|
|
   |
Війна змінила долі, а не тільки фах. Це, звісно, ми осмислимо завтра. А сьогодні будь там, де найбільш потрібний. Здається, так розмірковував Дмитро Самофалов, коли в перші дні повномасштабного вторгнення прийшов до військкомату.
Знайомтесь: майор медичної служби, начальник передового хірургічного відділення, кандидат медичних наук, доктор наук з публічного управління Дмитро Самофалов. Одесит, випускник Одеського медіну, хотів стати дитячим хірургом і став ним.
— 17 років присвятив дитячій хірургії, працював в Одеській обласній клінічній дитячій лікарні — розповідає Дмитро. — І весь час мене цікавила екстрена хірургія, зокрема — хірургія травми.
Заглибився у цю галузь медицини настільки, що саме йому довірили свого часу тренування команди Швидкої в профільних змаганнях. Дмитро взагалі вважає, що екстрена медицина, як спорт, — треба невпинно відпрацьовувати навички, в тому числі і на манекенах, в симуляційних сценаріях. Він прибічник такого навчання, що й оцінили в Міністерстві охорони здоров’я, долучивши Одеський регіон до відповідної нової пілотної програми.
Досвід незабаром стане у нагоді. Але до цього була адміністративна робота — заступником директора Одеського обласного центру екстреної медичної допомоги і медицини катастроф, очільником Південного міжрегіонального департаменту Національної служби здоров’я.
«Аж коли повернувся в Одесу і пообіцяв дружині нікуди вже не їхати, почалося повномасштабне вторгНення», — розповідає Дмитро Самофалов. Молодший лейтенант медичної служби вступив до лав ЗСУ, і мобільний шпиталь став його місцем роботи.
Не про воєнні перипетії розпитую Дмитра — уникаю ризику повідомити щось зайве. Прошу поділитися враженням, відчуттям — як це, коли цивільний лікар стає військовим?
— З одного боку, я довго і ретельно займався хірургією травм, тактичною медициною, маю знання. Але в будь-якому разі довелося себе переламувати. Найскладніше було засвоїти, що на своєму етапі роблю, якнайменше, мінімальне обстеження, зупинку кровотечі, стабілізацію пораненого, а операцію йому будут робити вже в іншому місці. В мене максимум півтори години часу, адже можуть надійти інші поранені. Це важко психологічно, що не закінчив роботу, але тільки такий логістичний конвейєр можливий. А навчались ми, цивільні лікарі, на робочому місці під керівництвом провідних військових хірургів.
Небайдужа людина, професіонал у своїй справі, Дмитро Самофалов має безліч однодумців, друзів, і їм, як виявилося, є що сказати. Кільком дамо слово.
Катерина Гурієнко, заступниця директора з питань реформування надання медичної допомоги у «Дитяча міська поліклініка 6 Compass»:
— Дмитра Олександровича знаю з 2015 року. Спільно на той момент працювали у Одеському національному медичному університеті викладачами. І паралельно — інструкторами з першої медичної допомоги у навчальному тренінговому центрі SAR. Потім була зміна діяльності Дмитра Олександровича до роботи в департаменті охорони здоров’я Одеської області та посади директора Південного міжрегіонального департаменту Національної служби здоров’я України.
Всі ці роки для мене це насамперед людина з дуже чіткими принципами, людяністю, порядністю та готовністю допомогти, не залежно від посади та регалій. Хірург з великої літери, науковець. Людина з великим серцем. Друг.
Світлана Галич, майор медичної служби ЗСУ, лауреат конкурсу «Вечірньої Одеси» «Люди справи», яка, до речі, і сама в мирному житті приймала пологи і була лелекою для багатьох сімей:
— Від однодумця до побратима… Спочатку я його зустрічала на усіх просунутих івентах з організації медичної допомоги. Здається, що усі освітні медичні цікавинки на теренах нашої області не відбувалися без нього, Дмитра Олександровича Самофалова. Від студентів медичного вишу я знала, що він — суворий, непідкупний, але дуже вправний і зацікавлений викладач дитячої хірургії. Який добре вмів запалювати поряд себе молодь на вивчення предмета, відпрацювання практичних навичок у хірургії, клінічне мислення, вивчення спеціальної англомовної літератури. Здавалося, що він знає все про сучасні тенденції в медицині.
Але знання — то лише пів справи. Він завжди підтримував передові наукові медичні надбання так, як може підтримувати важливе дуже ерудована і закохана у медицину людина. Саме Дмитро Олександрович якось познайомив мене з командою учбового центру SAR та з його керівником Микитою Карпенко. Тоді у моєму професійному житті розпочалася нова важлива епоха симуляційних тренінгів «за життя». Спочатку загальних, потім з улюбленого акушерства. А Дмитро Олександрович вже почав себе пробувати в організації медичної допомоги на обласному рівні. Спочатку у нашій славетній одеській Швидкій. Запам’яталося, як затято він захищав кожен «наїзд» у засобах масової інформації та у соціальних мережах на «скоряків». Як долучав усіх дотичних до зміни філософії і практики навчань медичного персоналу. Нас тоді дуже поєднали «Кременецькі медичні раллі», де я мала честь і задоволення підтримувати команду нашої «екстренки».
Дивлячись на нього, я думала, що такі, як він, — наше майбутнє. Ерудовані. Глибоко медично англомовні. Критичні. Він на все мав власну думку, яка рідко коли була рутинною, або не цікавою. Природно, що такій людині потрібні були важелі для того, щоб рухати уперед нашу медичну машину. Адже хто, як не він, бачить її проблеми, які потребують кардинальних змін. Таким важелем для нього стала робота у НСЗУ, південний філіал якого він очолив. Дуже вмотивований і дуже «не зручний» для загалу. З ним неможливо було «домовитися», він дбав про чистоту і правильність справи, якою займався, чесно і віддано.
