|
|
   |
В Одеський ліцей № 56 журналістів нашої газети наполегливо запрошував експерт газети в освітянській темі Сергій Пеняєв, консультант Одеського центру професійного розвитку педагогічних працівників. «Завітайте в цей заклад, побачите сучасний історичний музей, який, до речі, високо оцінили на міському рівні», — говорив Сергій Миколайович.
Знайшли час, завітали і поспілкувались с директоркою ліцею Світланою Фоменко і керівником музею, викладачем історії Костянтином Голобородовим.
— Музей створений ще у 1973 році, це був музей 15-ї бригади протиповітряної оборони, у дворі навіть гармата стояла, яку зараз прибрали, — розповів Костянтин. — Після проголошення незалежності України музей переформатовано, але єдиною його темою була Друга світова війна. У 2010 році він став єдиним на той час в Одесі кіномузеєм, мета якого — розповідь про Другу світову через кінофільми. Нарешті, 2014 року ми почали переглядати концепцію повністю, і тому сьогодні наш музей — це історія про Другу світову війну, оборону нашого міста, періоди окупації, визволення, Революцію гідності і сучасну війну. Коли ми ведемо школярів до музею, ставимо собі за мету показати історію країни, міста через людину. Людиноцентричність — це наразі тренд у світовій історичній науці.
Костянтин працює в ліцеї шостий рік, сам з Кілії, ще у школі вирішив стати вчителем, закінчив Південноукраїнський педагогічний університет. Продовжує вчити і вчитися.
Сучасний музей — як ми переконалися, це динамічний освітній простір, який весь час оновлюється і поповнюється експонатами, у якому не припиняється пошукова творча робота, де завжди людно і гамірно. Щодо шкільних музеїв, навіть термін є — музейна педагогіка. На сторінці ліцею у Фейсбук прочитали: «Вітаємо Костянтина Володимировича Голобородова, керівника кіномузею «Пам’ять», вчителя історії, з перемогою в ХV Міжнародній виставці «Сучасні заклади освіти 2024» в номінації «Музейна педагогіка як засіб розвитку ключових компетентностей здобувачів освіти»! Бажаємо йому подальших успіхів! Разом до ПЕРЕМОГИ!».
Золота медаль виставки — в музеї. І це не все про визнання. Нещодавно департамент освіти і науки Одеської міськради підбив підсумки конкурсу пошукових проєктів музеїв при закладах освіти, в номінації «Кращий проєкт воєнно-історичного музею при закладі освіти» перше місце присуджено проєкту «Герої нашого краю» військово-історичного кіномузею «Пам’ять» Одеського ліцею № 56. Костянтин Голобородов розповідав про цей проєкт:
— Учні збирають інформацію про героїв-одеситів, які загинули на фронті з початку повномасштабного вторгнення, готують відеоісторії. 15 історій вже є, плануємо ще п’ять в рамках цього проєкту.
В музеї роздивляємося експонати, вони з сучасних, на жаль, полів боїв — фрагмент ракети, яка влучила у Спасо-Преображенський собор, прапор, підписаний бійцями, шмат шахеда з порту, танкові снаряди…
— Звідки трофеї?
— Військові приносять, волонтери. У нас часті гості бійці 122-ї і 126-ї окремих бригад територіальної оборони ЗСУ, 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу, 93-ї механізованої бригади «Холодний Яр». Минулого тижня бійці 3-ї штурмової бригади зустрічалися з старшокласниками, провели майстер-класи. А взимку у молодших класах гостював бойовий кіт Шайба зі своїм хазяїном Олександром — військовим 122-ї бригади тероборони.
— Про що школярі запитують військових?
— Зазвичай, який рід військ, чим забезпечує бійців держава, чи важкий бронежилет, ну і просять цікаві історії з фронту. А малеча — про кота питає: як реагує на обстріли, звідки взявся.
— А звідки він взявся?
— Олександр його на вулиці підібрав.
— Дворняга?
— Так! Тепер він медійна персона. Ходив по школі, давав себе погладити… Розумієте, важливо, щоб діти спілкувались з військовими, знали, завдяки кому вони мають можливість навіть під час війни ходити до школи, отримувати знання, відпочивати. Це і є патріотичне виховання.
До розмови долучилась директорка ліцею Світлана Фоменко. Розповіла, як активно школярі і батьки збирають допомогу на фронт. Уявляєте, щойно завершився збір на прохання військової психологині, яка біля лінії фронту надає бійцям психологічну допомогу — тим, хто отримав контузії та легкі поранення і не поїхав до лікарні, тим, хто пережив тяжкий бій, але не може психологічно з нього «вийти». Так от, задля психологічної підтримки бійцям потрібні: пластилін, пальчикові фарби, кольорові фломастери, гуаш і пензлики, кольоровий папір та картон, пазли і картини-розмальовки по номерах! Це, виявляється, заспокоює.
— Як змінилися діти за час війни? — питаю педагогів.
— Діти стали більш уважними до себе, свого здоров’я. Уважнішими до своєї країни, міста. Якщо раніше ті теми, які ми обговорюємо на уроках історії, в музеї, були від них далеко, зараз все інакше. До всіх заходів долучаються охоче, готові допомагати, навіть на щоденну хвилину пам’яті реагують по-іншому. В ліцеї багато дітей-переселенців з Миколаєва, Херсона, Маріуполя, взаємовідносини хороші. Пишаємося нашими дітьми.
Так живе у війну школа. Під час повітряної тривоги всі спускаються в обладнане укриття, збирають пластикові кришечки на майбутні дрони, вчителі здають кров для поранених, навчальний процес включає заняття з мінної безпеки і тренінги по першій домедичній допомозі. А ще планують у травневі пам’ятні дні відновити музейний кінолекторій, зібрати до Великодня на ярмарку подарунки бійцям. «Де є допомога — там буде перемога», вважають в ліцеї.
Дора Дукова