бугу, що протікає через село, а чудовий ліс, за легендою, зберігає таємниці Устима Кармалюка.
А ще мої вчителі — Пугач Галина Омельянівна та Руденко Алла Михайлівна, заклали в мою тоді юну душу любов до слова. Велика дяка їм!
— Розкажіть про свої напрацювання, роботу зі здобувачами освіти, адже сьогодні учитель, як ніколи, має йти «в ногу» з учнями, із часом.
— І я намагаюся саме це робити! Адже в такий важкий воєнний період ми, учителі, маємо навчати, нести відповідальність, виховувати своїх учнів. Ставлюся, у першу чергу, вимогливо до себе. Є творчі напрацювання. Це методичний посібник «Інтеграція на уроках української мови», а також я є співавторкою модельної програми «Українська мова для класів із навчанням молдовською мовою. 5–9 класи». Мої наукові статті (у співавторстві з іншими філологами) надруковано у збірниках наукових конференцій «Супутник учителя-філолога» (2021, 2022 роки). Нещодавно вийшов друком мій урок в журналі «Наша школа: науково-практичні студії» від комунального закладу вищої освіти «Одеська академія неперервної освіти Одеської обласної ради» (рубрика «Учителю-словеснику на замітку!»). Дуже подобається робота модератора різноманітних семінарів, вебінарів, майстер-класів для вчителів-філологів, часто проводжу такі зустрічі як очно в КУ «Одеський центр професійного розвитку педагогічних працівників», так і дистанційно; співпрацюю з КЗВО «Одеська академія неперервної освіти Одеської обласної ради» як інструктор і консультант-практик (є тренером НУШ для вчителів-філологів, проводжу семінари обласного значення, маю виступи на всеукраїнських конференціях).
Тетяна Василівна є тренером курсів для держслужбовців «Українська для чиновників», які стартували в березні 2021 року в Одесі. Також вона учасниця проєкту «Поезія єднає!» (КУ «Одеський центр професійного розвитку педагогічних працівників»). Її вірші увійшли до поетичної збірки «Незламне слово рідної Одеси», яка вийшла друком наприкінці 2024 року.
Моя співрозмовниця — модератор розмовного клубу — проєкт «ЄДИНІ», організованого середовища, у межах якого учасники можуть реалізувати потребу спілкування українською мовою. У професійних конкурсах для вчителів — «Рідною мовою — про рідне місто», «Освітня перлина Одеси» тощо — Тетяна Цимбал бере участь і посідає 1-2 місця.
За педагогічну майстерність, високий професіоналізм, значні досягнення в навчанні та вихованні підростаючого покоління нагороджена Подяками МОН України, грамотами управління освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації, Почесною грамотою департаменту освіти та науки Одеської міської ради, Грамотою КЗВО «Одеська академія неперервної освіти Одеської обласної ради».
— Працювати з дітьми люблю, учні надихають, наповнюють шкільні дні радістю, дають надію на майбутнє, — розповідає вчителька. — Мої учні щороку є переможцями міських, обласних та всеукраїнських етапів мовних та мовно-літературних конкурсів, олімпіад з української мови та літератури, МАН, міських конкурсів «Срібне слово», «Кобзар і сучасність»…
— Що, на вашу думку, треба робити, аби привернути увагу молоді до української мови, культури, історії?
— Одразу хочу зауважити, що сучасне молоде покоління адаптується до змін в Україні. Попри війну, українська молодь прагне бути активною і відігравати важливу роль у демократичній відбудові країни. Ми всі маємо відроджувати українські культурні надбання, не втрачати зв’язок поколінь. Серед моїх учнів є такі, які серйозно цікавляться історією України, літературними новинками (багато читають, обмінюються книжками). Досвід, погляди та дії молодих людей сьогодні формуватимуть майбутнє світу. Важливо підтримувати, надавати їм можливості для розвитку та враховувати їхні потреби та прагнення.
Ми маємо примножувати та зберігати українську культуру, історію свого народу, берегти та збагачувати рідну мову.
Таким чином, утвердження української національної та громадянської ідентичності, створення умов для національно-патріотичного виховання та громадянської освіти ми, учителі, щодня втілюємо в освітній процес, залучаємо своїх учнів до поціновування та збереження культурних надбань, традицій… Це є невід’ємною складовою уроків. Сучасна молодь прогресивна, цілеспрямована, готова захищати рідну землю, боронити свій край.
— Сьогодні, у такий складний для нас усіх час, є люди, які займаються волонтерством, допомагають різним категоріям населення, адже багато внутрішньо переміщених осіб, які потребують допомоги…
— Це чудово, що є небайдужі до людського горя люди, що можуть надати допомогу, підтримати. Я вже 20 років є донором в Одеській дитячій обласній клінічній лікарні, знаю, що таке горе та безвихідь, коли батьки втрачають дитину, бо не можуть протистояти важкій хворобі. От це страшно.
— Скажіть, а що цікавить вас? Чи маєте якісь уподобання?
— Обов’язково! Без улюбленої справи важко, бо це зв’язок з прекрасним. Я займаюся вишивкою, на сьогодні маю три професійні виставки своїх робіт, які пройшли в Одесі. Багато читаю, бо без книжки не можу й дня, пишу вірші, саджаю квіти, люблю красу у всьому. Прекрасне втілюю в життя. Люблю подорожі, природа України неймовірна, не треба їхати за тридев’ять земель у пошуках емоцій, чого варта наша прекрасна земля! Був би час все це обійти та побачити. Тож відроджуймо нашу культуру, історію, бережімо багатства рідної землі.
Сергій ПЕНЯЄВ