Наші спільні фото з медичних освітніх заходів мирного життя у 2022 році змінилися світлинами в однострої. Деякий час, служачи поряд, а потім перетинаючись на шляхах медеваку, перебуваючи в одній інформаційній бульбашці, я із повагою бачила, як нестримна енергія розвитку особистості Дмитра, розвитку професійного та організаційного, виливалася у оптимізацію надання хірургічної допомоги нашим воїнам. На цьому етапі нашої професійної дружби він став для мене не лише однодумцем, але й побратимом. Ба більше, своєрідним дороговказом. В кого ще на війні ти швидко позичиш манекени для відпрацювання СЛР з особовим складом? Хто першим дасть посилання на останній, самий свіжий протокол з бойової травми? Хто першим викаже своє бачення непростої ситуації? Так, саме він, Дмитро. Тому залюбки радилась та раджусь з ним по усім важливим медичним і організаційним питанням. І жодного разу таке спілкування не було зайвим. Але завжди — продуктивним. Маючи грунтовні знання з теорії сучасної військової допомоги світового рівня та підкріпивши це практично трирічною власною практикою у найгарячіших локаціях війни, він жодного разу не схибив з обраного шляху. Його трирічний досвід у передових хірургічних відділеннях та передових хірургічних групах не залишиться просто досвідом. Продовжував оптимізувати, змінювати, мотивувати. При цьому встигаючи гідно представляти усіх нас на міжнародних медичних форумах, але вже з військової медицини, з бойової травми. Слідкуючи за цим аспектом його діяльності, я думаю, що саме такий правильний наш український шлях до НАТО — партнерський, гідний. Шлях, на якому ми маємо що розповісти колегам.
Сказати, що я поважаю та захоплююся Дмитром Самофаловим як фахівцем і гідним Офіцером, це нічого не сказати. Він — приклад. Він надихає. Він безкомпромісний та наполегливий у своєму сталому бажанні і спроможності змінити все, що нагально потребує змін. За такими, як він, — майбутнє. Майбутнє, до якого Дмитро Самофалов дійде не лише з колосальним бойовим та тактичним досвідом, але й з важливими ідеями щодо розвитку того самого майбутнього. Тож коли я чую вираз «людина справи», я завше згадую саме його, Дмитра Олександровича Самофалова. І у мирному медичному житті, і на війні він саме такий — людина важливих справ.
В нашій розмові з Дмитром Самофаловим «дісталися» головного приводу для зустрічі — створення ним такої структури, як передове хірургічне відділення. Про це Дмитро докладно розповів у статті, яку буквально днями опублікувало видання «Дзеркало тижня» (zn.ua). Скористаємося частково публікацією, в ній — про суть відділення, складнощі, з якими стикнувся очільник, міркування над моделлю військової медицини взагалі.
«…У серпні 2024 року я отримав завдання сформувати передове хірургічне відділення й охоче за нього взявся.
Доти я успішно командував іншим таким відділенням, але завдання створити щось нове, готове до нових викликів, видалося мені цікавим.
Для початку треба зрозуміти, що таке передове хірургічне відділення, і які функції виконують ті, хто там працює. З різних публікацій у медіа всі чули про евакуаційну ланку та стабілізаційні пункти, але мало хто замислюється, куди ж надходять поранені після короткочасної стабілізації. Можливо, більшість уявляє собі, що таких поранених, як у серіалі, забирає гелікоптер і доправляє до мобільних госпіталів у безпечній зоні.
Але річ у тім, що здебільшого поруч із зоною бойових дій забрати пораненого гелікоптером неможливо, а тимчасова стабілізація не дасть йому змоги пережити довге транспортування наземним транспортом. Тож поранені з усіх стабілізаційних пунктів стікаються в передові хірургічні групи чи відділення, розташовані або в зоні бойових дій, або зовсім поруч. Також до таких відділень можуть доправляти військових безпосередньо з місця поранення. Та й не лише з пораненнями звертаються сюди. Всі екстрені випадки — від апендициту до інфаркту й інсульту — також надходять до нас.
Як правило, відділення відрізняється тим, що має сталий склад медичного й немедичного персоналу. Зазвичай тут працюють декілька хірургів, включно із судинним, ортопед, ЛОР, анестезіологи, лікарі невідкладної медицини, медичні сестри, фельдшери. Але є в складі й немедичний персонал — водії евакуаційного транспорту, кухарі тощо. Тож можна сказати, що це — відділення екстреної та невідкладної медицини (яке в народі зазвичай називають приймальним відділенням) на виїзді. Життя вирує тут цілодобово без вихідних. Обсяг допомоги — більший, ніж на стабілізаційних пунктах, це вже перший етап госпіталю. Ми не тільки зупиняємо кровотечі, а й виконуємо операції при пораненні живота й грудей.
У тому відділенні, яке я очолював до серпня цього року, ми навіть маємо досвід близько десяти операцій при пораненні серця. Виконуємо ампутації, накладаємо апарати зовнішньої фіксації. Ми маємо повноцінні операційні й навіть стабілізаційні блоки, де можемо тримати пацієнта до однієї доби й надати йому допомогу в повному обсязі. Для лікарів і медичного персоналу потрапити в таке відділення — гарантія того, що вони виконуватимуть роботу за фахом і не лише не втратять кваліфікації, а й набудуть нових навичок, нового мислення…».
Обладнання, особовий склад — передове хірургічне відділення створене, за словами начальника, кількагодинна готовність потрібна для його розгортання. І з цією справою Дмитро Самофалов впорався.
Дора Дукова. Фото Олега Владимирського